Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Поліські тигри
( 2 Votes )
Написав Сергій Цюриць Переглядів - 3705   
Субота, 13 лютого 2010 13:29

небезпечну рисьТак поважно називають мисливствознавці спритну і небезпечну рись. Цей цікавий звір із родини кошачих у полюванні іноді небезпечніший за тигра. Адже доросла особина сягає вражаючих розмірів, може нападати згори, де любить проводити час у верховітті дерев.

 


Засновник луцької школи фольклористики, професор Волинського державного університету імені Лесі Українки Віктор Давидюк на початку вісімдесятих біля села Троянівка Маневицького району знайшов лапку козулі, а поряд одного рога.
- Робота рисі... - оглянувши сліди та знахідку, знаюче повідомив місцевий природолюб.
- А де ж другий ріг?
- Другого рись могла забрати із собою! - сказав. - Дарма не шукай.
- У Маневицькому районі віддавна живуть рисі, - спеціаліст мисливського відділу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Оксана Пудловська гортає сторінки статистичних звітів за останні десятиліття. - Ось уже шістнадцять років там стабільно спостерігають дві особини, у 1993 році було чотири рисі та ще три у масивах державного мисливського господарства «Нуйнівське». У 1992 році у лісах Маневиччини водилося шість особин, ще дві - у масивах того ж Нуйнівського мисливського господарства.
- Кілька тижнів тому об'явився рись у масивах Залізницького лісництва, - повідомив директор ДП «Любешівське ЛМГ» Віталій Котеленець. - Самець кілограмів під шістдесят, у нього сліди - з добрий кулачище. Звір обережний, навіть дороги не переходить. Його зацікавило урочище Горбате - там росте сосна, є березина. Харчується паддю, полює на козуль. Але в наших лісах він може протриматись до весни, почнуться рубки і він звідси піде.
Торік про рись, яка забрела в угіддя Черемського природного заповідника, розповідав його директор Степан Пащук. Декілька років тому відбитки лап дорослої рисі з двома кошенятами бачили на піску працівники лісової охорони Маневицького держлісгоспу. Минулої зими сліди самки рисі завважили і мисливці. Директор Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства «Тур» Петро Смаль зустрів рись у лісі неподалік Поворського озера. І ось нове повідомлення - на цей раз від заступника директора по мисливству ДП «Маневицьке ЛГ» Миколи Корця. Під час чергового рейду було виявлено дві рисі у борах Галузіївського лісництва, а нещодавно в урочищі Качалиха з'явилися сліди іще одної.
- Це дуже специфічний звір, - каже Микола Миколайович. - Полює на козуль, зайців, оленят, кабанців, тетерука, глухаря, рябчика, їсть кладки їх яєць, навіть комах. Мишку може розгледіти з відстані 75 метрів, зайця - з 350 метрів. Стародавні греки навіть вірили, що гострий погляд рисі здатний пронизувати наскрізь непрозорі предмети. Коли йде, пазури ховає та поглядає взад-вперед, ніби танцює, не знаючи якою парою ніг похвалитися - у неї ж на передніх лапах по п'ять пальців, а на задніх тільки по чотири. Кігті підгинає, тож на снігу залишаються круглі сліди-подушечки. Дві менші рисі тримаються одного місця, а більший самець-одинак кружляє лісами по величезному колу, шукаючи собі пару.
- Я бачив рись у червні. Скоріше інтуїтивно відчув, аніж почув, що за спиною хтось з'явився. Оглянувся, бачу, якась звірина, - згадує майстер лісу Черевахівського лісництва Андрій Зінич, що віч-на-віч зустрівся з «поліським тигром» у своїх володіннях. - Вона вибігла із густого березняка, було вже по обіді, перегукувалось птаство, крізь гілки дерев грало сонячне повітря, дорогою снували мурахи. Я спершу подумав, що це маленьке козеня. Але ось звір повернувся до мене лицем і я побачив великі вуса, короткі, в лоскутиках шерсті, вуха, невеличкий хвіст - був рудовато-сірого кольору. Рись! Звір підійшов до мого сліду, відчув запах і спинився. Нас розділяло якихось 50-60 кроків. Це був самець завбільшки з собаку. Справжній красень! Понюхав мій слід, розвернувся і щез у хащах. Вже зимою поблизу цього ж місця його зустрів мій двоюрідний брат Віктор Підгурський. Звір сидів на дереві на висоті семи метрів і спокійно спостерігав за прибульцем. Той наблизився кроків на п'ятнадцять, почав кричати. Красень неохоче розвернувся, стрибнув із дерева і зник, мов і не було. Багато хто вважає, що на Поліссі рисі нема, ми ж із братом її бачили на власні очі. До речі, рись надзвичайно швидка, полюбляє мандрівки на далекі відстані. Її мисливські володіння можуть сягати до 170 квадратних кілометрів. Контролює територію самець, але з його мовчазної згоди там може жити одна-дві самки. До речі, коли приходить час „кошачої любові", ініціативу на себе бере самка. Навіть бувалі мисливці зізнаються, що рись практично неможливо побачити - таких щасливців по всій країні можна порахувати на пальцях рук і ніг. Однак, справжнім дивом вважається почути голос цих майже зниклих звірів. Подейкують, що лише раз у рік - у січні-лютому, коли небесна Рись - сузір'я у Північній півкулі неба - найбільш роззоріється, серце рисі охоплює дивний трепет, у ньому народжується нестримна жага кохання і вона згадує про свого любка, згадує, що колись у далекі прачаси уміла говорити, кохатись і приласкувати свого хороброго господарика. Рись набирає побільше повітря і проказує давно всіма забуті слова кохання, від якого у її обранця шаленіє серце. Де б він не був, все покине й помчить на поклик коханої рисі. Кажуть, сила тих чар-гуків така велика, що не тільки у звіра, а й в людини, яка їх почує, пробуджується невгасима жага кохання. Хто ж зможе запам'ятати і повторити той гук-слова, здобуде любовну владу над протилежною статтю і зможе прикликати коханого, де б той не був. Хоч багато хто вважає, що самиці рисі приваблюють не голосом, а банальним (щось на зразок жіночих парфумів) любовним пахтінням. Самці готові битись за неї до крові. Після любощів, коли небесна Рись пригасає, земна у квітні-травні після 60-70-денної вагітності народжує від одного до трьох, а зрідка й чотирьох сліпих малят, яких оберігає і навчає полюванню аж до весни наступного року.
В золоті часи, зокрема у скандинавській традиції, рись вважалась священною твариною - богиня Фрейя запрягала їх у свою колісницю. Можливо, це відгомін більш давніх космогонічних міфів, недоступних сучасному прочитанню. Фрейя ж - богиня літа, родючості, пізніше - кохання і вроди. Про золоту рись - володарку чарівної обручки, що вміє перетворювати звичайних коней і волів на золотих, розповідає і польська народна казка. У ній історія вигнанця-принца, котрий визволив рись із батькової неволі, після довгих мандрів і здавалося б смертельних випробувань закінчується весіллям із донькою чужоземного короля. Хто зна, куди прямує Рись-небожителька і котре із сузір'їв може претендувати на золоту карету-сузір'я Фрейї? Але що рись - істота далеко не проста, годі й сумніватись. Є навіть версії, що й Русь, русичі, рисичі похідне від рисі. Приручити рись намагались і російські царедворці. Віднедавна спробував це зробити й український політикум. Рись звичайна з дитинчам, що сидять на гілці, „оселилася" на зворотному боці (реверсі) вкраїнських гривень - «Національний банк України, продовжуючи серію "Флора і фауна", ввів у обіг 25 квітня 2001 р. пам'ятні монети "Рись звичайна" номіналом 10 (срібна, якість „Пруф") та 2 (нойзильберна) гривні (їх художник і скульптор - Володимир Дем'яненко). Приручена рись вірою і правдою служить своєму господарю, носить зайців і кабанців. Та не кожний сміливець відважиться на партнерство з цим звіром.
Рись населяла гори, долини, ліси, а саме непрохідні хащі й болотисті місця, облюбувала дупла і лисячі нори. Водилася у всіх європейських лісах, та на кінець ХІХ століття навіть Фрейї - богині коханні і вроди, щоб промчатися з вітерцем у своїй чарівній кареті, рисей можна було розшукати хіба що в Карпатах чи на... Поліссі, ще в далекій і непрохідній тайзі чи в горах Кавказу і Середньої Азії - у Західній Європі через «хутряну лихоманку» їх було майже повністю винищено. Хоч і побутує думка, ніби рись залишилась ще в Піренеях, Альпах, у Скандинавії, та багато хто схильний вважати, що все ж вона знову потрапила туди з Українських Карпат. І досі тварини із цієї популяції використовують для розселення в інші європейські регіони, зокрема в Альпи і на Балкани. Вже в ХХ столітті рись поширилася по всій Камчатці.
Зараз в Україні, за різними джерелами, мешкає від 400 до 500 особин рисі (Державного комітет статистики України у 2006 році називав цифру у 463 особини). Прес-служба Київського зоопарку, однак, твердить, що в Україні залишилося всього близько 50 особин рисі карпатської - в Тячівському і Рахівському районах Закарпатської області і в Маневицькому районі Волинської області.
- Ми вже декілька десятиліть придивляємось до рисі, вона - до нас, - розповідає директор ДП «Маневицьке ЛГ» Зіновій Колісник. - Цей червонокнижний звір то з'явиться, то піде, знов прийде. Ми усвідомлюємо унікальність його популяції й намагаємось рисі не відлякувати, це найменше, що можемо зробити для того, щоб їй у наших лісах сподобалось. Іноді здається, що вона така ж мудра, як і людина. Цієї зими вже декілька особин придивляються до наших лісів, схоже вони їм сподобались. Стрибучі звірі обслідують великі території. У це важко повірити, але складається враження, що рисі знають про наше ставлення до них, вони вирішують, чи залишитись їм тут назавжди. Наші ліси - для них підійдуть. Так само прискіпливо декілька років тому їх обдивлялися незалежні експерти Лісової Опікунської Ради, давали нам поради, як привести ліси до міжнародних стандартів. Прийшло кілька років, перш ніж ми виконали всі їхні вимоги, й стали співтворцями нового цивілізованого лісового порядку. Він передбачає дбайливе ставлення до лісових масивів, його мешканців, навіть найменшеньких - комашок і жуків, велику роботу по лісовідновленню, ощадливе лісокористування, відкритість перед жителями краю. Наші ліси стали більш доглянуті, у них з'явилася велика кількість дикого звіра, птаства, плазунів. Ми зацікавлені, щоб і рись - цей найприскіпливіший контролер лісових угідь - прийняв їх під свій захист, прикликав у наш край літо, родючість, кохання, жіночу вроду.
Є рисі у Карпатському національному природному парку, Карпатському біосферному заповіднику (в окремі роки фіксували 6-8 особин), в Синевирському національному природному парку на Міжгірщині (до 15 особин, десять із яких - осілі). Начальник управління лісового та мисливського господарства Закарпатської області Валерій Мурга зазначав, що у лісах краю було 143 особини рисі. Найбільше у Великобичківському - 23, Мокрянському - 4, Усть-Чорнянському держлісгоспах - 10. В Івано-Франківській області за даними облдержадміністрації у 2001 році водилося 72 рисі, в 2002 - вже 102. До Київського зоопарку рись потрапила з урочища Секула, що у Сокольському районі Львівської області. Стратегію практичної охорони рисі сповідує і не так давно створений Поліський заповідник на Житомирщині. Там помітили, що в 1998 року в районі заповідника почали зустрічатися сліди дорослого самця, у 1999 року самка успішно народила двох рисенят. У 2000 році потомство дали вже дві самки, загальна чисельність виду зросла до 6 особин, а в 2003 році в заповіднику і на прилеглій до нього з півночі та сходу території мешкало 4 виводки цієї рідкісної тварини. З'явилася рись і на теренах регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський», що на Чернігівщині. Є рись звичайна і в Деснянсько-Старогутському національному природному парку, що у Сумській області. Завідувач сектора Рівненського обласного управління лісового тп мисливського господарства Микола Яцик, 2006 року у газеті „Рівне-вечірнє" повідомляв, про застрелену двома рівнечанами рись під час колективного облавного полювання на козулю у Чабельському лісництві Клесівського лісгоспу. Окремі заходи рисі з Білорусі спостерігалися у північних районах Чернігівської та Сумської областей [1964, 1968 (двічі), 1973 р.]. У 1974 р., як вважають фахівці, у пошуках їжі рись зайшла аж на Полтавщину.
Побачити живу рись, навіть спробувати почути її „любовний клич" можна сьогодні у зоопарках. Якщо пощастить... У ЗМІ багато розповідалося про рись на ім'я Тая із Харківського зоопарку, що якось у пошуках пригод вирушила на оглядини міських територій. Рись іспанську та рись європейську має Одеський зоологічний парк. А Київський зоопарк планує навіть організувати реінтродукцію (повернення в дику природу) карпатської рисі, шукає для Рікі «самчика». Зоопарк в Остраві (Чехія) в 1970-1992 роках шляхом реінтродукції зумів передати в сім країн середньої і західної Європи п'ятдесят індивідів рисі звичайної. Хоч й доводилося читати, що у неволі рись народжувала малят лише раз - у Ризькому (Латвія) зоопарку. Але, як кажуть, поживемо, побачимо. Що з того вийде, покаже час.
Щодо «маневицького» сімейства, то рисі вже встигли пописати характерними стрибучими закарлюками снігові пущі Соф'янівського, Борового, Карасинського, Маневицького, Оконського, Черевахівського лісництв. Стрибають «поліські тигри» на три-чотири метри, до того ж, слід може несподівано обірватися і скільки б не шукав їх характерного «рисопису», вже не знайдеш і віддалік, наче б рись і насправді прикликала таємнича Фрейя, запрягла у свою летючу колісницю і помчала у зоряне небо. Як вона це робить, навіть бувальці не зважаться однозначно тлумачити.
Рись - обережна, але й досить небезпечна і малопередбачувана. Може годинами сидіти у засідці, перестрибувати з дерева на дерево, перепливати річки й озера. Має надзвичайно розвинені пам'ять, слух, нюх, наділена природною інтуїцією і надзвичайно вразливим характером. Витривала, спритна, стрімка. Мимовільна годувальниця лисиць і круків, що знають про мисливські здібності рисі і намагаються триматися неподалік, щоб поживитись її припасами. Хоч це, особливо лисиці, часто коштує власного життя - рись не любить крадіїв і розправляється за вкрадене нещадно. Має довгі міцні кігті. Може здолати здобич вдвічі більшу за себе - а північна рись важить від п'яти до двадцяти кілограмів, карпатська - й взагалі у чотири рази більше, досягаючи в середньому 40-50. Минулого року ветеринарний лікар Путильського лісгоспу Володимир Кравчук константував смерть лошатка, яке загризла рись (вже мертве лоша охороняла кобила, на стегнах якої також були рвані рани). Про це розповідала «Молода Буковина». Боялися рисі й сибірські мисливці. Щоб убезпечитись від їх нападу, вони носили на шапках гострі ножі або ж ходили з боронками. А ось ще декілька розповідей, записаних журналістом із Мукачево Іваном Жирошом про зустрічі із риссю від Юрія Тюха ("Якось ми з батьком, узимку опинилися в глибокому лісі. Стали біля великої дуплистої ялиці. У дуплі ж не то собака, не то лисиця. Тільки я озирнувся, аж позаду мене як бабахне, наче купа снігу звалилась. "Диви, рись тікає!" - гукнув тато). А ужгородського журналіста Миколу Кошуту в дитинстві, у селі Бистриці, що на Перечинщині, рись навесні загнала в річку! ("На березі з вудкою, оце, ловлю форель. Раптом за спиною - шурхіт. Озирнувся, а в кущах рись стріляє на мене своїми банькуватими очима! Я мерщій у воду! Рись ані кроку, вичікує. Почав жбурляти в неї камінням - навіть, чортяка, не поворушиться! Тільки згодом попленталася геть. Звідкіля мені тоді було знати, що риболовля для рисі - улюблене захоплення! Певно, цей берег уходив до її володінь. А ось на мого дідуся, який був затятим мисливцем, рись навіть напала! Врятував його тільки високий комір шкіряної куртки. А так - загризла б!"). А ось в Америці рисі полюбляють ходити навіть на... пиво. Принаймні, минулого року за повідомленням інтернетсайту „Планета тварин" (AFP) рись з'явилася біля піцерії, потім подряпала жінку біля її автівки, зрештою напала на відвідувачів бару Chapparal в місті Коттонвуд, Арізона і покусала двох чоловіків усередині бару і одного на вулиці. Її застрелили поліцейські, яких викликали.
- Як поведеться рись у лісах Волині, прогнозувати ніхто не береться, - прокоментував цей курйозний випадок з американською риссю начальник мисливського відділу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Руслан Люшук. - „Поліські тигри" поки-що до чарки не заглядають і у шинки не ходять. Хоч підходять досить близько до населених пунктів. Все ж на людей вони не нападають та й шкоди домашньому господарству людей не завдають. Волиняни до них відносяться з певною повагою, хоч і з боязню. Цей вид занесено до Червоної книги, охороняється законом, а отже про полювання на нього не може бути й мови. Додам, що на території Маневицького району створено заказник загальнодержавного значення «Рись». Думаю, для людей, якою б великою не була, вона безпечна. Однак, просив би батьків не відпускати до лісу своїх малолітніх дітей, які в пошуках пригод і гарних вражень люблять на лижах і санках забиратися у непрохідні хащі.
Потрібно сказати, що рись старається оминати «вовчі» ліси. Вовки не люблять рисі, як і собаки котів. Між ними ведеться одвічна ворожнеча. Хоч у це суперництво щоразу втручається людина: останні роки вона на боці рисі. Торік, каже головний спеціаліст мисливського відділу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Віталій Жабчук, у мисливських угіддях ДП «Маневицьке ЛГ» знищено трьох сіроманців, ще три вовки застрелено у суміжних угіддях - одного в ДП «Цуманське», два - у масивах ДП «Звірівське ЛГ». Ареал для розселення «прудконогим коникам Фреї» від головного конкурента допомагали розчищати до півсотні місцевих єгерів та мисливців.
- Сучасна європейська практика лісоведення надзвичайно багато уваги приділяє охороні братів менших, - каже головний лісничий управління лісового та мисливського господарства Анатолій Гетьманчук. - Чисельність звіра, птиці, холоднокровних, мурах, жучків, комашні і навіть рослинного біорізноманіття - це своєрідний барометр, показник доброполучності зелених насаджень. Рись, звичайно ж, облагороджує ліси! Сподіваюсь, на Волинському Поліссі вони приживуться. Жили ж колись у великій кількості. Для них тут достатньо харчу і чудових місцин. Хоча не покривлю душею, коли висловлю думку, що рисі доведеться змиритись із перебуванням у цім зеленім царстві великої кількості людей. Особливо, у літню та осінню пору, коли жителі довколишніх сіл і поблизьких міст масово приїжджають на «лісові плантації» за чорницями та грибами. Гадаю, цьому нема альтернативи. Тішить, що людина - істота світлолюбива, а рись найчастіше виходить полювати о нічній порі.
Але справжнім лихом, найбільшою небезпекою, що чекає на малих рисенят, може стати їх нелегальний перепродаж із метою наживи приватним колекціонерам та зоопаркам, що набирає обертів у світі і, звісно, не обмине й Волині. Один із митників розповів, як у поїзді „Київ-Берлін", прикордонники виявили парочку із дивним звіром, що спав.
- Це наш котик! - подружжя для цієї мандрівки викупило все купе.
Звичайно ж, це насторожило митників і вони викликали фахівців. Виявилося, це приспана рись. Червонокнижного «пасажира» зняли із поїзда, того разу вона залишилась в Україні. Але до яких тільки хитрощів не вдаються контрабандисти й торговці живим товаром, щоб вивезти звірят «на грошовитий захід». Чи вдасться природоохоронцям від лихої долі захистити «поліських тигрів», сьогодні з певністю ніхто не береться сказати. В Україні 12 зоологічних парків, 7 державного значення, і кожен хотів би не лише мати рись, а й перепродати або вигідно обміняти на іншого екзота у своїх закордонних колег. На жаль, цей чорний бізнес у сучасних умовах звичайному єгерю не зупинити. Але можливо допомогти звірові сховатись - і для цього потрібен додатковий досвід облаштування природнього недоступного для торговців живим товаром сховку-фортеці...
...У топоніміці - як і в реальному житті: мовознавець Григорій Аркушин у «Словнику мікротопонімів і мікрогідронімів» називає болото Риське неподалік села Великі Цепцевичі Володимирецького району на Рівненщині - там колись бачили рись. Від Рисі походить і залізнична станція Рись на гілці «Ковель-Сарни» (поблизу села Троянівка Маневицького району (Волинь), будуючи залізничне полотно, побачили рись, яку зацікавило незвичне будівництво, і з'явилася станція на її честь). Неподалік цього ж села (Боровецьке лісництво) вже нещодавно, після утворення охоронного заказника Рись, так стали називати й лісове урочище, де найчастіше бачать таємничого звіра.
Чи не загублену прабатьківщину шукає ця вірна візниця богині літа, родючості, кохання, вроди, вже червонокнижна дика кішка?

 

Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com