Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Мішок - вам, мішок - нам!
( 5 Votes )
Написав Пустельник Переглядів - 8961   
П'ятниця, 17 липня 2009 11:15
Якщо повірити, що короткість у висловлюванні або, як говорив професор Павло, лаконічність - сестра таланту, то лісничий Йосип був нерозгаданим титаном Відродження, а як на нинішню добу, то просто генієм людства.
– Так ми приїдемо найближчої неділі? - телефонував до нього професор.
– Ну, - відгукувалось у Горохові.
– Ліцензію за цапа маєте?
– Ну.
– Чи, може, на дика?
– Ну.
– До речі, знаєте, що Інга привела трьох?
– Ну?
– То коли у вас бути? Десь о восьмій?
– Ну.
– Володю, - це вже до мене, - дзвонив до Йосипа. Має чудовий настрій, чекає
нас на копитних о восьмій. Хоче мати цуценя від Інги, але, по-моєму,
остаточне рішення прийме дружина Наталя. До речі, казав, що з’явилися
кабани. Так що беріть і жакани.
Професор передав мені тільки те, що стосувалося полювання, Але з розмови (повністю наведеної вище) він мав ще й додаткову інформацію: а) радикуліт, нарешті, попустив Йосипа; б) лісник Микола повернувся з екзаменаційної сесії; в) півось на службовому "бобику" уже замінено; г) ревізія, на якій наполягала свинота з району, завершилась позавчора. І завершилась блискуче.
При зустрічі з Йосипом можете перевірити, чи це так, і почуєте у відповідь: "Ну", яке, зрозуміло, не залишить і тіні сумніву.
Часом професор, почувши телефоном з десяток разів "Ну", переповідає горохівські новини цілий вечір, аж поки Фаріда трьома мовами (українською, татарською і російською) не оголошує про остаточне закриття кав'ярні. При цьому вона пильно дивиться у вічі відвідувачам ніби запитує: "Що, не розумієте по-українськи? То скажу татарською!". А коли і це не допомагало, вона по-поліглотськи додавала у російському варіанті кілька абсолютно загадкових слів, і лише тоді професор показував очима на годинника і переривав оповідь про життя Йосипа.
– Вічно ви, Володю, затримуєте Фаріду. Не здивуюсь, коли вона здасть вас
колись у міліцію. Пішли, нарешті!
Одного разу, поговоривши в такий спосіб із Гороховом, професор попросив у мене зустрічі і, щойно ми зайшли до кнайпи, приголомшив:
– Йосип просить допомоги.
Я довго нічого не міг сказати у відповідь, бо завжди допомагав лісничий, а не ми йому. Але професор розцінив мою розгубленість, як вияв малодушності й егоїзму.
– Уперше чоловік звернувся за допомогою, і ви вже в кущах. І не кажіть мені,
що ви зайняті. Соромно за вас.
Зрештою, мені після третіх "п'ять дек" якось вдалося відмитися і я запитав, у
чому полягає наше завдання і чи треба брати зі собою зброю і яких калібрів.
- Ідемо не на полювання, - пом'якшав голос професора. - Точніше, матимемо
тихе полювання - ловитимемо рибу.
"Рибу? В Горохові? - хотів перепитати я. - Серед зими?" Але помовчав, бо знав, як тяжко потім доведеться поновлювати своє добре ім'я. Загалом для сумнівів були підстави. Хоч село Скобелка, що межує з Гороховом, називають, як і Москву, портом п'яти морів, це зовсім не означає, шо там щось тече чи б'є в береги. Не без того, аби тут не бачили три відра води разом, але струмок Млинівка, який розділяє Горохів і село, навіть ультрапатріотичні коблики, які в ньому водяться, не назовуть річкою. Отож, лапати рибу в Горохові перед Різдвом - плід хворобливої уяви. До того ж, як витлумачити нашу уявну риболовлю допомогою лісничому?
Було багато чого й іншого не з'ясованого, але я не ставив дурних запитань, аби не накликати на себе підозру в заляканості.
– Лапати рибу, значить лапати таки її, двожаберну стерву, - бадьоро
пожартував я. - Виїжджаємо зараз?
– Ні, - із задоволення від моєї відданості справі сказав Павло. - Завтра о
п'ятій ранку. Що швидше почнемо, то швидше їстимемо юшку.
На всяк випадок, прийшовши додому, я подзвонив у Горохів до Йосипа і запитав, чи буде правильно, якщо завтра о п'ятій ранку, ми вирушимо з професором до нього лапати рибу?
– Ну, - почулося в трубці. І я вловив цілу гаму ображеної гідності, буцім я -
Хома, який сумнівається у твердості його, лісничого, слова. Подякувавши за
бесіду, я хутко роздягнувся і ліг спати, бо щось мені підказувало: день, друже,
буде напружений.
Прибули на місце ще в темряві. Так завжди робив професор, який, на диво, поночі ніколи не блукав у лісі. Вдень же блуд чіплявся його, як п'яний плота, і траплялося різне. Колись, пам'ятаю, на дачі в Липниках він пішов до гайка вирубати пару тик для квасолі яськи, а повернувся лише вночі, побувавши в Пустомитах і в кількох селах дорогою до райцентру.
"А може, вони називають рибою щось інше, так би мовити, для приховання своїх справжніх намірів?" - подумалось, коли в пітьмі старий вивернутий
корінь намагався водночас вийняти в мене очі, вирвати котрусь з ніг і моєю головою копнути лісничого в пах.
– Тут? - нарешті почувся голос професора.
– Ну, - підтвердив Йосип.
Схід трохи пожовк від надужитку ночі, і за деякими ознаками я з'ясував, що ми
снідаємо, а довкола досить глибокий вибалок, який завертає кудись на південь.
Така собі гектарна вузька долина. На цю мить лісничого вже не було з нами,
але він обіцяв після того, як дасть необхідні розпорядження по господарству,
повернутися.
А наше діло, - сказав професор, - зараз рубати лід, запустити під нього невід і
тягнути. Та ви що? Й досі не бачите ставка? Стоїте ж на ньому!
Ми стояли на засніженому місці, і якщо сказати, шо під ногами водойма, то
можна було б і погодитись. Але тут ніколи не було ніяких ставків.
– У тому-то й річ, - трохи занервувався црофесор. - Торік навесні Йосип
очистив, це місце й упіймав весняні води. Он бачите - гребелька? Біля неї
півтора метра глибини. Влітку можна було й попляжитись. Але Йосип
справжній господар - десь дістав за свій кошт малька і зарибив ставочок. Ніхто
про це не знає. Так що вся риба тут. Працюємо з половини добутого - йому
мішок, нам - мішок, йому... А чого це ви стоїте? - раптом схаменувся він. -
Лом, сокиру в руки і - до роботи! Час не жде.
Він мав рацію - час не чекав. І, поки я прорубав першу вузеньку ополонку, минуло з півтори години. Лід з-під сокири сік обличчя. Шуга на поверхні ковзала під ногами. А над усім цим тріщав мороз, який того дня, мабуть, спокутував свою західноукраїнську м'якотілість. Десь перед обідом на горбі, з якого було добре видно наші розробки, почали зупинятися час від часу вози, машини. Люди пужалнами чи пальцями показували на нас, про щось гомоніли і їхали собі далі. Але ніхто не підходив. Мабуть, побоювались. І було чого. Якось у паузі я глянув на професора і, вочевидь, пополотнів. З колуном у руках, із сплутаним волоссям, серед якого виблискували дрібні уламки криги, червоне, як святковий день у календарі, обличчя - все це поєднувалось у щось таке, що називається народним гнівом, від якого починається гайдамаччина. Серед дня отвори були зроблені. Професор роздягнувся до чобіт і, занурюючись у коричневу воду, провів невід під льодом. Під час цієї операції я тримав товариша за ноги, аби він знав, що у нього є друзі, які чекають його повернення. Пара здіймалася над Павлом непохитним стовпом і линула десь аж під хмари. Це видовище повністю загальмувало рух на горбі. Цілі валки гужового і моторного транспорту завмерли там. Люди неохоче рушали далі. Надвечір під'їхав лісничий, який привіз оберемок "Калганівки", два пута ковбаси і термос голубців з рисом. Прихопив він, на щастя, і бензопилу, якою ми за кілька хвилин випиляли біля греблі широкий отвір, через який мали підняти матню.
Нарешті потягнули. З усієї сили. Заважав корч, який потрапив до невода і чинив відчайдушний опір. Ми подолали і його. Дивно, але коли невід був
повністю піднятий на греблю і в ньому побачили двох наркотизованих
жаб, ніхто не згадав дідька. Йосип тільки й сказав:
– Ну-у.
Це означало, що через недогляд та інші дрібні недоліки хтось виловив рибу ще
за теплої пори року. Звісно, якщо вона була.

P. S. Пізніше з чуток, які долинули аж до Львова, стало відомо, що якась банда під Гороховом рубала серед зими болото, в якому влітку втопили сейф з грошима, поцуплений чи то в Стоянові, чи то в Лопатині. Були й інші варіанти, але ніхто не здогадався, що та банда, тобто ми з професором, промисловим способом добували там коропа з розрахунку: мішок - вам, мішок - нам.

Володимир Пальцун
 



Коментарі  

 
#1 Yura777 25.07.2013 08:50
Справжній рибак - це коли йшов в магазин за поплавком, а в результаті закупився на 300 гривень. :lol: :lol: :lol:
 

У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com