Недавно, блукаючи інтернетними просторами, знайшов я цей цікавий, хай і дещо наївний, але такий щирий вірш казахського тазятника Асета Адамбаева:
Тазы, я слышал вы живые!
И все несетесь так же по степи
Ведь вы, как предки ваши кочевые
Должны искать, а главное идти!
И пусть враги мешают крови ваши
С тобетом ли, иль с русскою борзой,
Но ведь породы вашей нету краше
И так держать, хоть век наш не простой!
И пусть одни вас кликнут по-казахски,
Другие по-туркменски позовут!
И вы, не думая, рванете без опаски,
Ведь там и тут накормят и поймут!
И там и тут характер любят ваш,
И там и тут гордятся вашим бегом.
Туркменистан встречает вас песком,
А Казахстан морозом с белым снегом!
С теплом душевным встретит вас Россия
В Санкт-Петербурге примут, как родных
И разведутся стаи вас большие
Красивых, сильных, умных, озорных!
И пусть Всевышний вас оберегает
От лис взбешенных, выстрелов, грозы
Плохих хозяев пусть не подпускает!
Ведь только так мы сохраним Тазы!!!
Скільки ж любові та непідробної гордості за свою національну перлину – за тази у цих рядках! Скільки щирої подяки російським колегам! Коли ж і нас – українців згадають з подякою казахи, туркмени, татари за відродження нашого спільного скарбу – наших незрівняних тази?
Копилець Сергій
|
Коментарі
Я ще згадав з цього вірша глубоку юність.
Стрічка RSS коментарів цього запису