Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Перспективи Мисливства України
( 6 Votes )
Написав Лісовий і мисливський журнал Переглядів - 5027   
Вівторок, 05 жовтня 2010 15:43

Перспективи Мисливства УкраїниМисливська галузь України на роздоріжжі. Існує кілька шляхів її розвитку в нашій державі. Від того, який з них ми оберемо, залежатиме майбутнє мисливського господарства.

Мисливська галузь давно потребує значних реформ. Нарешті цього року зроблено крок назустріч мисливцям та користувачам мисливських угідь і прийнято нові, прогресивні зміни та доповнення до Закону України «Про мисливське господарство та полювання». Які проблеми існують у мисливському господарстві та що чекає галузь у світлі останніх подій, ми поцікавилися в начальника управління мисливського господарства Держкомлісгоспу України Миколи Шадури.

 

– Всесвітня економічна криза торкнулася багатьох галузей народного господарства України. А чи відбилося це негативне явище на мисливському господарстві?

– На жаль, так. Криза не обминула і користувачів мисливських угідь, дехто з них відмовився від мисливських угідь через нестачу коштів на їх утримання. Зрозуміло, що угіддя, які втратили господаря, не залишились без уваги і будуть надаватись іншим користувачам, які мають змогу вкладати кошти в подальший їх розвиток.

– Миколо Васильовичу, скільки на сьогодні маємо користувачів мисливських угідь у нашій країні?

– Площа мисливських угідь України на сьогодні становить 46,5 млн га, які надано 999 користувачам: 213 підприємствам Держкомлісгоспу – 12% угідь, 382 господарствам УТМР (Українське товариство мисливців та рибалок) – 68,5%, 25 господарствам ТВМР (Товариство мисливців та рибалок Збройних сил України) – 1,8%, 8 господарствам товариства «Динамо» – 0,3%, 371 мисливським господарствам інших форм власності –17,3% угідь. Виходячи з досвіду європейських країн пострадянського табору (наприклад Польщі), на такій значній площі мисливських угідь кількість користувачів різних форм власності в Україні має бути близько 5 тисяч! Потрібна лише добра воля і бажання виконавчої влади на місцях розвивати галузь, а також суворе дотримання чинного законодавства щодо ведення мисливського господарства.

– Найбільшим користувачем мисливських угідь в Україні є УТМР. Наскільки ефективна в цей непростий період робота громадської організації, адже вона протягом вісімдесяти років позиціонує себе як організація для рядових мисливців?

– Нині 31,9 млн га, або 68,5% мисливських угідь, перебуває в користуванні структурних підрозділів УТМР. На жаль, будучи найбільшим користувачем, УТМР не є ефективним господарем. Усі намагання інших користувачів мисливських угідь поліпшити загальну ситуацію в галузі наштовхуються на бездіяльність керівників цієї громадської організації. Фактично все зростання чисельності основ­них мисливських видів за останні роки відбувається за рахунок інших користувачів, а в УТМР чисельність диких тварин щороку зменшується. Причиною є недосконала структура цієї організації, фактична відсутність вкладання коштів в охорону та відтворення дичини, велике навантаження мисливців на мисливські угіддя внаслідок безконтрольної видачі обласних та районних сезонних карток у період полювання на хутрову та пернату дичину, відсутність належної єгерської служби і т. ін. Звичайно, УТМР може існувати й розвиватись, але для цього потрібно реорганізувати товариство. Слід віддати важелі керування в мисливські господарства, первинні колективи, зробивши їх самостійними юридичними особами, надати їм можливість самостійно розпоряджатися заробленими від полювань та членських внесків коштами, а не перераховувати все в центр, чекаючи при цьому лояльності вищого керівництва. В такому разі мисливське господарство матиме стимул працювати на результат, зможе підвищити заробітну плату єгерям, вкладати більше коштів у підвищення продуктивності угідь, а не тягти на собі увесь бюрократичний апарат УТМР. Монопольне становище УТМР призвело до суттєвого зниження чисельності основних мисливських тварин минулого року: копитних звірів – на 2 641, хутрових звірів – на 51 310, пернатих – на 127 550 особин.

– Яка ситуація склалася в мисливських господарствах інших форм власності?

– Тут ситуація кардинально протилежна. Є інтерес, люди бажають бачити результати сво­єї праці та інвестицій. Аналіз статистичних даних за минулі роки показує реальні результати. Так, із 231,3 тис. копитних тварин в Україні на території мисливських угідь УТМР мешкає лише 68,3 тис. і добувається 2,5 тис. На територіях мисливських угідь інших користувачів налічується 81 тис. копитних і добувається 5,5 тис. Цифри говорять самі за себе. Візьмемо, наприклад, таке господарство, як ТОВ «Оксамит-сервіс». Минулого року воно отримало ліміт на добування 200 голів дикого кабана, якого успішно відстріляно в угіддях площею 20 тис. га. В угіддях УТМР на тій самій площі з таким самим бонітуванням мисливських угідь добувають 2–3, максимум 10 кабанів у рік. Узагалі в жодній обласній організації УТМР, крім Чернігівської (253 особини), не добувається більше 200 кабанів. Ось і робіть висновки, як можна вести господарство і як не треба. З огляду на сучасні реалії для досягнення таких показників мисливським господарствам, окрім вкладення чималих коштів у підгодівлю та відтворення диких тварин, багато грошей потрібно витрачати на охорону диких тварин від браконьєрів. Так, на відміну від господарств інших форм власності, ситуація з охороною мисливських угідь у громадських жалюгідна. Законом встановлено на одного єгеря 10 тис. га польових та водно-болотних або 5 тис. га лісових угідь. На сьогодні цей показник в УТМР значно вищий, а більшість єгерів працюють на 0,25–0,5 ставки посадового окладу. Для порівняння, в мисливських господарствах інших форм власності навантаження на одного єгеря становить 4,6 тис. га, що засвідчує відповідальність користувачів мисливських угідь за охорону та відтворення мисливської фауни.

– Що, на Вашу думку, треба зробити, щоб побороти таке ганебне явище в нашому суспільстві, як браконьєрство, адже в Україні воно набуло масового характеру?

– Досвід сусідньої пострадянської держави Республіки Білорусь, де свого часу браконьєрство також мало масштабний характер, показує, що позбутися цього явища не можна без створення спеціальної мобільної, оснащеної сучасними технічними засобами державної служби, де на варті законно­сті стоять спеціально підготовлені працівники, підпорядковані безпосередньо главі держави. Створення такої служби в Білорусі дало позитивні результати дуже швидко. Вже через два-три роки там забули про браконьєрство в погонах та «чиновницьке» браконьєрство (з яким ми масово стикаємося в Україні). Є задумки щодо створення такої служби і в Україні. Сподіваюся тепер, коли до керівництва державою прийшла нова влада, вона не буде байдужою до проблем мисливської галузі і створить службу охорони. Це дасть змогу покінчити з браконьєрством раз і назавжди. Вагомим аргументом для створення такої служби є хвиля браконьєрства, що накрила мисливські господарства в Україні. Виникла вона через відсутність ефективних господарів в більшості угідь УТМР, корупцію в правоохоронних органах та органах судової влади, безкарність, низький рівень стягнення штрафів та збитків за порушення правил полювання. Так, за минулий рік складено 10 350 протоколів про порушення правил полювання, стягнуто штрафів на 635 тис. грн. Відшкодовано 334 тис. грн. збитків, що явно не відповідає реальній шкоді, зав­даній браконьєрами. Цього року в боротьбі з браконьєрством певні кроки вже зроблено: прийнято зміни і доповнення до Закону України «Про мисливське господарство та полювання», якими передбачено жорсткі покарання, зросла зацікавленість користувачів в охороні мисливських угідь унаслідок відшкодування завданих збитків безпосередньо господарствам, що постраждали від браконьєрів. Також у цьому Законі введено поняття «істотна шкода», а це 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (4 250 грн), за що статею 248 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність. Однак докорінно розв’язати цю проблему можна лише створивши державну службу охорони мисливського фонду України.

– Останнім часом деякі екологічні й природоохоронні організації б'ють на сполох через скорочення чисельності популяції вовків в Україні та піднімають так звану вовчу проблему. Яка Ваша думка стосовно цього?

 

– Нині чисельність вовка в нашій країні перевищує всі допустимі норми і є великою проблемою для вітчизняного сільського та мисливського господарства. Так, чисельність його в Україні в 1960–1970-х роках минулого сторіччя не перевищувала 200–300 особин і була на порядок меншою, ніж тепер (2600 особин). Вовки, не заважаючи, співіснували з сільським та мисливським господарством і не створювали дискомфорту нашим громадянам. Вважаю, що це і є обґрунтованою нормою вовка в Україні (не більше 200 особин). Зауважу, що наведені вище дані чисельності вовка фахівці отримують після зимових обліків тварин, які проводяться вже після сезону полювання, під час якого щорічно відстрілюється понад тисячу вовків. Такої високої чисельності, як в Україні, немає в жодній країні Західної Європи. Так, у Великій Британії вовки зникли на початку XVI сторіччя, в Ірландії – на початку XVIІ сторіччя, у Шотландії – у середині XVIІІ сторіччя. У Франції вовків не стало під час Першої світової війни. Цих тварин практично знищили в Норвегії та Швеції. У Болгарії, Польщі, Італії, Іспанії та Португалії мешкає по одній-дві сотні вовків, а то й менше. У Фінляндії та Чехії чисельність їх обмежується кількома десятками. У Швеції, площа якої близько 45 млн га, чисельність їх становить 85–100 особин і залишається сталою завдяки відстрілу понаднормованої кількості вовків. За найскромнішими підрахунками, вовки в Україні щорічно знищують кілька десятків тисяч копитних тварин, що порівняно з добуванням копитних тварин мисливцями на рівні 12 тисяч особин у рік виглядає дуже загрозливо. Для порівняння, у Франції та Польщі мисливці щорічно добувають більш як 200 тисяч козуль. Щорічний відстріл оленів Польщі становить приблизно 60 тисяч, у Франції – 17 тисяч особин. Добування кабанів у Франції – більш як 200 тисяч. У Швеції щорічно відстрілюють понад 100 тисяч лосів (!) та більш як 300 тисяч козуль. Отже, в Європі врожай збирають люди, а в нас – на жаль, хижаки (вовки, лисиці, єнотоподібні собаки, зграї бродячих собак). Ми створили велику проблему, збільшивши чисельність вовка на заповідних територіях (1,1 млн га лісів, 14,7%), яких у країні стає дедалі більше. Полювання на вовків у заповідниках та заказниках заборонено взагалі, вовк там живе, виходить і живиться на територіях сусідніх мисливських господарств і повертається назад, завдаючи значної матеріальної шкоди цим господарствам. Потрібно також передбачити регулювання чисельності хижих та шкідливих тварин, щоб не допустити їх надмірної чисельності і спалахів епізоотій сказу, чуми та інших небезпечних хвороб. Приклад регулювання чисельності хижих і шкідливих тварин в одному з господарств Київщини, де за два дні відстріляно 50 лисиць та одного вовка. Особливо страждає від вовків південь та схід України, що межує з Росією. До того ж вовки вже загрожують життю і здоров’ю людей, про що свідчить збільшення випадків нападу цих хижаків на людей. За таких обставин слухати горе-захисників сірого розбійника означає – при безконтрольності майже на 70 відсотках мисливських угідь громадських організацій та угідь резерву, безвідповідальності природоохоронних та правоохоронних органів у боротьбі з браконьєрами свідомо піти на цілковите знищення мисливської фауни України.

– Миколо Васильовичу, з огляду на Ваш багаторічний досвід у галузі мисливського господарства порадьте, будь ласка, що треба зробити, аби піднести мисливську галузь на якісно новий рівень?

– На моє глибоке переконання, найближчим часом у нашій державі необхідно зробити таке:

1. Передати занедбані мисливські угіддя громадських організацій у користування ефективному господарю, в першу чергу місцевим колективам та клубам, які хочуть вести мисливське господартво і мають фінансові можливості для цього.

2. На всіх рівнях виконавчої влади забезпечити суворе дотримання букви закону щодо надання мисливських угідь у користування та позбавлення цього права, а також суворе дотримання законодавства в галузі ведення мисливського господарства.

3. Створити державну службу охорони мисливських тварин, яка контролюватиме користувачів мисливських угідь і боротиметься з браконьєрством, особливо в угіддях резерву.

4. Розробити державну програму розвитку мисливського господарства України, передбачивши в ній охорону та відтворення дикої фауни, боротьбу з хижими та шкідливими тваринами, фінансову підтримку мисливських угідь резерву.

5. Створити фонд підтримки і розвитку мисливського господарства України, кошти в який надходитимуть від плати за користування мисливськими угіддями, податку від продажу зброї, патронів та амуніції. Завдяки цьому фонду можна буде вирішувати низку серйозних питань, таких як захист прав користувачів, охорона мисливських тварин, боротьба із епізоотіями та хижаками, вакцинація диких тварин, компенсація шкоди, завданої дикими тваринами сільському та лісовому господарству, і т. ін.

 

Микола Шадура

Лісовий і мисливський журнал

 



Коментарі  

 
#2 ostt 06.10.2010 07:52
Та де ж мовчиш... :lol:
 
 
#1 vasyl eger 06.10.2010 01:19
emmm troxi e netochnosti za vovka po EUROPI ,ale movchu ;-)
 

У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Powered by HuntingUkraine.com