Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Під Новий рік на сікача
( 6 Votes )
Написав Пустельник Переглядів - 11768   
Вівторок, 15 липня 2008 15:21

palcun-2.jpgЄ категорія громадян, котрим завжди не щастить. Особливо – в ніч із тридцять першого грудня на перше січня. Один зустрічає Новий рік у зіпсованому ліфті. Інший – у темному підвалі, бо спустився туди набрати картоплі для святкової  вечері, а двірник у цей час зачинив на замок двері. Трапляється й так, що невдаха, відкоркувавши пляшку раніше, ніж потрібно, засинає ще у старому році де-небудь у громадському транспорті – в автобусі, трамваї або тролейбусі – і прокидається далеко після півночі на якійсь незнайомій зупинці.

Але як би там не було, всі ці варіанти, на думку Мирона Івановича Димаря, значно приємніші, ніж перебування в новорічну ніч у лікарні. Розваги? Майже ніяких. Прості, мов заячий хвіст, анекдоти, один-другий багатокубиковий укол із тихим вереском і – все. Лежиш, ніби висушений жук у колекції.


Мирон Іванович, з яким ми зустрілися в лікарняному коридорі, ще трохи пожалівся на лиху долю й повів мене до себе в палату.

- Покуримо у кватирку, побалакаємо, - сказав, зачиняючи за собою двері.

Я знаю Мирона Івановича не перший рік. Скільки разом рибалили, в яких мисливських походах бували! Бадьорий голос Димаря веселив хитромудрими бувальщинами не одну компанію де-небудь під копицею сіна чи на лісовому кордоні. Побуваєш з ним на полювання, ніби нічого такого й не трапилося, всі живі-здорові додому приб’ються, а зайдіть назавтра до мисливського магазину -  шибки тріщать від „ахів” та реготу! То Мирон Іванович про вчорашнє полювання розповідає. 

І ось ця людина змушена тепер слідкувати за шкалою градусника.

- Як же це вас сюди? – запитав я, вклавши у ці слова піврічний запас співчуття.

- Та отак. Сам винен, стонадцять паровозів!

До речі, коли Мирон Іванович починає недобре згадувати машини парової тяги, - значить, душа його нестримно кипить і парує від невидимого вогню.

- Ви знаєте, ми на п’ятьох купили ліцензію на дика. Сікача, відомо, стрічаєш не так часто, як того, кому приміром винен гроші. Залишався останній день полювання на кабанів. Сидір Макарович і запропонував здати ліцензію й не випробовувати долі. Несторович теж за це. Іван і Василь, дарма що молоді, й собі в кущі: мовляв, треба хоч один вихідний удома побути. А я – ні. Щоб не використати такого моменту! Курчата ж засміють. Отак і переконав їх.

Ну, звісно, навербували поміж школярів гучків-нагонщиків, взяли з собою цуцика, намовили ще трьох мисливців і подалися до схід сонця в ліс. Погода, правда, така, що й рушничної мушки не видно – мете, крутить. Вийшли до місця, стали на номери, приготувалися. Коли чуємо: дзявкає наш цуцик і все до нас наближається. Ви знаєте такі хвилини – серце калатає, стає жарко, ніби кожух на тобі загорівся.

Стоїмо, чекаємо. Сікач от-от на нас посуне. Коли це як застугонить ліщина, як затріщщить суччя! Від цих звуків мене кинуло кудись угору. Отямився трохи, роздивляюся. Сиджу я на маківці тонкої грабини. Хитає і трусить так, що гудзики вниз сипляться. Рушницю сніжком біля пенька притрушує. А біля неї стоїть чортовило, що дивитися страшно. Зубр – як клуня. А неподалік ще кілька гуляє.

Чую – хтось мене гукає. Повернув голову – за п’ятдесят метрів на сосні Несторович гойдається. Кричить, щоб я бабахнув. Може, ці бугаї злякаються та втечуть. А чим будеш стріляти? Тоді я Івана кличу. Він теж десь на дереві загніздився. І рушниця, виявляється, при ньому. Стрілив він кілька разів. Та де там! Сопуть, голови понахиляли.

А тут чути на просіці голоси інших мисливців. Біжать до нас подивитися, якого ми кабана ухоркали. Прибігли і з повного ходу – на дерева! Сидимо, як граки, перегукуємось. Тільки надвечір зубри пішли своєю дорогою.

Пзлазили й ми. У Несторовича морська хвороба почалася. Іван тремтить, як у пропасниці… Тільки Сидір Макарович веселенький – на осиці він грівся нашими спільними запасами. Ну, а я от у цій палаті опинився.

Мирон Іванович зітхнув, узяв таблетку і проковтнув.

- І буває ж таке, докинув він. – Тут Новий рік, а ти лежи…

І Димар знову заговорив про жуків із колекцій і про те, що дорого дав би, щоб зустріти свято хоча б на тій грабині, аби тільки в доброму товаристві.


Володимир Пальцун

 

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com