Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Штучне дичерозведення як перспективний шлях насичення угідь дичиною
( 3 Votes )
Написав Фролов Д.О. Переглядів - 3241   
П'ятниця, 18 грудня 2009 11:52

Штучне дичерозведенняОстаннім часом спостерігається суттєве зменшення кількісного та якісного складу мисливських ресурсів, особливо в країнах з суттєвим антропогенним навантаженням на угіддя. В Україні цей процес зумовлений не лише кризовими явищами, які спіткали нашу економіку. Багато в чому відсутність дичини пов'язана з низькою репродуктивною ємністю угідь, що й зумовлює незначну репродукцію та відсутність стабільного природного приросту тварин.

 

Поряд з нестачею дичини зараз існує проблема зростання кількості мисливців - у розвинених країнах на кожні 100 га угідь припадає в середньому 3-5 мисливців. Забезпечити їх мисливськими об'єктами природна репродукція не в змозі навіть за сприятливих умов - це під силу виключно з використанням заходів зі штучного дичерозведення.
Якщо розглядати репродуктивний процес як сукупність послідовних етапів (підготовка до шлюбного періоду, парування та пов'язані з цим особливості поведінки - кладка яєць і насиджування чи вагітність та приведення потомства, ріст та розвиток молодняку до набуття репродуктивної здатності), на численних прикладах показано, що основні втрати популяції тварин несуть саме в цей період. Толерантність організмів у період розмноження та росту молодняку значно зменшується. Лімітуючі фактори навколишнього середовища, не впливаючи або незначно впливаючи на дорослих особин поза періодом розмноження, гостро проявляються в репродуктивний період та в процесі росту молодняку. Антропогенна трансформація середовища мешкання тварин посилює вплив багатьох природних лімітуючих факторів та вносить нові, створенні в результаті діяльності людини.
В штучних, не трансформованих людською діяльністю угіддях, основним лімітуючим фактором для більшості видів тварин в помірних і північних широтах є кормові та захисні умови в зимовий період. Ємність угідь взимку (за „правилом мінімуму") буде визначати чисельність популяції (популяційного угруповання, стада), що мешкають на даній території
У трансформованих людиною угіддях найбільша кількість лімітуючих факторів діють у весінній період - при розмноженні та в ранньому онтогенезі. Влітку й у першій половині осені угіддя навіть в антропогенному ландшафті мають достатньо велику ємність, яку не може заповнити результат репродукції, що відбувається в умовах обмеженої ємності цієї самої території навесні.
Штучне дичерозведенняВ такому випадку „порожня" ємність літньо-осіннього періоду може заповнюватись випуском штучно вирощеної дичини, що й виступає екологічними передумовами штучного дичерозведення. Зимова ємність утідь може залишатися на досить високому рівні (порівняно з нетрансформованими територіями), однак вона, як і а незмінених людською діяльністю умовах, буде не в змозі „вмістити" всіх тварин, забезпечених ємністю цих самих угідь в літньо-осінній період. Звідси випливає необхідність вчасного вилучення частини поголів'я випущеної дичини, яка не буде забезпечена зимовою ємністю територій. Якщо цього не зробити (не „зібрати врожай"), тоді незабезпечене зимовою ємністю угідь поголів'я загине до наступу репродуктивного періоду. Випуск вирощених на дичефермі тварин до угідь мисливського господарства, які мають незаповнену цим самим видом ємність територій в літньо-осінній період, та вилучення їх до наступу несприятливих умов існування (до скорочення територій) можна розглядати як особливу систему ведення мисливського господарства.
Практика ведення мисливського господарства накопичила великий арсенал біотехнічних заходів, які в змозі інтенсифікувати репродукцію тварин. Механізм дії їх спирається на збільшення ємності угідь шляхом послаблення, скасування чи компенсації дії лімітуючих факторів, зокрема антропогенних. Ефективність застосування біотехнічних заходів залишається на низькому рівні та не дає бажаних результатів лише через те, що не оцінюється низька флуктуація ємності угідь за сезонами та маскуються лімітуючи фактори, які зменшують ємність кожного із сезонів. Тільки на базі таких оцінок можна визначити характер і об'єм біотехнічних заходів, проведення котрих здатне дати позитивний ефект.
Наприклад, якщо в мисливському господарстві лімітуючі фактори зменшують ємність угідь для певного виду дичини навесні (в репродуктивний період), тоді ніякі біотехнічні заходи з поліпшення умов існування цього виду дичини в зимовий період (підкормка, утворення захисних ремізів тощо) не забезпечують збільшення ресурсу дичини до осені. Так, значущим лімітуючим фактором для сірої куріпки є недостатня кількість кормів в зимовий період. Однак ні зимова підкормка, ні спроби з реакліматизації куріпки не змогли збільшити її чисельність. Для популяції цього виду в сучасних умовах лімітуючим фактором перш за все є весняна ємність території (відсутня достатня кількість безхребетних для живлення молодняку, загибель гнізд та молодняку, що пов'язано з механізацією сільського господарства, фактор неспокою тощо).
Окремо слід зазначити, що здійснювати біотехнічні заходи, покращуючи умови репродукції, дуже важко, а в деяких випадках практично неможливо, не вступаючи в супереч з сільським господарством. За таких обставин найбільш ефективним є штучне дичерозведення. При цьому здійснюють ті біотехнічні заходи, які будуть компенсувати дію лімітуючих факторів у літньо-осінню пору (в період перебування випущеної дичини від моменту її випуску до закінчення полювання), котрі, як правило, не вступають у протиріччя з основними землекористувачами. Об'єм таких біотехнічних робіт (а також і витрати на їх проведення) значно менші, ніж при проведені повного комплексу робіт, який буде забезпечувати поліпшення умов мешкання й розмноження (блокуючи дію лімітуючих факторів) упродовж всього року.
Аналіз даних та численні свідчення з літератури дозволяють зробити висновок, що на трансформованих діяльністю людини територіях репродуктивний потенціал популяцій не реалізується. Саме це, в першу чергу, призводить до скорочення чисельності тварин. Економічно розвинені країни на своєму досвіді вже довели, що в цьому разі бажаний ефект насичення угідь дичиною може дати виключно застосування заходів штучного дичерозведення.
Термін «штучне дичерозведення» виник наприкінці XIX століття і позначав розведення тварин в штучних умовах для подальшого випуску молоді в мисливські угіддя. На початку XX століття було введено термін «дичерозведення», який сприймався як комплекс біотехнічних та мисливськогосподарських заходів, спрямованих на розширене відтворення дичини в угіддях. Оскільки цими термінами у вітчизняній та закордонній літературі позначають різні явища, їх неможна вважати взаємозамінними,
Основною метою штучного дичерозведення є насичення угідь дичиною до сезону полювання. До його основних завдань відносяться
1) отримання життєздатної молоді з властивостями, необхідними для нормального існування в природному середовищі;
2) успішне проведення інтродукції з максимально можливим виживанням тварин;
3) раціональне використання інтродуцентів.
Кожному завданню відповідає свій розділ штучного дичерозведення: зоотехнічний, біотехнічний та мисливськогосподарський. Всі ці три етапи мають свою специфіку й вимагають докладних розробок для кожного конкретного виду, що вирощується в штучних умовах.
Економіка штучного дичерозведення складається з двох практично незалежних блоків: економіки дичеферми та економіки мисливського господарства. Перша пов'язана з собівартістю дичини й ціни на її реалізацію. В свою чергу, собівартість дичини безпосередньо пов'язана з обсягами виробництва, технологією розведення, капітальними витратами на будівництво й обладнання дичеферми, організацією праці тощо. При цьому, обсяги виробництва в першу чергу позначаються на собівартості вирощених тварин. За розрахунками фахівців, при однакових інших умовах собівартість одного фазана чи крижня, отриманих з ферми з обсягами виробництва в 100 000 голів на рік, нижча в два рази за собівартість при обсягах виробництва в 10 000 голів на рік.
Мисливське господарство, що випускає дичину, крім її купування, витрачається додатково на її перевезення до місць випуску, створення адаптаційних споруд, перетримку, охорону, підгодовування тощо. Також слід враховувати, що частина випущеної дичини загине до початку полювання, частина розселиться з місць випуску, деякі особини не потраплять під постріл мисливця. Таким чином, собівартість дичини під час полювання значно перевищує собівартість цих тварин на дичефермі.
Нажаль, економіка мисливського господарства на сьогодні залишається теоретично необгрунтованою, зокрема відсутня калькуляція собівартості здобутих мисливцем трофеїв. Виходячи з цього, традиційний спосіб ведення мисливського господарства виявляється значно дешевшим порівняно з застосуванням заходів штучного дичерозведення. Але відсутність необхідної кількості дичини все частіше привертає увагу до подібних, здавалося б дорогах, засобів.
Таким чином, в антропогенно перетворених угіддях (в Україні переважають саме такі) біотехнічні заходи самі по собі не здатні забезпечити природну репродукцію популяцій диких тварин. Лише використання заходів штучного дичерозведення здатне забезпечити насичення угідь дичиною до моменту полювання.

 

Запорізький національний університет, м. Запоріжжя
Наукові керівники: доц. Лебедева Н.І. (ЗНУ, м. Запоріжжя),
ст. вик. Петриненко В.В. (ЗНУ, м. Запоріжжя)

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Powered by HuntingUkraine.com