Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Природа, Лови і людина
( 2 Votes )
Написав Іван КРИП’ЯКЕВИЧ Переглядів - 10955   
Середа, 11 листопада 2009 01:22

Багата первісна природа давала людині легкий і вигідний прожиток. Великі пущі й незаселені степи ховали в собі безліч усякої звірини, а ріки й озера повні були риби. З великої звірини у княжі часи згадуються зубри, тури, олені, лосі, ведмеді. Зубри водилися ще тоді й у Галичині: Ярослав Осмомисл уладжував на них лови на честь грецького царевича Андроніка Комніна. Назви осель Зубря, Зубряче, Зубрець тощо вказують тепер, де були головні гнізда цього великого звіра.

Ще більше поширений був тур, предок домашнього вола і подібний до нього постаттю. Він був чорної масті, з ясною смугою вздовж хребта, без гриви, з великою головою, товстою шиєю й невеликим підгруддям. Могутні його роги виходили з черепа майже під прямим кутом, були похилені наперед, а потім кінцями загиналися назад. Визначався дикістю й відвагою. Літописець уживає порівняння: «хоробрий, як тур». Був небезпечний так само, як зубр, кидався на ловця й не раз підкидав його рогами разом із конем. Тури перевелися в Україні десь при кінці XVI в.

У степу водилися також дикі коні, яких пізніше звали тарпанами. Дикий кінь був менший від господарського, мав велику голову, коротку морду, гострі вуха, товсту шию, широкі груди, прямий зад; масті був мишастої, з темною смугою вздовж хребта, грива й хвіст чорні. Тарпани жили великими табунами, по 50 — 60 голів.

Із дрібної звірини цінувалися найбільше ті, що мали гарне хутро. З найстарших звісток літопису видно, що найбільше пошукували білок, тобто попелиць (як їх тепер у торгівлі називають), і чорних куниць; їхні шкурки уживали спочатку навіть замість дрібної монети. Але вже у княжі часи їх дуже винищено, і ці шкурки йшли до нас із Литви, де сила звірини заховалася в непрохідних пущах. Бобер згадується рідше, але й він мав свою ціну. Маємо згадки про боброві рукави княгинь та про боброві тули — сагайдаки. Рідко згадується рись. Щось інше від неї був «лютий звір», що кидався згори на ловця й міг повалити людину з конем.

Степи були повні всякої звірини. Один подорожній, що переїздив через степову смугу 1392 р., прямуючи до моря, пише: «Була це дорога гірка й томлива; нічого не було видно, ні города, ні села; ніде не бачити людини, тільки пустині великі і звірів сила: кози, лосі, вовки, лисиці, видри, ведмеді, бобри й птиці: орли, гуси, лебеді, журавлі та інші». На дрібну звірину полювали задля дорогоцінного хутра. З України йшли великі транспорти цих шкурок у південні й західні землі.

На лісову звірину полювали також задля м’яса, особливо перед воєнними походами, щоб забезпечити військо поживою. Лови відбувалися у різні способи. Звіра гонили на конях з луками або йшли проти нього пішки з рогатиною; також заставляли сила, тенета або завішували на деревах великі сіті - перевіси. Терени, призначені на лови, звалися ловища або перевісища. Князі видавали окремі розпорядження, де й як мають відбуватися лови. Кращі райони залишали для себе на двірські лови. Закони про ловища встановила вже княгиня Ольга. Бували також лови з нагінкою: кличани криком наганяли звірину. Окремі псарі пильнували ловецьких псів. На птицю полювали з привченими до ловів соколами або яструбами. Ловами займалися цілі села, як ще дотепер вказують назви Козильники, Сокільники, Бобровники та ін.

Над ріками були окремі оселі риболовів. Рибу ловили вудками, сітями й великими неводами та мережами. На більшу рибу уживали також гарпуни у вигляді тризубів. Риболовлю проводили також на Чорному морі, на гирлах Дніпра та Дунаю. Галицькі риболови спускалися Дністром через море аж до вустя Дунаю.

 

 

ЄПОБУТ - КНЯЖА ДОБА

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com