Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

В нинішніх кризових умовах, як і  у всій нашій державі, для ловецтва теж нелегкі часи. Особливо тривожить те, що цей здоровий спосіб відпочинку від сірої буденності життя все більше стає привілеєм для нечисленного прошарку “нових українців”, які завдяки своєму тугому гаманцю все частіше зазіхають на громадське.

Виживає, як може, й Львівська міська організація Українського товариства мисливців та рибалок. А виконувати поставлені перед нею завдання в умовах безгрошів’я все важче. Але закріплені за нею угіддя не покинуті на призволяще,
а утримуються в належному стані, про що й свідчать статичтичні дані з обліку звірини. Якщо ще кілька років тому на наших 42 тисячах гектарах зовсім небуло копитних, то тепер тут живе 18 кабанів та 42 косулі. Така чисельність дозволила навіть полювати цього сезону двох кабанів та двох козуль. Зайця маємо  - 2126.  Так, дійсно його стало трохи менше за останній рік, але це природний спад. ( До-речі, це спостерігається по всій Україні, за винятком південних областей). Є піки зростання вуханя, а є роки спаду його кількості. Це явище детально висвітлено науковцями. Але полювання на зайця  ми не закривали зовсім, тому що його у нас ще  вдосталь.

Ведеться й боротьба з шкідниками нашого мисливського господарства. За п’ять минулих років єгерською службою та рядовими мисливцями знищено 201 лисицю, 548 здичавілих собак та 326 котів, чимало ворон та соєк.

Більше нас тривожить інше. У 2012 році закінчується термін оренди угідь, за які ми платимо державі. Передбачаємо, що “грошові мішки” спробують відтяти щось і собі. А тому вже нині свідомі члени товариства, єгеря та голови первинних організацій нашого товариства проводять відповідну роботу з головами сільрад та першокористувачами земельних ділянок з тим, щоб не допустити дерибану громадських мисливських угідь.   До того ж наша організацію порядкує на цих землях майже півстоліття і має першочергове право на продовження терміну оренди. Та й господарюємо ми аж ніяк не гірше за інші міські мисливсько-рибальскі громадські товариства України.

Щоб там не казали недоброзичливці, а  багато наших рядових мисливців не лише своїм коштом, а й власною трудоучастю допомагають у заготівлі кормів для підгодівлі дичини в зимовий період. У нас є низові коликтиви, які всім складом відпрацьовують по три дні на сінокосах та заготівлі кормових віників. Купляємо у фермерів коренеплоди й зернові та відходи з них. У єгерів є склади, де все це зберігається до певного часу. В основному підгодовуємо взимку копитних, зайців та сіру куріпку, для якої будуємо шалашики. ( Ці конструкції, до речі, можна бачити прямо з автомашини, проїжджаючи по дорогах, що перетинають угіддя).

На озері Глинна Наварія, поблизу бази УТМР, де вода не вкривається кригою завдяки донним джерелам, зимує щонайменше з півтисячі диких качок, які також не голодують завдяки нашому товариству.

Для збільшення кількості дичини, звичайно, хочеться зробити більше, але багато часу нині забирають виснажливі “війни” з співкористувачами водноболотних територій, які чомусь не вважають мисливців за людей. Наприклад, вже не перший рік на озері “Лісневичі”  таке собі ТзОВ “Карпатський водограй” виживає мисливців з водойми, мотивуючи свої протизаконні дії тим, що  далекі постріли відволікають елітних відпочивальників їхньої кнайпи. Користуючись нагодою раджу нашим рядовим мисливцям полювати там не звертаючи увагу на охорону “Карпатського водграю”. Заходити на берег озера з боку поля і в разі необхідності давати відсіч, але в межах необхідної самооборони. Мисливські угіддя озера “Лісневичі” Пустомитівського району надані в користування нашому товариству рішенням обласної ради.

Несприятлива ситуація для мисливців склалась і в колись багатих на качку угіддях села Сухоріччя. Тепер вся заплава річки Полтви розпайована сільрадою поміж місцевих селян для сінокосів. Вони не дають тепер піднімати рівень води. До того ж і екологши проти того, щоб води Полтви використували для влаштування розливів. Але качва там ще подекуди є і для поліпшення заїзду автомашин наших мисливців, за кошт товариства прокладено нову дорогу від села. Проведено також і дротовий телефоний зв’язок з штатним єгерем.

Не має право УТМР  регулювати й рівень води в угіддях Волощи і там густий очерет практично забиває водну поверхню.


Звичайно деякі мисливці можуть закидати, що дичини могло б бути в нас і побільше, але тут треба брати до уваги, що наші гуддя розташовані довкола міста і постійний фактор людського турбування аж ніяк не сприяє спокою дичини, сосбливо в період виведення  нею потомства. А у довколишніх селах практично нічим не викорінити звичку селян відпускати дворових собак з прив’язі на ніч.

Щодо штатних єгерів, то їх у нас по мисливству 4 і по рибальству – 2. Вони проживають на місцях своїх обходів і їх завжди можна знайти на місці. Роботу вони ведуть і такого, як було ще років п’ять тому, браконьєрства з під фар тепер нема. Якщо тоді, скажімо, за три рейди ми ловили одного браконьєра, то тепер лише за 8 виїздів. За минулий рік на наших угіддях зловлено 6 браконьєрів.

Щоб було зрозуміло  фінансові можливості нашого товараства, то зазначимо, що за п’ять минулих років дохідна частина нашої бухгалтерії становила 351 тис грн (в тому числі й річні внески наших членів). Видатки становлять за цей жде період 325 тис грн. (З них 68 тис грн податків державі). Половина пішла на зарплатню штатним працівникам. Інша половина на господарську діяльність (придбання зарибку, кормів, матеріалів, утримання автотранспорту та інше.)

Загальна ж чисельність наших членів – 1200 чоловік. Річний внесок – 150 грн. Пільги мають частина ветеранів, інвалідів та пенсіонери.

З усіх наведених фактів та цифр можна зробити висновок про те, що ми господарюємо в міру своїх, прямо скажемо не казкових, можливостей. Але на відміну від приватних мисливських господарств нашої області, у нас полювання та риболовля залишаються доступними для пересічних львів’ян.