Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Роздуми з приводу статті "Салюкі на півночі ареалу" сера Теренса Кларка
( 1 Vote )
Написав Сергій Копилець Переглядів - 2326   
Понеділок, 09 серпня 2010 11:05

ТазиНадзвичайно цікавий матеріал, що люб'язно надав сер Теренс Кларк для публікації в нашому журналі, наштовхнув мене на певні роздуми щодо походження та розповсюдження азійських хортів. Тож, вважаю за потрібне поділитися ними з нашим читачем.

Факти наведені у статті "Салюки на півночі ареалу" ще раз підтверджують думку, яку я висловив ще в "Кримках", про те, що всі наші "салюки", "слюгги"*, "тази", "тайгани", "аборигенні афгани" є по суті єдиною породою із багатьма місцевими відріддями, або ж дуже близькими породами, що походять з єдиного кореня і між якими важко провести чіткі границі, особливо в місцевостях де різні поріддя межують одне з одним і створюють численні перехідні типи. Крім того, породи об'єднані штучноствореними стандартами, які складалися кінологами, що часом були слабо обізнані з місцевими умовами, часто розпадаються на окремі ясно виражені типи, які можуть розрізнятися між собою аж так, що представників різних типів, але офіційно однієї породи, буває важко порівнювати на одному екстер'єрному рингу.

Сука південно-казахстанського типу

Сука південно-казахстанського типу.
Фото Л. Костюніної (С-Петербург)

Тази семиріченського типу

Тази семиріченського типу.
Фото В.Євдокимова (Ковель, Україна)

Так поголів'я тази, що збереглося донині в Казахстані, розпадається, як мінімум, на два чіткі породні типи. Південний ("чимкентський"): із дещо розтягнутим форматом тіла, досить широкою грудною клітиною, рельєфною мускулатурою, відносно слаборозвинутим уборним волоссям (зустрічаються повністю гладкошерсті особини) та середнім зростом (60см. - 67см. у холці).

Південно-східний ("семиріченський" - від казахського Джетису, що означає Семиріччя, - край, що охоплює територію на південному сході Казахстану та суміжні райони Киргизстану): із коротшим, часто квадратним форматом, відносно вузькими грудьми, пласкою сухого типу мускулатурою, добре розвинутими бурками, очосами й підвісом на хвості та більшим зростом (суки часто вищі 65см., а пси 70см. у холці). Найбільш типовими забарвленнями для південного поріддя є - чорне та біле, а для семиріченського всі відтінки полового та рудого. Існує ще ряд ознак за якими ці два типи розрізняються між собою.

Сука туркменського типу


Сука туркменського типу. (Фото з журналу "Кінодром" № 1/1994 р.)

Сучасні тази з Туркменістану


Сучасні тази з Туркменістану. (Фото Генрі Левенштейна)

Туркменські тази (або тазий) настільки своєрідні, що, можливо, заслуговують на відокремлення в особу породу. Крім малого зросту (55-60см. у холці), "туркменки" значно витонченіші та тендітніші ніж їхні родичі з інших порідь, і мають також дещо іншу форму голови із більш округлою мозковою частиною черепа, опуклими очима та гострим шипцем. Високу екстер'єрну породність туркменок відзначали ще М.Богданов та Л.Сабанєєв у XIX ст. Та, на жаль, за останні півстоліття туркменські тази, як утім, і інші поріддя середньоазійських хортів на території колишнього СРСР, значно деградували через метизацію та втрату значної частини породистого поголів'я.

З'явилися нетипові забарвлення, шерстний покрив та грубість статури.

Група тайганів на 105-й московській виставці

Група тайганів на 105-й московській виставці
(Фото з журналу "Охота" №7-8/1998 р.)

У значній частині свого ареалу тази межують із тайганами, де на широкій смузі суміжних районів Казахстану та Киргизстану існує перехідний тип цих хортів і які мають породну назву тільки завдяки мовній традиції у казахів та киргизів, а насправді практично не розрізняються.

Ненсі - сука з Киргизстану

Ненсі - сука з Киргизстану. Тази чи тайган?
(Фото Ігоря Ярошенка, м. Київ)

Так хорти з Киргизстану часто-густо не мають здовженого характерного для тайганів та афганських хортів підшерстя ("тайганини").

Киргизькі мисливці з тайганами

Киргизькі мисливці з тайганами (ліворуч).
(Фото з книжки Э.И.Шерешевский "Борзые и охота с ними" М. 1953 р.)

Казахи із тази

Казахи із тази (праворуч).
(Фото з журналу "Охота и охотничье хозяйство" №5 1960 р.)

Ще наприкінці 80х років, кінолог і заводчик тайганів з південного Казахстану В. Вирипаєв пропонував у журналі "Охота и охотничье хозяйство" розділити цю породу на два типи: високогірний - грубий, досить коротконогий і сильно опушений і тип хортів більш рівнинного передгір'я - легшої статури, високоногих і слабо оброслих.

Тайган В.Вирипаєва

Тайган В.Вирипаєва з Південного Казахстану,
Джамбульської області.
(Фото Г.Сакалауса)

По суті цей рівнинний тайган і є перехідним расовим типом між казахськими тази й тайганами.

Казахський тази Семиріченського типу

Казахський тази семиріченського типу
(Фото з журналу "Кінодром" № 1/1994 р.)

Тази південно-казахстанського типу

Тази південно-казахстанського типу.
(Фото. Світлани Черняєвої)

З власного досвіду знаю, що казахські тази, особливо в молодому віці, мають опушку подібно до тайганів.

Як тут не згадати "афганку" Чипак зі статті сера Теренса Кларка?

Мені здається, що тази південно-казахстанського типу також мають певну генетичну близькість до тайганів, чим пояснюються особливості їх екстер'єру та типові для тайганів забарвлення.

Тайганів прийнято вважати суто киргизькою національною породою, та, як відомо, раса високогірних середньоазійських хортів розповсюджена значно ширше за територію населену киргизами. Так у Таджикистані і далі на південь, у гірських районах Афганістану існують різновиди цих хортів відомі нам під назвами "бахмуль" або "аборигенний афган". Російський кінолог С. Матвєєв у журналі "Охотничьи собаки"(№6, 2000 р.) дуже слушно зауважив, що тайган і бахмуль є фактично різновидами єдиного "центральноазійського гірського хорта". Цитую автора: "На нашу думку, тайган і бахмуль - собаки спільного походження. Різниці в їх екстер'єрі стосуються деталей.

Тайган Кара-Куш

Тайган Кара-Куш (вік 10 років) 1986 р.
(Фото Є.Шишкіної)

Аборигенний афган Н.Герасьової

Аборигенний афган Н.Герасьової 1985 р.
(Фото В.Животченка)

Тайган трохи "тепліше" одягнутий ніж бахмуль... А щодо різниці в забарвленнях, а саме: порочності в сучасному варіанті стандарту бахмуля чорного та чорнопідпалого (які для тайгана є типовими), - то в старому варіанті вони допускалися. Можливо, виключення темних забарвлень у бахмуля свідомо чи підсвідоме мало за мету відокремити його від тайгана"? Стосовно ж намагань штучно відокремити "нові" породи собак, створюючи нові стандарти, думка С.Матвєєва здається цілковито резонною: "... слід було б давно зрозуміти, що первинною є Порода (матерія), а не Стандарт (ідея)".

Про плавний перехід афгана-бахмуля до рівнинного типу тази-салюки на території Афганістану яскраво промовляють факти наведені сером Теренсом Кларком.

Туарег на полюванніЦілком природнім є те, що порода розповсюджена на величезному ареалі в "Старому світі", набула місцевих екстер'єрних особливостей, які часто мають пристосовницький характер, а в різних народів та племен виникли й місцеві назви цих хортів. Однак, найбільш розповсюджені назви тази й салюки однозначно вказують на регіон походження породи (дивіться примітку перекладача до статті "Салюки на півночі ареалу"). Про це ж говорить той факт, що способи полювання з салюки-тази, є практично тотожними у різних куточках природного ареалу: полювання в наїздку, використання хортів разом із ловчими птахами та часте перевезення їх вершниками для збереження сил (згадайте китайське зображення X ст. описане сером Теренсом Кларком), що суттєво відрізняється від способів полювання з хортами в Європі.

Наостанку хотілося б ще трохи зупинитися на питанні породних стандартів.
Безумовно, наявність стандартів є невід'ємною частиною сучасного тваринництва, зокрема собаківництва. Але намагання втиснути у вузькі рамки стандарту породу, яка має безліч різновидів, часто призводить до нісенітниць і діє лише на звуження та збіднення її генотипу. Згадайте вищенаведений приклад зі стандартами бахмуля і тайгана.
Абсолютно незрозумілим є вибраковування за діючим нині на території
колишнього СРСР стандартами тази із рудими підпалинами та крапом по тілу,
хоча такі забарвлення є нормою за кордонами СНД (дивіться фото в статті Т.Кларка "Салюки на півночі Ареалу").

Казахські мисливці з тази Казахські мисливці з тази і беркутом

Казахські мисливці з тази і беркутом.

В Західному ж стандарті салюки викликає подив уважати за "нетипове" чубаре (тигрове) забарвлення. Адже відомо, що чубарі хорти є досить типовими для Північної Африки, прийняте за типове воно й у сучасному стандарті тайгана
("Охотничьи собаки. № 6, 2000р.). Модест Богданов у журналі "Природа и охота" за січень 1879 р. відзначає чубаре забарвлення, як типове для казахських тази (чубарими є й мої власні хорти вивезені з Казахстану). Чубарих салюки доводилось бачити й серу Теренсу Кларку в країнах Близького Сходу.

сука чубарої масті з-під Тегерану

Один з прикладів - сука чубарої масті з-під Тегерану
(Фото сера Теренса Кларка)

Нині, коли, як відомо, середньоазійські хорти - тази, тайган, бахмуль, перебувають на межі зникнення і кількість породних особин обмежена, мабуть, кількома сотнями, на мій погляд, вибраковування цілком породних собак за такими сумнівними
"вадами", як "нетипове забарвлення" або ж відсутність гачка на хвості, є не тільки нерозумним, а й шкідливим для подальшого існування породи.

*************

* Примітка:

Американський біолог і знавець східних хортів доктор Джон Бурхард, який довго жив на Близькому Сході і добре обізнаний з нашою породою на її природних теренах, вважає, що назва "салюки" (saluki) і слюггі (sloughi) походять від одного арабського слова, яке на Заході пишуть saluqi і вживають його стосовно хортів, що походять безпосередньо з країн Сходу. Арабський гортанний звук, що позначений тут літерою "q" і називається "qaf" не має відповідності в європейських мовах. Англійці транслітерують його за допомогою літери "k" і таким чином маємо англійське saluki. Французи позначили цей звук як "gh" і у відповідності з правилами французького написання одержали "sloughi". Арабські ж експерти за свідченнями доктора Джона Бурхарда вважають Західну ідею розглядати "saluki" і "sloughi" як різні породи за нісенітницю.

© Ukrainian magazine "Naturalist"

Сергій Копилець

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися
загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com