Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Злощасна шротина, або Язик мій - ворог мій!
( 6 Votes )
Написав Пустельник Переглядів - 16408   
П'ятниця, 04 липня 2008 14:10

Завідуючий відділом, який ще хвилину тому напружено посміхався, удаючи, ніби розуміє кумедність ситуації, раптом спохмурнів.

- Слухайте, Сердюк, сміх сміхом, але анекдотичного тут мало. Твердите, ніби ви дуже досвідчений мисливець і на зброї розумієтеся, як нічний сторож на зорях. Але іще древні казали, що раз, здається, на рік чи на вік рушниця сама стріляє.

- Та я ж не про рушницю. Я про шріт. Кілька шротин впало на підлогу й покотилося, а жінчина мати як заголосить...

- По-перше, вона літня жінка. По-друге, смерті всі бояться. По-третє, різні шибайголови через свою жорстокість калічать один одного, стріляють чорті-куди, кидають, роззяви, під ноги вибухівку...

Завідуючий став розстібати верхні гудзики сорочки, ніби йому забракло повітря.

- На місці вашої дружини я не тільки надавав би вам по загривку, що вона, слава Богу, й зробила. Але я ще заявив би в міліцію, хай би вас позбавили...

- Іване Петровичу, - намагався щось пояснити остаточно збитий із пантелику і оглушений погрозами Сердюк, - шротина сама по собі не може вбити. Це така маленька свинцева кулька, яка...

- Звісно: доки не потрапить у руки вбивці чи молодого йолопа, вона – іграшка, але чим же вбивають, як не „маленькими свинцевими кульками”?! Що ви тут дурника з себе клеїти і за кого ви маєте нас, Сердюче?! Ліпше б ви отут, на товаристві, перепросилися, визнали, що вмієте жартувати хіба що на кухні з баняками. Теж мені – „Мати як заголосить”... А коли б не заголосила, ви б уже, певно в буцегарні носом шморгали...

Іван Петрович грюкнув дверима, за ним, щоправда, не так гучно грюкнули обидва співробітники, і Сердюк лишився сам. „Ось тобі й маєш, пожартував, - крутилося в голові. – Мало того, що розпатякали, ніби я хотів тещу забити, так іще й на роботі неприємності! А все через якусь паскудну шротину. Невже не зрозуміло, що без пороху й гільзи шріт...”

Задзвонив телефон. Сердюка кликав до себе шеф.

- Ви там сьогодні щось накоїли, - сказав він. – Розкажіть як батькові – що сталося?

Сердюк згадав, що шеф нібито природолюб, що він їздить рибалити, а якось на п’ятихвилинці поділився мисливською бувальщиною. То, може, зрозуміє?

- Та нічого такого не скоїлось, Петре Павловичу. Просто смішна історія. А товариші її чомусь не сприйняли. Розумієте, купив я вчора шроту для набоїв. Прийшов додому та й кажу з задоволенням, що цього року не по одній, мовляв, крякві панахиду справлятимуть. А тут кілька шротин трісь-трісь на підлогу.

- Ну, й жарти у вас, Сердюк, - глухо мовив Петро Павлович. – Чорти б вас забрали. Не можна акуратніше, делікатніше... Нерви, певно, як канати маєте.

- Та що там нервувати, але жінчина мати чомусь як заголосить...

- А далі, далі, що було? – аж підскочив шеф.

- Нічого, але я думав, що це смішно.

- Смішно?! Жарти зі зброєю?! Я питаю, чи всі живими залишилися? Бракувало тільки, щоб через якогось недотепу у колективі злочин трапився. Мовчіть і не якайте...

За півгодини до столу Сердюка підійшла секретарка Зося. З усього було видно, що вона внутрішньо кипить.

- Сердюк, - кинула Зося, завтра у нас збори. Слухатимуть вашу справу.

 

 

Володимир Пальцун

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com