Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Салюки на півночі ареалу
( 1 Vote )
Написав сер Теренс Кларк Переглядів - 2352   
Четвер, 29 липня 2010 14:29

Теренс КларкУ 1985-1990 роках, коли я жив в Іраку, мені доводилося часто відвідувати місцевих мисливців на півночі країни і неодноразово перетинати невидиму межу між двома ясно вираженими популяціями салюки.
На південному боці хребта Джабал Сінджар, на просторах Джазіра чи на півдні рівнини Кіркук хорти були переважно гладкошерстими, 61-66 см. у холці, легкого типу, бо вже далі, на півночі Курдистану, вони мали більш розвинутий шерстний покрив і міцну потужну будову тіла, хоча й рідко були вищі за 69см.

Це дуже узагальнені дані, бо в багатьох місцевостях обидва типи настільки змішалися, що в тамтешніх хортах можна знайти всі комбінації вищеназваних характеристик.

Тайра

Тайра - моя гладкошерста
салюки з іракського Курдистану

(Фото сера Теренса Кларка)

Політичні обмеження, що існували на той час, не дозволили мені подорожувати в Іран та Радянський Союз, щоби простежити як далеко на північ простягається ареал популяції, однак, я все ж здійснив кілька вилазок до східної Туреччини, де бачив салюки подібних до північно-іракських та сирійських. Навіть у наш час подорожі в тому регіоні надто складні, тому там дуже важко дістати вірогідну інформацію. Однак, деякі недавні контакти з людьми добре обізнаними з тими краями і нашою породою дали мені певний матеріал, який, на мою думку, варто представити до уваги широкої аудиторії.

Останнє літо в Іраку я провів в археологічній експедиції на шляху воєнних походів Олександра Великого.
Серед моїх компаньйонів тоді були колишній британський посол в Афганістані Джон Картер та його дружина Пірс.У наших бесідах ми постійно поверталися до салюки. Під час однієї з розмов, хтось із них дістав з книжки закладку. Це була стара чорно-біла світлина, на якій я побачив салюки - дуже своєрідну хортицю Чипак (афганська назва малого сокола з яким полюють на перепелиць), що належала Картерам. Її щеням з королівського розплідника подарувала їм принцеса Білкіс - дочка останнього короля Афганістану Захіршаха.
Картери розповіли, що в Афганістані вони бачили дуже мало тазі,* де ті вважалися королівською власністю, подібно лебедям у Великій Британії, і тому їм була потрібна ліцензія на вивіз своєї собаки за межі країни. Чипак супроводжувала Картерів у багатьох мандрівках по Афганістану і показала себе чудовим мисливцем на зайців, ба навіть байбаків, до яких вона підкрадалася так близько, що встигала схопити їх до того, як вони сховаються в норі.

Коли Картери повернулися до Англії в 1973 р., їх спіткала велика проблема з реєстрацією Чипак у "Кеннел Клабі" як афганського хорта, через що вони мусили збирати докази її походження у членів афганського королівського двору, які на той час розпорошилися по різних країнах, після революції на їх батьківщині. Але, нарешті, вона була зареєстрована як Чипак Баркак (блискавка) і навела в 1974р. вісьмох прекрасних щенят, яких я бачив пізніше, коли відвідав Картерів. Вони також продемонстрували фільми, де була знята Чипак в Афганістані. А нещодавно я дізнався, що деякі з її нащадків продовжують цю лінію в Австралії.

Чипак привернула мою особливу увагу тим, що зовнішньо була значно ближче до північного типу салюки, ніж до пересічних афганських хортів, принаймні до тих, яких ми звикли бачити. І дійсно, порівнюючи екстер'єр Чипак з описом цієї породи у книзі пані Дафни Гі "Все про афганів" ("The Complete Afghan"), треба відзначити її більш масивну голову із дещо більшими очима, а шерстний покрив скоріше відповідає типу "лочак", який нині ми рідко зустрічаємо на Заході. На фото, де знято Чипак у щенячому віці видно хорта, що практично не відрізняється від більшості іракських салюки.

 

Чипак

Чипак. (Фото Дж. Картера)

Дещо важкувата чорна морда досить рідко зустрічається в салюки на півночі та заході Іраку.

 

Руда

Руда чорноморда салюки
із Рутби на заході Іраку.

(Фото сера Теренса Кларка).

Коли Чипак подорослішала, то не стала більш подібною до афганів, що розводяться на Заході

 

Чипак

Чипак. (Фото Дж. Картера)

Тут ми маємо добрий приклад різновиду салюки виведений  і адаптований для полювання в умовах гір Афганістану.
Цікаво, що чоловік принцеси Білкіс Абдул Валі, перед від'їздом Картерів з Афганістану, запропонував їм Афганського хорта абсолютно гладкошерстого, та вони змушені були відхилити цю пропозицію, бо відчували, що й однієї собаки їм досить для залагодження безлічі формальностей при переїзді до Британії.

Дивлячись на Чипак, я згадав про статтю Російського кінолога Михайла Лебедєва у Новозеландській "Кеннел Газет", яка називалася "Аборигенні породи хортів із Радянського Союзу", в якій він описував середньоазійських тазі і тайгана. Світлина тайгана, що супроводжувала статтю, дуже нагадувала Чипак. Зображення тазі на іншій чорно-білій світлині з цієї cтатті надзвичайно нагадувало мені одну знайому салюки. Що це, дійсно оригінальні породи хортів, чи просто тубільні варіації - поріддя салюки?!
Фінський кореспондент Сарі Мантіла, що мала досвід розведення середньоазійських хортів надіслала мені колекцію світлин, на яких тазі зняті в Росії виглядають аж надто подібно до наших салюки.

 

Білосніжка

Білосніжка, Санкт-Петербург

(Фото І. Ніколаєва)

Існують численні історичні факти, які доводять існування хортів у Середній Азії протягом сотень літ.

Нам достовірно відомо, що під час мусульманських завоювань вихідці з Аравії, для яких полювання з ловчими птахами й салюки було основною розвагою на дозвіллі, досягали тих країв.
Девід і Гоуп Вотери, у своїй книзі "Салюки в історії мистецтві і спорті", наводять прекрасну картину "мисливці повертаються додому" китайського художника Х ст. Ху Хуая, де зображено трьох справжніх салюки, яких везуть на конях їх господарі після полювання в степу, що ясно доводить про знайомство з полюванням із цими хортами в тих краях вже тисячу років тому. Хіба не природно, що салюки могли вкоренитися серед місцевих племен, а згодом набути локальних ознак, таких, як видовжене підшерстя та більш міцна статура?

Серед людей, що брали участь у тій археологічній експедиції був ще один видатний британський посол, сер Деніс Райт, що пропрацював вісім літ в Ірані за часів Шаха.
Дізнавшись про моє зацікавлення салюки, він запропонував мені познайомитися з Левом Тампом, чудовим старим із Тегерана, який полював і розводив салюки в Ірані.
Наступного вересня у Британії я мав запрошення на ланч від сера Деніса, де й познайомився з цим чудовим 92-х річним, але ще бадьорим чоловіком, який вільно розмовляв, принаймні, півдюжиною мов.
І яку ж дивну історію розповів мені старий!
Він був вірменином, народженим у Грузії ще за часів царату. Коли він подорослішав, то втік від Совєтів до Персії, перепливши прикордонну річку Аракс. Звідти він перебрався до Німеччини, та в 1933 р., коли Гітлер прийшов до влади, знов повернувся до Персії.
В Ірані Тамп працював інженером на будівництві доріг і часто мандрував по країні. Але в 1946 р., коли в Ірані до влади тимчасово прийшли комуністи, він перебрався в Ірак із наміром емігрувати до Австралії. Однак, у Багдаді його запросили до Королівської мисливської хартії, якою опікувався регент Абдуліллах. Тамп прийняв запрошення і, кінець-кінцем, став єгерем, де мав можливість дати повну волю своїй мисливській пристрасті і утримувати псарню, яка складалася не лише із салюки, але й зі зграї дорсет-фоксгаундів.

 

Королівська мисливська хартія

Королівська мисливська хартія, Багдад. (Фото Л. Тампа).

Революція 1958-го року повернула його до Тегерана, де він і жив з того часу, віддавшись своїй пристрасті верхового полювання з хортами.

 

Лев Тамп і його тазі

Лев Тамп і його тазі в Ірані.

(Фото пані М.Тамп).

А тепер щодо його салюки...
То були потужні опушені * * хорти північного типу, 62-70 см. у холці, добре пристосовані для полювання на високих плато в горах.
В Ірані їх вважають найбільшими та найпотужнішими і застосовують навіть в полюванні на вовків.

Цей тип хортів має іранську назву "долаа" на відміну від меншого за розмірами та тендітнішого типу "тазі". Хорти Тампа сполучали в собі признаки обох типів. Ще кілька років тому Лев регулярно полював верхи зі своїми салюки, та нині вже полишив це заняття, передавши його своїй дружині - німкені Маргрет. Вони розводили власну лінію салюки протягом десятиліть, періодично доливаючи їм крові курдських хортів, коли курди кочували в тій місцевості. В останнє літо Тампи отримали щенят від своєї чотирирічної темно-шагреневої суки "Міну" та курдського пса незвичайного вугільно-чорного забарвлення.

 

Курдський чорний тазі з Ірану

Курдський чорний тазі з Ірану

(Фото пані М.Тамп)

Цей чудовий приплід складався з двох рудих чорномордих псів, один з яких у десять місяців мав зріст у холці 70 см. і довжину тіла 68 см., другий - 68 см. і 65см. відповідно, кремової суки - 60 см. у холці й 58 см. завдовжки та високого вугільно-чорного пса 72 см. у холці і 68 см. завдовжки.

 

Тазі Л.Тампа

Тазі Л.Тампа в Тегерані (Фото Л. Тампа)

Це, без сумніву, чудові салюки, які, однак, зі своїм забарвленням та міцною статурою мають багато спільного з хортами розповсюдженими далі на північний схід, у Середній Азії, яка, втім, відстоїть від тих країв усього лише на кілька сотень миль. Тамп розповів мені історію, яка добре ілюструє поширення і взаємне перекривання ареалів різних типів хортів того регіону.
Кілька років тому Тампи подорожували в центральному Афганістані, поблизу знаменитого мінарету в Джамі, що в 200 км. на захід від Баміана. І там їм пощастило побачити кількох хортів, які зовні були практично такі самі, як їх власні. Тампи попросили показати їм собак, та були змушені чекати деякий час, поки тих вивели з племінних шатрів покритих гарним зеленим шовком. Це, певно, було видовище! Та заслуговує особливої уваги твердження Тампа, що це були саме салюки, хоча вони подолали довгий шлях від меж загальноприйнятного ареалу породи.

В останні роки Тамп звернув увагу на зменшення кількості салюки у тих краях, хоча їх іще можна зустріти, головним чином, у курдів та циган на півночі Іраку, Сирії та південному сході Туреччини.

Ще кілька років тому тюркське населення Газвіна, що, приблизно в 150 км. на захід од Тегерана, майже у кожній хаті мало пару салюкі для полювання на лисиць та інших хутряних звірів на продаж. (Це нагадує ситуацію в Казахстані в 1930-х роках, де тазі розводилися тисячами для полювання на хутряних звірів).

Однак, розвиток Газвіна, здається, зовсім урбанізував це плем'я і вони більше вже не займаються полюванням. Курди, що живуть у цьому регіоні, обрізають вуха хортам, бо вони переконані, що вовкам тоді не вдасться легко поранити собаку, але вони не видаляють рудиментарних пальців на ногах, бо вважають, що ті можуть бути корисними на бігу. Курди, як правило, розводять хортів паруючи кращих мисливських собак із кращими у своїх поселеннях, але можуть для цього їздити й досить далеко. Вони судять про хортів, в основному, за їхніми робочими якостями.

Курди заселяють величезну територію в Західній Азії де, не зважаючи на політичні кордони, завжди жили незалежно, широко мігруючи шляхами, що з давніх давен склалися під економічним та політичним тиском часу. І де б не жили курди, їх супроводжують салюки, звичайно ж, в Ірані, Іраку, Сирії, а також в Туреччині.

Останнього літа Саудівський принц здійснив експедицію на південь Туреччини для придбання салюки! Він просувався на північ через Сирію, де не зміг знайти того, що хотів, але в Туреччині, в курдських поселеннях, він придбав чотирнадцять дорослих хортів для своєї мисливської експедиції до Судану, яку було заплановано на наступний рік.
Ці хорти складають враження дещо відмінне від загальноприйнятого образу турецьких тазі і являють собою буквально перехідний тип між південним та північним поріддями салюки.

 

Турецькі тазі

Турецькі тазі. (Фото В. Берггауза)

Майже всі ці хорти були гладкошерстими, що дуже здивувало Едгара Берггауза, видатного німецького експерта і знавця турецьких тазі, бо раніше в своїх подорожах по областях центральної Анатолії, що лежали далі па північ, йому ніколи не зустрічалися гладкошерсті тазі. Дванадцятеро з цих хортів були чорними з рудими підпалинами і дві суки пісочно-рудого забарвлення. Майже всі хорти, що звичайно для курдської практики, мали обрізані вуха і це дуже псувало їхню зовнішність. Більшість з цих собак були міцної статури і зріст у холці в них перевищував довжину корпуса. Шестеро з них мали більшу висоту ніж довжину, п'ятеро мали квадратний формат і лише троє були трохи розтягнутими. Принц узяв деяких з них до Судану разом зі своїми аравійськими салюки. Цікавим результатом цієї подорожі було те, що найкращим мисливцем на газелей показав себе турецький опушений чорно-рудий хорт легкої конституції, який до того газелей не бачив, і був спочатку виснажений незвичною аравійською спекою.

 

Турецький опущений  тазі

Турецький опущений
тазі в Саудівській Аравії.(Фото М. Реткліф).

Найкращим зайчатником виявилась гладкошерста руда турецька сука більш міцної статури.

 

Турецька гладкошерста  сука тазі

Турецька гладкошерста
сука тазі в Саудівській Аравії. (Фото М. Реткліф)

Заслуговує на увагу той факт, що опушені хорти темних кольорів завжди вважались адаптованими до суворого клімату більш північних та гірських областей.
Гладкошерсту руду суку можна було би вважати більше пристосованою до умов пустелі ніж чорного пса, якби вони не походили з однієї області турецького Курдистану.

Важко робити якісь беззаперечні висновки з вищенаведених нечисленних фактів без ретельної наукової перевірки генотипу наших хортів, але зовнішня подібність усіх цих собак на величезній території вражає, і, якщо не доводить остаточно, то, принаймні, дає можливість припустити, що всі вони належать до однієї породи із незначними локальними варіаціями.
___________________________

* Тазі - у цій статті ми зберігаємо написання "тазі", яке подає автор. Саме така вимова у назві породи характерна для регіону, що описується в даному матеріалі. Тому в працях західних авторів ми найчастіше знаходимо "tazi".
Для собак що походять з колишнього СРСР, прийнято вживати написання "тази", бо так вимовляють це слово казахи від яких ми маємо більшість цих хортів. Саме написання "тази" застосовано в стандарті породи прийнятому в СРСР, так само називають її в своїх працях радянські кінологи.
Насправді ж, "тази", "тазі", "тозі", "тазий" - це одне й те саме слово і різниця тут полягає у відмінності вимови у різних азіатських народів.
Ця назва характерна для тюркських та іранських мов. За словами сера Теренса Кларка, це слово походить від арабського "таїзі", тобто особа з міста Таїз, що в Ємені, і вживається стосовно арабів узагалі.
У спілкуванні з таджиками, чия мова належить до іранських, мені доводилося чути саме таке застосування слова "тозі", так вони називали і хортів, і арабських коней, і самих арабів.
У тюркських мовах цей термін збігається з іще одним значенням слова "тази", що означає - "чистий". Як відомо, за канонами іслама собаки вважаються нечистими тваринами, хорти ж є тваринами чистими, отже в тюрків це слово набуло подвійного значення. Араби називають цю породу "салюки" і саме ця назва найбільш поширена на Заході. Сер Теренс пояснює походження слова "салюки" від назви міста Салюкія, що лежить на північ від Багдада і є одним із центрів розведення хортів у арабів. Це є арабською транскрипцією грецької назви міста Селевкія - міст з такою назвою кілька на Близькому Сході і названі вони на честь Селевка - одного з полководців Олександра Великого (Македонського). (Примітка перекладача)

* * Термін "feather" - опушений сер Теренс Кларк вживає стосовно собак із розвинутим уборним волоссям: розвинуті бурки, очоси на ногах та підвіс на хвості.


© Ukrainian magazine "Naturalist"

Ця стаття вперше була опублікована в міжнародному журналі "Saluki International"
в дванадцятому числі (весна/літо) 1998 р.

 

Сер Теренс Кларк
переклад Сергія Копильця

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися
загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com