Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Вовча любов міцніша, ніж людська.
( 3 Votes )
Написав Пустельник Переглядів - 12839   
Понеділок, 18 січня 2010 11:28

ВовкиЩойно густа темрява опанує землю, над глухими куточками лісів лунають нині вовчі пісні, вражаючи всіх, хто їх чує. Від цієї прадавньої мелодії тоскно стає на душі, ніби перед тобою розкривається дике, сокровенне, ще не пізнане та не зрозуміле, відтак, лячне. Пісня приреченого на самотність вовка справляє незабутнє враження.


Львівщина багата на вовків (їх у нас понад сто), і саме в ці дні вони щораз частіше потрапляють людям на очі. Причому у цього явища є своє пояснення. У сіроманців розпочинаються «вовчі весілля», кажуть, бігають вони артіллю, що у народі вважають ознакою початку справжньої зими.

Натомість, власне, вовче «весілля» здебільшого відбувається тихо і мирно. Натомість гучні «весілля» з жорстокими бійками, доволі рідкісні і трапляються здебільшого тоді, коли молода чи «вдова» обирає собі супутника життя. Рідко кому вдається підгледіти це дійство. Молодий, гарний статний вовк може бути дуже лагідним, і ніжно потягувати вушко сірої красуні. Вона ж приймає його ласки з гідністю, бо твердо знає, що обранець любить її і любитиме її дітей і останній шматок м’яса з’їсть не сам, а принесе їй. Навіть у старості вовчиці, вовк так само турбуватиметься про кохану, не помічаючи її беззубої пащі. Вовча любов міцніша, ніж людська: вона у них одна на все життя.

Знавці вовчих звичок упевнені: любов вовка не закінчується навіть зі смертю коханої.  Навіть знайшовши «іншу дружину», він тужить за першою. Можливо, не варто наділяти звіра нашими відчуттями й проводити паралелі з людськими пристрастями, але не виключено, що вовча душа так само стогне від розлуки. Особливо тоді, коли наближається їхній одвічний ворог -- людина, яка, можливо, безповоротно змінила їхнє життя.

Після Різдва у  вовків саме час шлюбних ігор і змагань, молоді вовки мають виказати себе вдалими мисливцями й бійцями. Цікаво, що приблизно те саме відбувається й серед людей. вважають також, що в саме в люті морози вовче весілля весну зачинає, нове життя народжується і в стайні, і в барлогу і люди споконвіку цьому приклад беруть і свої весілля справляють.

Наприклад, у наших сусідів-білорусів особливо вдалою вважають зустріч із вовком під час весільного кортежу. Так, на Полісі під час вінчання на щастя співають:

Ой, вовче, вовченьку,
Перебіжи доріжечку
Нашому молодому
На щасливу дорогу.


На Поділлі ж ще донедавна мати нареченої виходила зустрічати жениха своєї дочки обов’язково одягнувши вивернутого назовні кожуха і їй тоді співали:

Убралась теща в вовченька,
Хотіла злякати зятенька,
Не хотіла дочки видати...


У російських і білоруських піснях «вовчицею» називають і саму наречену. Зустрічаючи її, у домі нареченого співають:

А привезли, привезли
З темного лісу вовчицю...


Попри те, що у весільній обрядності образ вовка подекуди асоціюють із нареченою та її матір’ю, в інших сферах традиційної культури здебільшого простежується чоловіча символіка вовка.На Поліссі бачення сіроманця у ві сні віщує дівчині появу жениха та прихід сватів. В тих же білоруських весільних піснях йдеться про поїдання вовком вівці і є мотивом полювання, як символа самого весілля і відповідно образ сіроманця означає чоловіче начало, - жениха, а коза – наречену:

Ходила козанька по лугам,
А за ей услядок серый волк:
Хоть ходи, не ходи, козанька,-
Быть тебе, козанька, съеденой.


Згідно з легендами нашого народу, чоловік, який одягнув жіночий головний убір. Лякатиметься вовка, а жінку, що одягнула чоловічого капелюха, лякатиметься худоба. В окремих регіонах образ вовка в певних ситуаціях ототожнюють із символом нареченого. Всі весільні вірування, безумовно, свідчать про дуже тісний зв’язок сіроманця з світом людини. Насправді доля цього звіра складна й драматична. Нині, на щастя, ніхто не піднімає питання про цілковите знищення цього гарного хижака. Всі розуміють, що цей вид надзвичайно цікавий і заслуговує на увагу бодай із огляду на незвичні для іншої звірини звички, диявольську впертість і винахідливість у важкій борні за своє існування. Не даремно ж на флоті бувалих, мужніх традиційно називають «морськими вовками». Неспроста цьому звіру присвятили свої літературні твори Джек Лондон, Сетон Томпсон та Фарли Моует. У багатьох країнах світу, де вовків перевели, нині роблять реальні кроки для повернення сірих у дику природу.

Існують навіть пам’ятники сіроманцям. Так, кілька років тому ідея втілення відомої приказки “Тамбовський вовк тобі товариш!” заполонила думи місцевих скульпторів. І тепер на замовлення Тамбовського лісгоспу просто на узбіччі шосе нині височіє величезний вовк, вирізаний із столітнього дуба. У місцевих молодят уже з’явилася традиція їздити до нього в день весілля, небайдужі до нього і просто подорожні. 

Попри все це, у реальному житті не варто аж надто облагороджувати цю тварину. Сіроманець завжди небезпечний, навіть приручений, відтак ризикувати не варто. Відомо чимало спроб зробити з нього «лагідного і ніжного» звіра, які, на жаль, часто закінчувалися трагічно. Вовк завжди залишається вовком.

 



Коментарі  

 
#1 мисливський клуб Карпатське братство Діани 18.01.2010 23:21
Respect панові Пустельнику. Надзвичайно змістовна і поетична розповідь.
 

У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com