Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Куниця лісова (Martes martes)
( 47 Votes )
Написав Ігор Павлінов Переглядів - 19232   
Середа, 15 липня 2009 17:35
куниця_лісоваОдин із найбільш типових представників роду куниць, так само як і родини куницевих в цілому. Найближчий родич куниці лісової - мешканець сибірської тайги соболь, з яким в природі й неволі вона інколи дає гібридів, які називають «кідасами».

 

Це струнка тварина середніх розмірів: довжина тіла коливається в межах 38-58 см, вага близько 1,5 кг. Хвіст довший, аніж у соболя, складає близько половини довжини тіла (17-26 см), далеко заходить за кінці витягнутих задніх лап. Кінцівки дещо довші, ніж у подібного за розмірами земляного мешканця тхора, ступні взимку мають багато пуху. Кігті дуже гострі, вигнуті, це власне пов'язано із властивим способом життя на дереві. Голова невелика, із загостреною мордочкою, вуха з округлими вершинами.

 

Волосяний покрив дещо грубіший і не є таким пишним, як у соболя. Загальний тон кольору зимового хутра рудовато-каштановий із сіруватим вкрапленням. Черево має такий же колір як і спина, лапи і кінець хвоста темніші. Голова, на відміну від соболя, однакового кольору з тулубом, вуха зі світлим обведенням на краю, на горлі і нижній поверхні шиї - велика світла пляма з чіткими контурами. Найчастіше вона має краплеподібну форму, задній край заходить на груди поміж передні ноги. Забарвлення плями жовто-кремове, через це куницю, на відміну від кам'яної називають «жовтодушкою».



куниця_лісоваАреал виду тягнеться по лісовим територіям Європи, Кавказу, півночі Малої Азії й Іранського нагір'я, на сході дещо торкається Зауралля. На європейській півночі кордон ареалу співпадає з кордоном лісової зони, на півдні - окреслений лісостепом. В Росії область розповсюдження охоплює північ і центр європейської частини, майже весь Урал і південь Західного Сибіру. В кінці ХІХ століття куниця, поруч із соболем, була в Сибіру практично повністю знищена, в останні десятиліття знову активно проникає туди, захоплюючи бори й лісостеп Пооб'я, де нема соболя. Другий ареал лісової куниці невеликий, сягає північного макросхилу Кавказького хребта, являє собою окраїну північного «язика» видового ареалу в Малій Азії. 

 

Всіма рисами своєї морфології й екології лісова куниця тісно пов'язана з лісом - навіть більше, аніж інші її родичі. Цей звір зустрічається в різних за типом лісах, але віддає перевагу тим, де більше ялини і близьких до неї хвойних порід. На півночі це темнохвойні ялино-піхтові ліси, південніше - змішані ялино-широколистяні, на Кавказі - піхтово-букові ліси. Вона, очевидно, віддає перевагу великим масивам стиглого високостовбурного лісу, сильно захаращеного поламаними вітром деревами, де старий ліс чергується з невеликими ділянками молодняка, з підліском і галявинами, з великою протяжністю узлісь. Однак, з великим задоволенням заселяє ця куниця і рівнини, і гірські ліси. Та все ж, в горах найчастіше вона зустрічається в долинах рік і джерел, аніж на вододілах, а скелеподібні ділянки, на відміну від соболя і кам'яної куниці, вона відверто не любить. Близькості з людиною лісова куниця уникає, поселяється на старих вирубках. Не копіює свою родичку кам'яну куницю і в місці прописки - ніколи не поселяється в селах і містах, уникає населених пунктів, а навіть якщо й оселяється там, то тільки в старих паркових масивах.

 

Лісові куниці живуть осіло, притримуючись конкретних ділянок проживання. Навіть нестача їжі не завжди змушує тваринку покинути свою територію, яку вона займає не один рік. Лиш інколи цей хижак кочує слідом за білкою, час від часу робить далекі масові переселення. Втім, серед осілих осіб зрідка натрапляємо на «бродяг», які раптово з'являються на тій чи іншій території, а потім зникають і йдуть далі. В межах лісового масиву, який обжила одна тваринка, виділяють добові мисливські ділянки, де вона проводить більшу частину часу, і «прохідні». Влітку та восени куниця-жовтодушка освоює лише незначну частину своїх мисливських угідь, довго мешкаючи там, де їжа доступна, і до кінця зими в міру того як здобичі стає менше, кордони активних жирувальних шляхів розсуваються. Місця, які вона найчастіше відвідує на своїй ділянці - сховок, місця кормівлі і т.д. - куниця позначає сечею.

 

куниця_лісоваНа кожній ділянці лісової куниці є декілька сховків. Різниці між постійним і тимчасовим місцем проживанням майже немає, хіба що ті, які влаштовують самки для виведенням нащадків, ретельніше сховані. Влітку і восени звірі ховаються частіше всього в дуплах старих дерев - дуба, граба, осики, кедру, піхти. Дупло зазвичай розташоване на висоті 2-5 м над землею, його дно присипане гнилою деревиною, без будь-якої підстилки. В кінці зими, під час багатосніжжя, куниця надає перевагу ховатись для відпочинку в засипаних снігом повалених деревах, шукає місця в завалених колодах. У хвойних лісах , де дуплистих дерев небагато, куниця влаштовує тимчасові притулки в зовнішніх гніздах-гайнах білки, при чому більш менші самочки ховаються в них частіше, аніж самці. Всупереч поширеній думці, хижак далеко не завжди з'їдає будівельника цього гнізда, перед тим як зайняти її хатину. Інколи селяться в колодах для бджіл, які пасічники виставляють у лісі.

 

Лісова куниця - напівдеревна тварина, добре себе почуває і в кронах дерев, і під ними. Істинним дереволазом куниця себе показує в глухій тайзі, особливо там, де вона живе поруч із «наземним» соболем. На відміну від свого родича, вона може перестрибувати з дерева на дерево - йти «грядою», як кажуть мисливці, використовуючи цей прийом полюючи на білку, а також щоб приховати свої сліди поруч з гніздом. До речі, з великим задоволенням вона ходить «грядою» влітку, оскільки взимку їй заважає це робити «кухта» - снігові шапки. Куниця легко стрибає донизу з великої висоти - в пухкий сніг з найбільшої вершини дерева, приземляючись за 5-6 м від стовбура дерева, в кучугуру снігу чи на ґрунт - з великою обережністю і з меншої висоти. «Низом» вона кочує, переходить від одної ділянки до другої, найчастіше полює.

 

Як і її найближчі родичі, лісова куниця - всеїдний хижак. Основу раціону складають мишоподібні гризуни, в північній тайзі вона полює на білку. В зимовий час її здобиччю є тетеруки: куниця дістає їх в засніжених норах, куди ці падають прямо з дерева, аби перебути ніч. Лазячи по дуплах, вона добуває дрібних птахів - повзиків, дятлів, синиць. Голод робить цього хижака неперебірливим у їжі. Так, якось взимку на Середньому Уралі, коли чисельність полівок була дуже низькою, основу раціону складали землерийки, часто яких вони їдять без особливого бажання через неприємний запах. Коли наступає страшний голод, куниця навіть ходить вздовж джерел і річок по сліду норки, підбираючи залишених нею жаб, а ранньою весною їсть навіть жаб'ячу ікру.

 

Цікаво, що в зимовий час серед харчових залишків можна знайти шкаралупу яєць тетеруків: напевне цей хижак ховає їх влітку, а взимку їсть свої запаси. Коли куниці вдається зруйнувати гніздо земляної оси чи бджоли, як особливий делікатес вона жадібно їсть їх личинки, також вона велика любителька бджолиного меду. Особливе місце в харчуванні лісової куниці займають ягоди і плоди. Вона їх їсть не тільки в період дозрівання, але і взимку: звір шукає під снігом ягоди чорниці, ожини, а горобину обриває навіть з гілок. В південних районах лісова куниця харчується соковитими плодами багатьох дерев і кущів.

куниця_лісова

На полювання хижачка виходить найчастіше увечері і вночі. Ця особливість настільки властива звіру, що в місцях спільного проживання куниці і соболя мисливці припускають, що нічний слід лишає куниця, а денний належить соболю. У зимовий час, якщо рік вдався і харчування добре, куниця рідше вилазить зі сховку, в сильні морози і завірюхи відсиджується по декілька діб.

 

Своєю мисливською манерою куниця дуже схожа на соболя. В залежності від «урожаю»
мишоподібних гризунів, а пізнього літа також ягід, куниця за добу проходить від 1-5 до 15-20 кілометрів. Особливо довгі її мисливські маршрути в лісах на північних межах лісової зони. Добовий шлях («слід») куниці - це безкінечне чергування петель, які ведуть від одного місця до іншого, де хижак може харчуватись. Тільки відкриті місця - великі галявини, долини рік - тваринка може пересікати прямо. Наївшись досхочу, куниця перестає полювати і залягає неподалік на відпочинок: йде на дерево з дуплом чи гайном або ховається під колодою.

 

Гін у лісової куниці проходить дещо пізніше, аніж у соболя, - в липні-серпні. Вагітність триває 8-9 місяців через тривалу затримку у розвитку зародка. До слова, таке властиве багатьом куницевим. Навесні настає, так би мовити, «неправдивий гін», під час якого самці переслідують самок так активно, що мисливці-промисловики, які зазвичай знайомляться зі звичками звіра завдяки слідам на снігу і не спостерігають за ними влітку, вважають його справжнім. Дитинчата народжуються в кінці березня - квітні, один виводок - 3-5 малюків. Перші дні після родів самка рідше покидає дупло з новонародженими дитинчатами - абсолютно беззахисними, покрити рідким коротким пухом, сліпими і глухими. Через кілька днів малюки покриваються короткою коричневою шерстю, у віці одного місяця починають бачити, через півмісяця опісля цього у них починають різатись молочні зубки, а згодом вони починають пробувати м'ясну їжу, яку їм приносить самка. Лазити і стрибати по деревам вони починають у віці 2-2,5 місяці, хоча все ще залишаються по-дитячому незграбними. В кінці літа у самки починається наступний гін і вона залишає своїх дитинчат заради нових. Виводок до осені тримається зазвичай неподалік материнської ділянки, при великій кількості їжі куниці-однолітки одного виводку можуть жити разом і взимку. Статева зрілість наступає в 3-4 роки, тривалість життя до 15 років.

 

Лісові куниці нетовариські, щоправда, не враховуючи періоду гону, вони майже не контактують із подібними собі. Так, на відміну від соболя, лісова куниця, зустрівши на своїй ділянці слід чужого, не повертає на нього, а продовжує свій шлях. Та з іншої сторони, господарі сусідніх ділянок між собою мало конфліктують, а випадків знищення самцем-«резидентом» особи, яка проходила через його ділянку, як це інколи буває у соболя, жодного разу не спостерігали.

 

Лісова куниця є звичною твариною в наших лісах, хоч і не така багаточисельна. Її у великих кількостях добували заради цінного хутра. В середньовічній Русі шкурки куниці-жовтодушки були такі популярні в обмінній торгівлі, що в один час були недорогі монети, які отримали назву тварини - «куна». Через потужне добування цього хутряного звіра він зник із багатьох місць, але прийняті в останній час заходи охорони - найчастіше приватні, а місцями і повні заборони полювання - допомогли відновити населення лісової куниці майже у всьому об'ємі.

 

Адаптація на українську мову: Олена Кос

 

ФОРУМ


Невозможно в полной мере изучить язык не пожив в стране для которой этот язык является родным. По этому, языковые курсы в Великобритании - это лучший способ изучения английского. Доступные цены, хорошие условия все это на key.kz.

 



Коментарі  

 
#1 stas1994vip 05.01.2012 13:41
давно не ходив на куницю треба згадати давни часи
 

У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися
загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com