Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Сайгак, маргач, сайга ( Saiga tatarica)
( 4 Votes )
Написав Olena Kos Переглядів - 6049   
П'ятниця, 26 червня 2009 10:37
adult_xxxxxxСайга́к (лат. Saiga tatarica, самець - сайгак або маргач, самка - сайга) - парнокопитна тварина з групи справжніх антилоп. У 2002 році Всесвітній союз охорони природи (ВСОП) цей вид заніс до категорії «CR», тобто «знаходиться в критичному стані». Спочатку особи сайги заселяли велику територію степів та напівпустель Євразії - від підніжжя Карпатських гір й Кавказу до Джунгарії і Монголії. Нині сайгаки розповсюджені тільки в Казахстані, Узбекистані, відслідковані в Туркменістані, в Росії (Калмикія й Астраханська область), а також в Західній Монголії.

 

Наукова класифікація

 

Домен: Ядерні (Eukaryota)

Царство: Тварини (Metazoa)

Тип: Хордові (Chordata)

Клас: Ссавці (Mammalia)

Надряд: Cetartiodactyla

Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)

Підряд: Жуйні (Ruminantia)

Родина: Порожнисторогі (Bovidae)

Підродина: Справжні антилопи (Antilopinae)

Рід: Сайгак (Saiga)

Вид: Сайгак

Місце проживання і поведінка

zgraja_560

Сайгаки в різні сезони року збираються у великі стада в степах і напівпустелях, їдять найрізноманітніші видирослин, у тому числі отруйні для інших видів тварин. Сайгаки мігрують на великі відстані і можуть перепливати річки, але прагнуть уникати крутих і скелястих схилів. Сезон парувування починається в листопаді, коли самці борються за володіння самкою. Самець, що переміг в сутичці, стає володарем «гарему», що складається з 5 - 50 самок. В кінці весни - на початку літа з'являються дитинчата - молоді самки частіше приносять поодинці, а дорослі (у 2 випадках з трьох) - по два.

 

Поширення

 

Після пізнєвалдайського зледеніння, сайгаки мешкали від крайнього заходу Європи, включаючи Британські острови до центральної Аляски і Північно-Західної Канади. У XVII-XVIII століттях сайгак населяв всі степи і напівпустелі від передгір'я Карпат на заході до Монголії і Західного Китаю на сході. На північ він доходив в ті часи до Києва і Барабінськой степу Сибіру. Проте в другій половині XIX століття людина швидко заселяла степові простори, і сайгак майже зник з Європи. Різко скоротився ареал і чисельність сайгака в Азії. У результаті на початку XX століття він зберігся в Європі лише в найбільш віддалених районах нижньої течії річки Волги, а в Азії - Устюрту, в Бетпак-Далі, в межиріччі Або - Каратал (піски Сариєсік-Атирау), в гирлах західних озер Монголії і деяких інших місцях. Реконструйований древній ареал проживання сайгаків (білий) і сучасний ареал проживання двох видів Saiga tatarica tatarica (зелений) і saiga tatarica mongolica (червоний).

 

Saiga tatarica

Далі відбувалось сильне зменшення чисельності і майже повне винищення сайги в 1920-х роках, але завдяки заходам охорони і високій плодючості сайгака, популяції відновилися і в 1950-х роках чисельність складала більше 2 мільйонів особин, що мешкають в степах і напівпустелях колишнього СРСР. У певний момент групи захисту тварин, наприклад Всесвітній фонд дикої природи, заохочували полювання на сайгаків, називаючи їх роги альтернативою рогам носорога. Чисельність знову скоротилася, і зараз сайгак знаходиться в списку тих, що знаходяться в критичному стані, складеному Всесвітнім союзом охорони природи. До нині налічується близько 70000 особин сайгака, яких відносять до підвиду Saiga tatarica tatarica. Вони мешкають в Росії (Північно-Західний Прикаспій), трьох областях Казахстану (Волго-Уральські піски, Устюрт і Бетпак-Далі) і двох ізольованих областях Монголії (Шаргин Гобі і район Манхан Сомона). Заповідник «Чорні Землі» був створений в Республіці Калмикія (Росія) в 1990 році для збереження популяція сайгака, що мешкає в Північно-Західному Прикаспії. Популяція, що є в Монголії є іншим підвидом - Saiga tatarica mongolica і налічує нині близько 3500 особин.

 

Сьогодні лише Московський зоопарк містять декілька особин сайгака, зоопарки в Сан-Дієго і в Кельні також мали їх у минулому в своїх колекціях. Існують плани реінтродукції сайгака в північно-східному Сибірі.


Історична довідка

 

На початку XX століття сайгаки були предметом значного промислу в степах Казахстану, переважно біля Аральського моря. Енциклопедія Брокгауза і Ефрона передає такі подробиці полювання на сайгака:

zgraja_old_560

 

Сайгаки добуваються в найбільшій кількості влітку, в спеку, коли вони знемагають в боротьбі з комахами, що не дають їм жити - мошками, оводами і особливо личинками оводів, що розвиваються у них під шкірою; не знаходячи собі спокою, тварини стають несамовитими і немов скажені бігають по степу, або ж як очманілі стоять на одному місці і риють копитами ями (кобла), лягають в них, ховаючи ніс під передні ноги, або ж схоплюються і на місці барабанять ногами; коли сайгаки «кобляться», то втрачають звичайну обережність, і мисливці підкрадаються до них на постріл. Тих, що пасуться, мисливці-киргизи женуть на своїх товаришів, що залягли з рушницями неподалік, переважно біля водопоїв, або на очеретяні місця, повз які сайгаки йдуть до водопою. Потім їх підстерігають на стежках, на переправах через річки, заганяють в ями чи на слизький лід, на якому звірі не можуть бігти. Інколи зацьковують гончаками (тази), що відрізняються жвавістю. На таке полювання мисливці виїжджають по двоє, кожен з парою хортів на зграю. Якщо мисливець помітив сайгака, один із його товаришів заїжджає наперед до стада, а інший їде далі на 5-8 верст. Перший мисливець випускає собак і гонить тварин у напрямку до другого мисливця, який, вичекавши сайгака, випускає, відповідно, своїх собак. Їм вже легше наздогнати стомлених першою гонитвою тварин. Зрідка в полюванні використовують беркутів. Киргизи вистежують інколи вагітних самок і після пологів ловлять незміцнілих ще дитинчат, останні легко вигодовуються домашньою козою.

 

М'ясо сайгака - смакота для кочівника, роги - коштовний річ, за яку платять добрі гроші, а шкіра - кращий матеріал для виготовлення дох (єргаків).
Stamp_of_Kazakhstan

Mongolia_Saiga

Роги молодого сайгака - абсолютно жовті, з чорними кінцями, гладкі, блискучі; роги старого сайгака - сіро-жовті, матові, з тріщинами. Шерсть коротка і груба, використовується в побуті. Промисел сайгака на початку XX століття досить значний, кількість рогів, що вивозили, сягала за період 1894-1896 р. десятків тисяч. Головні труднощі цього промислу були в тому, що під час сильної жари добувачам доводилося возити з собою сіль і діжі, в яких на місці полювання засолювали добутих тварин.

Використано матеріали Вікіпедії, адаптувала українською мовою - Олена КОС

 


Очікуйте на продовження теми вже невдовзі...


Обговорення теми у цій вітці форуму


 



Коментарі  

 
#2 WALLY 30.06.2009 02:06
Чекатимемо ;-)
 
 
#1 БОГУН 26.06.2009 18:41
Молодець Оленко. Цікаво і корисно.
 

У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com