Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Особливості полювання з Азійськими хортами
( 2 Votes )
Написав Володимир Шакула Переглядів - 3095   
Понеділок, 02 серпня 2010 09:05

Південний КазахстанПівденний Казахстан – край незвичайний. Тут, на площі 116 тисяч квадратних кілометрів, дивним чином перетинаються гірські ландшафти Західного Тянь-Шаню та Каратау, рівнини передгірських степів, пустелі – Кизилкум, Муюнкум, Бетпакдала та тугаї Сир-Дарьї. Більшість населення тут складають казахи, які зберігають традиції кочових народів. Основне заняття населення тваринництво, а улюблені розваги на дозвіллі, це – кінні змагання та полювання з ловчими собаками на лисицю. В горах Тянь –Шаню, що межують з Киргизстаном, полюють з хортами на гірських копитних. Використовують в основному дві породи, що належать до так званих східних хортів, це – середньоазійський хорт тази та киргизький хорт тайган.

Східні хорти завжди цікавили любителів собак та мисливців. Часто люди, що мало знайомі з цими породами хибно оцінюють їхні можливості на полюванні, та оскільки східні хорти набувають усе більшої популярності й використовуються мисливцями інших країн з відмінним від Азії кліматом, ландшафтами та тваринами, цікаво розглянути специфічні риси кожної породи.

Хорти!

В усьому світі знають славетного російського хорта. Але далеко не завжди уявляють, як з ним полювали наші слов’янськи предки. При слові хорт у голові пересічної людини виникає картина такого собі височезного вузькоголового собаки, що гасає з табуном коней та вершниками полями-степами та по ходу ловить зайців, лисиць та вовків. Та картинка, яку люблять показувати в кіно, коли кавалькада розрум’янених гусарів та дівиць скаче по снігу, а між ними по-дурному снують прекрасні (з виставкової точки зору!) російські хорти, абсолютна вигадка кінематографістів! У дійсності псові лови з російськими хортами мали зовсім інший характер.

Російський псовий хорт «Кара»
Російський псовий хорт «Кара». Фото Ірини Шликової, Санкт-петербург,Росія.

Хорти не носилися полями у пошуках здобичі. Собаки на поводках (шворах) стояли в засаді, так званому лазу, разом з мисливцями, в очікуванні, коли інші собаки, а саме гончаки, знайдуть та виженуть з лісових хащів звіра прямо під ніс хортові. От тоді хортів спускали зі шворок і собаки в страшному ривку ловили звірів. Ось цитата знаменитого Є. Е. Дріянського зі старовинного опису полювання з хортами: «…Нарешті зграя (йдеться про зграю гончих – прим. автора) погнала у наш бік, і дійсно, за хвилину щось почало ломитися в очереті; незабаром викотив материй вовк і понісся по кочках прямо на вершину, в голові якої був наш секретний пост… Нарешті звір опинився навпроти нас, саженях в десяти (метрах в 20-ти – прим. автора); Єгорка мовчки показав його собакам і кинув швору з рук. П’ятеро собак рвонулися разом, і Сокіл першим, паща в пащу зчепився з вовком…» (Е. Э. Дриянский. Записки мелкотравчатого.)

Полювали з російськими хортами без рушниці, застосовували тільки холодну зброю, щоб добити звіра, часто здобич брали живцем. Певна річ, коли звір тікав, то собаки якийсь час переслідували його.

Існував ще один, малопопулярний на той час, спосіб полювання в наїздку, коли мисливці верхи на конях їхали тихо шеренгою по полі та піднімали зайця, хорта спускали зі швори і той на скаку ловив звіра.

Зверніть увагу, при полюванні у такі способи, від собаки вимагалися – жадоба до звіра, прудкість, здатність добре ловити здобич, але був відсутній пошук. По суті, це – чисто цькувальні пси.

Зовсім інакше полюють з азійськими хортами. В південному Казахстані тази й тайганів місцеве населення називає гончими. Коли, 20 літ тому, я почув цей термін стосовно хортів, я сміявся з казахів, вважаючи, що вони просто не знають російської мови й неправильно називають хортів гончими. Та, як кажуть, у кожній помилці є доля правди. Як же ж відбувається полювання з тази?

Зазвичай казахський мисливець сідає на коня, і свиснувши капловухому приятелеві, їде у степ. Я не даремно назвав тази приятелем. Тази, це не злобний звір – машина для убивства. Тази – дуже чемний і розумний собака, утримується не в сараї чи вольєрі, а вільно. Собака супроводжує власника скрізь - і на дворі, і коли він їздить у своїх чабанських справах степом чи у гості до сусідів і на спеціальних виїздах на лови.

На полюванні хорт і мисливець діють спільно, разом оглядають угіддя, разом шукають здобич. Тази чудово розшукує звіра за допомогою й зору, й чуття. Коли звіра знайдено, тази переслідує його, наздоганяє й ловить. Улюблена здобич казахських мисливців з тази це – лисиця. Зайцями казахи зазвичай гребують і не вживають як їжу, а лисиця має прекрасне хутро з якого шиють малахаї – казахські шапки і шуби. Вовк також улюблений об’єкт полювання. Вовк давній ворог чабана і здобути вовка – честь і слава для степового кочовика.

Тази, які здатні сам на сам взяти вовка дуже рідко зустрічаються. Як правило тази, коли має достатньо злоби, наздоганяє і зупиняє вовка, допомагає мисливцеві підскакати на відстань пострілу або навіть загнати звіра до виснаження і тоді мисливець убиває вовка ударом нагая або кийка. Раніше тази полювали в парі з беркутом: собака виганяв дичину на відкриту місцевість, а беркут хапав її своїми потужними кігтями. Нині полювання з ловецькими птахами – рідкість і проводиться тільки окремими ентузіастами.

Таким чином тази сполучає в собі ознаки гончака, який може шукати звіра та переслідувати його не лише побачивши, але й по сліду за допомогою чуття і ознаки ловчого пса, тобто злобу, сміливість і сильну хватку. Отже місцеві казахські мисливці мали рацію, коли називали тази гончаком. Тази дуже витривалі й мають чудову прудкість. Часто пишуть (В. Соколов и др. Собаки мира. М. 2001), що тази здобувають звіра при довгій гонитві, виснаживши його. Це не правильно, так, тази дуже витривалі, але й прудкість в них прекрасна. Достатньо сказати, що кращі тази ловлять таких швидких антилоп, як джейран. Просто треба зрозуміти: одна річ – спринтерський ривок із засади і зовсім інше – коли собака у вільному пошуку знайшов, наприклад, слід лисиці, підняв її, або побачив здалека, наздогнав і спіймав. Звичайно, весь цей процес може відбуватися на дистанції 4-5 км. Нагадаю також, що ще на початку ХІХ століття російським хортам для прудкості була прилита кров східних хортів, в результаті чого був виведений один із самих лихих хортів минулого – Сердечний генерала П. А. Івашкіна ( Л. П. Сабанеев. Собаки охотничьи…). Прудкість – головна зброя тази. В неї нема сили й потуги Арнольда Шварцнеггера, це – скоріше Брюс Лі. Вага тази незначна – 15-25 кг., але, за рахунок швидкості, тази наздоганяє й легко збиває здобич з ніг чи, навіть, убиває її.

Тази

Тази «Беркут» Андрія Коваленка, Алмати, Казахстан.

Але зустрічаються й серед тази собаки богатирської статури, які не лише давлять борсуків, але можуть у двобої справитися з вовком. Із тази полюють і на копитних – козулю, джейрана, марала, кабана. Тут задача тази знайти звіра й затримати до пострілу мисливця. На копитних тази ідуть з охотою. Один з недоліків тази – короткошерстість. Тази легко одягнуті й на сильних морозах мерзнуть. Цієї вади не має тайган – киргизький хорт.

Тайган зовні дуже схожий на тази, але має здовжену, добре розвинену псовину. Тайган сформувався в гірських умовах і має дещо інші мисливські навички. З книжки в книжку переходить останнім часом одна фраза: «З ними полюють на лисиць, корсака, байбака, дикого кота. Добре працює по копитних. Пара великих, сильних, спрацьованих тайганів здатна затримати вовка.» (Н. А. Марканов. Охотничьи собаки. Ташкент, 1993). Так, на цих звірів з тайганами полюють, але, як для тази ідеальна дичина це – лисиця, для тайгана – гірський козел. Гірські козли, або ж теки по-місцевому, улюблена здобич мисливців гірського Казахстану та Киргизстану. Вони масово зустрічаються скрізь, де є гори, і численність теків нині ще досить висока для проведення спортивного полювання. У гірських районах, м’ясо гірського козла є звичайним на столі місцевих мешканців.

Тайган

Тайган. Фото Володимира Шакули.

Тайган має не лише довшу ніж у тази шерсть, будова тіла в нього важча та грубіша, він злий, зіркий, самостійний, в’язкий, чудово рухається по горах. Задача тайгана – знайти звіра і, якщо це – гірське копитне, поставити його на відстій. Тайган азартно переслідує козла або марала, заганяє тварину на скелю і затримує до підходу мисливця.

Розповім одну історію з Киргизстану, коли було здобуто рекордного козла з рогами 155см. завдовжки. Приїжджий закордонний мисливець, разом з місцевим провідником, протягом тижня не могли знайти достойного трофея. В останній день полювання два тайгани – пес і сука знайшли й вигнали на мисливців величезного козла. Мисливець стріляв і промахнувся, козел утік, за нам пішли й собаки. День закінчувався і треба було повертатися, наступного дня мисливець мав уже летіти до дому. Повернувшись на мисливську базу в горах, мисливець і провідник з горя добряче приклалися до пляшки. Десь за дві години потому вони почули гавкання собак неподалік від дому, але не звернули на це особливої уваги. Але гавкання не стихало. І коли провідник попросив жінку подивитися чому собаки не заспокояться, вона вийшла й побачила, що собаки тримають козла на скелі метрах за триста від дому. Наші герої поспіхом похватали рушниці й вискочили з хати. На скелі вони побачили довгожданий трофей і на цей раз рука в мисливця вже не здригнулася. Це був той самий великий самець чиї роги стали рекордними. Нема потреби описувати радість мисливців і заслугу тайганів.

Серед тайганів є собаки, які не тільки затримують і ставлять на відстій копитних, але й наздоганяючи убивають їх. Хватка в тайгана дуже потужна. Я вже описував свою суку Кундуз, яка схопила поранену рись за потилицю і, хоча рись вчепилася собаці в голову своїми страшними пазурами, Кундуз не відпускала мертвої хватки. Навіть коли рись уже була мертва, добита пострілом в упор, мені довелося хвилин десять умовляти суку відпустити здобич. Другий приклад, коли молодий тайган, вагою лишень кілограмів 15 наздогнав матерого семилітнього вовка, сильними хватками за гачі зупинив його на дні ущелини, а потім вчепився паща в пащу, мисливець, що вчасно підоспів, застрелив вовка. Якби не мисливець, такий материй вовк убив би пса, але ж сміливість і злоба хорта достойні поваги!

Полюють із тайганами зазвичай об’їжджаючи гірську місцевість верхи на коні, а тайган бігає у вільному пошуку, коли знайдуть звіра і тайган зупинить його, підкрадаються пішки, часто у таких місцях, де коневі просто не пройти.

Тайган неперевершений мисливець для гір!

Володимир Шакула, Південний Казахстан
Уперше цей матеріал був опублікований у віснику - Primitive and Aborigional Dog Society (PADS)
Переклав - Сергій Копилець

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com