Тому потай від дружини я вирішив завести дійсно собаку так собаку, і коли я побачив одного разу на виставці у Львові вельшів, я закохався в цю породу і вирішив придбати песика, тим паче, що я мисливець і по духу це відповідало і імпонувало мені. Спочатку появився вельш Аслан, дружину поставив перед фактом, що Цильку потрібно віддати, бо два пси це занадто, але вирок був не на мою користь, - “ми вже до неї привикли”, і лише коли показав статтю про те що коли їй 2-3 кг. а кобелю 9-10 кг. можна не вгледіти і сука може не розродитись, отримавши добро, я тим самим в свою чергу ощасливив Цилькою свою куму.
Після того коли Аслан залишився сам, він почав гризти меблі. Беручи за основу приказку “клин клином вишибають”, я привіз йому з Москви іншу даму серця - Сіверську Цильду (з питомника Сіверський) а через деякий час взяв і Діну з Києва (питомник Каравелла Бріз).
Так, того не хотячи, я став заводчиком вельштер'єрів.
Що можна розповісти про цю породу? Насамперед хотів би почати з того, що це виключно моя суб'єктивна точка зору, в якій я намагався акумулювати всю інформацію про цю породу з різних джерел (яка інколи входила в протиріччя одна одній), та власного досвіду.
Слід сказати, що вельштер'єри мало розповсюджені на теренах України і відповідно невідомі для великого загалу любителів собак, не те що мисливців. Більшість при першому побаченні вельша плутають його з ердельтер'єром, оскільки вже бачили як фокса так і ягда.
Відразу хочу сказати, що пильний вельштер'єр спокійний та уважний спостерігач, він більш слухняний ніж інші тер'єри. Вельштер'єр – прямий нащадок староанглійського чорно – підпалого тер'єра. Він, як і його пращур був виведений в основному для травлі пацюків (щурів). Цей вид розваг на той час був дуже популярним серед робочого люду і набув широкого розповсюдження в XVII-XIX століттях по всій території Англії. Спритність і сила вельштер'єра дозволили йому конкурувати у таких розвагах і з іншими тер'єрами. За рахунок відбору, в послідуючих поколіннях було закріплено ті якості, які притаманні сучасним вельштер'єрам, а саме “тер'єристість”. Теперішня назва була закріплена в стандарті породи в 1886 році. Починаючи з кінця XIX століття приваблива зовнішність і спокійний норов швидко зробили цю собаку виставковою. Слід сказати, що незважаючи на це, навіть через багато поколінь ця порода не втратила своїх робочих якостей, якими вельштер'єр завдячує майже чотиристарічній селекції породи.
На перший погляд може скластися хибне враження, що вельштер'єр поступається в мисливських якостях як фокстер'єру так і ягдтер'єру, але як свідчать останні дані і власні спостереження, вельштер'єр вдало використовується в якості норової собаки по лисиці, єноту та борсуку. Крім того, він є непоганим загонщиком, іде по кров'яному сліду, а також добре піднімає птицю і дістає її з води.
Особливу увагу слід звернути на те, що як правило вельштер'єр – це собака одного господаря. Він з задоволенням працює лише для однієї людини і психологічно залежить від неї, що безперечно знижує привабливість породи в очах мисливців.
З повною відповідальністю можу заявити, що при належній притравці та тренінгу вельш робиться чудовим а буває і видатним помічником на практичній охоті в будь – яку пору року.
Маючи невеликі габарити ця собака чудово почувається і в квартирі, а останнім часом її використовують безпосередньо як охоронця, що на мою думку заподіюється непоправна шкода породі, оскільки це насамперед мисливець.
************
Проживаємо ми у м.Львові, собак моя сім'я тримала з діда прадіда, і це як правило були норніки, - такси. Особисто я тримав лайок, ягдтер'єра, бедлінгтон тер'єра, бультер'єра, німецьку вівчарку та ротвейлера.
