Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Люби і знай свій рідний край
( 7 Votes )
Написав Тетяна ЗІНКЕВИЧ Переглядів - 9264   
Понеділок, 22 листопада 2010 13:09

Іс­то­рія ми­с­лив­с­т­ва та ри­ба­ль­с­т­ва на Ско­лі­в­щи­ніКра­єм ока за­гля­не­мо в іс­то­рію

Ві­до­мий крає­зна­вець, ба­га­то­рі­ч­ний до­слі­д­ник іс­то­рії Ско­лі­в­щи­ни, ско­лі­в­ча­нин Ігор Яро­сла­во­вич Чу­ді­йо­вич не­що­да­в­но при­ніс до ре­да­к­ції не­ве­ли­ч­ку збі­р­ку ста­тей "До іс­то­рії ми­с­лив­с­т­ва та ри­ба­ль­с­т­ва на Ско­лі­в­щи­ні", яку щой­но ви­дав для ши­ро­кої чи­та­ць­кої ау­ди­то­рі­ї.

 

Без сум­ні­ву, не­ве­ли­ч­ка дру­ко­ва­на та ілю­с­т­ро­ва­на бро­шу­р­ка од­ра­зу ви­кли­кає жва­ве за­ці­ка­в­лен­ня, адже у ній — за­хо­п­лю­ю­че ми­ну­ле ама­то­рів ми­с­лив­сь­ко­го го­с­по­дар­с­т­ва та ри­ба­ль­с­т­ва, їх­ні най­ці­ка­ві­ші тра­фу­н­ки на по­лю­ван­ні, вда­лі тро­феї, опи­си ка­р­тин при­ро­д­но­го сві­ту, пе­ре­жи­ті емо­ції на по­лю­ван­ні, не­пі­зна­на кра­са Ка­р­пат, а та­кож ду­хо­в­на гли­би­на вза­є­мо­дії фло­ри і фа­у­ни на­шо­го не­по­вто­р­но­го ма­льо­в­ни­чо­го кра­ю. Ось як пи­ше ав­тор: "І­с­то­рія на­пи­сан­ня ці­єї кни­ги зо­всім про­с­та. Це ба­жан­ня ви­сві­т­ли­ти сто­рі­н­ки іс­то­рії ми­с­лив­с­т­ва та ри­ба­ль­с­т­ва. По­штовхом до ці­єї пра­ці ста­ла щи­ра лю­бов до рі­д­но­го краю, до на­ших Ка­р­пат, до її при­ро­ди. Не­хай це бу­де пе­р­ша спро­ба, ще не так вдо­с­ко­на­ле­на, але во­на не­се в со­бі пре­кра­с­ні опи­си при­ро­ди на­ших ве­ли­ч­них Ка­р­пат".

 

Ва­р­то до­да­ти та­кож, що окрім цьо­го в кни­же­ч­ці є та­кож за­кла­де­ний ба­га­тю­щий іс­то­ри­ч­ний пласт рі­з­но­ма­ні­т­них ас­пе­к­тів жит­тє­ді­я­ль­но­с­ті бой­ків кі­н­ця ХІХ по­ча­т­ку ХХ сто­літь. Зо­к­ре­ма, дру­ко­ва­не ви­дан­ня тон­ко пе­ре­дає ре­а­лії лі­со­го­с­по­да­рю­ван­ня, ми­с­лив­с­т­ва та ри­ба­ль­с­т­ва то­го ча­су. Ось про що йдеть­ся в стат­ті "До іс­то­рії ми­с­лив­с­т­ва та ри­ба­ль­с­т­ва в Ско­лів­сь­ких Бе­с­ки­дах": «Ми­с­лив­сь­ке го­с­по­дар­с­т­во до 1939 р. ве­ло­ся в ра­м­ках ве­ден­ня лі­со­во­го го­с­по­дар­с­т­ва при­ва­т­них лі­сів ба­ро­нів Гро­е­де­лів та ін­ших зе­м­ле­вла­с­ни­ків. Іс­ну­ва­ла єгер­сь­ка слу­ж­ба. Най­по­пу­ля­р­ні­шим бу­ло по­лю­ван­ня на оле­ня на ре­ву, на яке при­їж­джа­ли ба­га­ті лю­ди, ту­ри­с­ти з Єв­ро­пи. В лі­сах бу­ла від­по­ві­д­на ме­ре­жа ми­с­лив­сь­ких бу­ди­н­ків, ство­ре­но сер­па­н­ти­ни доріг, про­ма­р­ко­ва­ні сте­ж­ки. Єгер­сь­ка слу­ж­ба бу­ла до­б­ре під­го­то­в­ле­на, але, по­ряд з тим, іс­ну­ва­ло бра­ко­нь­єр­с­т­во.

 

Ка­р­пат­сь­кі ми­с­лив­сь­кі те­ре­ни, осо­б­ли­во в се­ре­ди­ні ве­ре­с­ня, та ри­ко­ви­сь­ка оле­нів від­ві­ду­ва­ло ба­га­то ми­с­ли­в­ців з усі­єї Єв­ро­пи. Один з кра­щих ми­с­ли­в­ців ко­н­ти­не­н­ту — князь Ліх­тен­штейн, який за­пла­тив гра­фу Ска­р­б­ку 5 ти­сяч крон у рік за пра­во по­лю­ван­ня, пі­с­ля трьох екс­пе­ди­цій до Аф­ри­ки та двох до Ін­дії сказав, що ви­ще ці­ную ри­ко­ви­сь­ко оле­нів в Ка­р­па­тах, ніж по­лю­ван­ня на ти­г­ра в Ін­дії.

У ми­с­лив­сь­ко­му сві­ті сла­ви­ли­ся тро­феї на­ших гір. У 1890 ро­ці «цвя­хом» Ві­ден­ської ви­ста­в­ки бу­ла ко­ле­к­ція з 11 ри­сей, уби­тих у Спа­сі 1889 р. гра­фом Во­дзі­ць­ким. Го­ло­вною ат­ра­к­ці­єю Ві­ден­ської ви­ста­в­ки 1910 р. ста­ли дві па­ри ро­гів оле­нів, що зче­пи­ли­ся під час по­єди­н­ку і по­ме­р­ли з го­ло­ду.

 

1971р. На 1-й Все­сві­т­ній ви­ста­в­ці ми­с­лив­с­т­ва в Бу­да­пе­ш­ті че­ре­пи ве­д­ме­дів з ми­с­лив­сь­ко­го го­с­по­дар­с­т­ва "Май­дан" отри­ма­ли зо­ло­ту та срі­б­ну на­го­ро­ди, а ри­сі — ­бро­н­зо­ву.

 

Роз­ве­ден­ня оле­нів на Ско­лі­в­щи­ні по­ча­ло­ся гра­фом По­то­ць­ким, який при­дбав 1000 га зе­мель, на яких по­чав ро­з­­во­ди­ти цю бла­­го­ро­д­ну тва­ри­ну. Оле­ня­чий про­ми­сел зі­грав фа­та­ль­ну роль для фа­у­ни Ско­­лі­в­щи­ни, оскі­ль­ки при­звів до ви­ни­щен­ня хи­жих зві­рів. Ли­ше у 1888 р. бу­ло уби­то 76 ри­сей і 57 во­в­ків. Про кі­ль­кість оле­нів на Ско­лі­в­щи­ні сві­д­чить той факт, що во­ю­ю­чі ар­мії у 1914-1915 рр. «з'їли 3 тис. ро­га­чів та 1 тис. серн». Еше­ло­ни з оле­ня­чим м'я­сом від­пра­в­ля­ли в Ро­сі­ю. Усьо­го за під­ра­ху­н­ка­ми, під час 1-ої сві­то­вої вій­ни за­ги­ну­ло 7 тис. оле­нів. Ці­ка­во, що най­менше по­те­р­пі­ли оле­ні в Смо­же, оскі­ль­ки за ни­ми на­гля­дав лі­с­ни­чий Га­ль­чин­сь­кий. За­вдя­ки йо­му з 1 ли­п­ня 1917 р. по­лю­ван­ня бу­ло за­бо­ро­не­но про­тя­гом п'я­ти ро­ків. Це пе­р­ший ве­р­дикт що­до за­хи­с­ту тва­рин у Ка­р­па­тах. У 1920р. бу­ло за­бо­ро­не­но по­лю­ван­ня на ве­д­ме­дя, а з 1931 р. під охо­ро­ну взя­ті чо­р­ні ле­ле­ки. Тра­ди­цій­но у Ка­р­па­тах охо­ро­ня­ли­ся орел, со­кіл, і кро­гу­лець. Від­го­мін ста­рої за­бо­ро­ни на їх по­лю­ван­ня є пе­ре­каз про ви­ми­ран­ня ро­ду Ге­р­бу­р­тів у 1645 р. пі­с­ля убив­с­т­ва Іо­а­ном-­Ле­вом Ге­р­бу­р­том ор­ла в са­ди­бі.

 

Збе­ре­г­ли­ся да­ні про від­стріл ди­чи­ни з 1930р. в Ско­лів­сь­ко­му ска­р­бі ба­ро­нів Гро­е­дель. За­га­лом бу­ло впо­льо­ва­но 16 оле­нів, 16 серн, 13 ста­рих ла­ней та 4 мо­ло­ді ла­ні, 38 ди­ких сви­ней, 58 зай­ців, 5 ри­сів, 2 во­в­ків, 13 ли­сів, 7 но­рок, 9 ку­ниць, 5 лі­со­вих ко­тів, 2 ор­лів, 8 яс­т­ру­бів, 3 глу­ха­рів, 25 ря­б­чи­ків, 10 пе­ре­пе­ля­т­ни­ків та 233 ви­ди ін­ших пта­хів. Крім то­го, во­в­ки за­гри­з­ли одну лань, вби­то 8 бе­ка­сів, 21 бро­дя­чо­го пса та 12 ко­тів.

 

На Ско­лі­в­щи­ні роз­ви­ва­ло­ся та­кож в по­вній мі­рі і ри­ба­ль­с­т­во. Ка­р­пат­сь­кі рі­ки сла­ви­ли­ся на усю Єв­ро­пу ба­гат­с­т­вом ви­дів риб. Ще ві­до­мий при­ро­до­до­с­лі­д­ник Га­б­рі­ель Ро­чин­сь­кий (1664-1737) у сво­їй пра­ці «Historia naturalis curiosa Regni Poloniale» пи­сав про на­яв­ність у рі­ч­ках Стрий - сте­р­ля­ді, а в Дні­с­т­рі - ви­ро­зу­ба та під­ус­та.

 

Пе­р­ше фо­ре­ль­не го­с­по­дар­с­т­во Ка­р­пат ви­ни­к­ло у Бо­ле­хо­ві у 1890 р. Роз­плі­д­ник фо­ре­лі на Па­на­сі­в­ці, при ги­р­лі по­то­ку Ни­ж­ній Хо­ме­нець, бу­ло збу­до­ва­но 1908 р., дру­гий — у Гре­бе­но­ві. У рі­ки Ско­лі­в­щи­ни во­ни ви­пу­с­ка­ли що­рі­ч­но до 20 тис. ри­бин.

Пе­р­ша сві­то­ва вій­на вщент ви­ни­щи­ла шля­хе­т­ні ви­ди ри­би-­фо­рель, пи­ра, го­ло­ва­ча.

 

Ри­бо­ло­ве­ць­ко­му го­с­по­дар­с­т­ву ба­ро­нів Гро­е­де­лів на­ле­жа­ли п'ять ри­ба­ць­ких ре­ві­рів роз­та­шо­ва­них у 28 се­лах Ско­лів­сь­ко­го по­ві­ту. їх тво­ри­ла рі­ч­ка Опір на усій до­в­жи­ні від дже­ре­ла до устя ра­зом з рі­з­ни­ми до­пли­ва­ми і ча­с­ти­на рі­ки Стрий по­ви­ще і по­ни­жче устя Опо­ру. До­в­жи­на бе­ре­гів з обох сто­рін має 402 км. В т.ч. вла­с­них - 120 км.

 

Ри­бо­ло­ве­ць­кі те­ре­ни, пред­ста­в­ле­ні гір­сь­ки­ми во­да­ми бу­ли іде­а­ль­ни­ми для роз­ви­т­ку ло­со­се­вих риб. Що­до яко­с­ті за­ри­б­нен­ня те­рен по­ді­ля­в­ся на три ча­с­ти­ни. У най­ви­щій ча­с­ти­ні во­ди­в­ся ви­клю­ч­но пструг (фо­рель). В гір­сь­кій ча­с­ти­ні р. Го­ло­вча­н­ки зна­хо­ди­ли­ся в не­ве­ли­кій кі­ль­ко­с­ті ра­ки, які не ві­ді­гра­ють ні­якої ро­лі в ри­б­но­му го­с­по­дар­с­т­ві.

 

Рі­ки і по­то­ки бу­ли ба­га­ті на рі­з­но­го ро­ду ко­р­ми, то­му ри­ба шви­д­ко ро­с­ла. Так в окре­мих ви­па­д­ках ло­ви­ли­ся пстру­ги по­над 3 кг. і до­в­жи­ною до 80 см., ду­же ча­с­то пстру­ги — по­над 2 кг. і 60-70 см до­в­жи­ни.

 

Ри­б­на го­с­по­да­р­ка ве­ла­ся пе­ре­ва­ж­но в "спо­р­ти­в­них" ці­лях, а то­му ве­ли­ких ви­ло­вів не бу­ло. Не має ві­до­мо­го до­кла­д­но­го рі­ч­ко­во­го від­ло­ву, од­нак він пе­ре­ви­щу­вав 300 кг. ри­би в т.ч. 50 від­со­т­ків фо­ре­лі. Для за­ри­б­нен­ня і утри­ман­ня ри­бо­ста­нів на ви­со­ко­му рі­в­ні слу­жив ін­ку­ба­тор ри­би в Гре­бе­но­ві, що да­вав в рік бі­ля 100 тис. маль­ка фо­ре­лі, яко­го ви­пу­с­ка­ли у вер­х­ній те­чії до­пли­вів Опо­ру. Ін­ку­ба­тор мав від­по­ві­д­ну апа­ра­ту­ру, об­ла­д­нан­ня і ба­сейн для утри­ман­ня пстру­га та шту­ч­но­го за­плі­д­нен­ня са­мок, ін­ку­ба­ції і тра­с­по­р­ту маль­ка, сі­т­ки для від­ло­ву ри­би. При та­ко­му ста­ні го­с­по­да­р­ки зро­зу­мі­ло, що рі­ки бу­ли ду­же за­ри­б­не­ні і при­тя­га­ли рі­з­них шкі­д­ни­ків, як дво-, так і чо­ти­рино­гих. Най­го­ло­в­ні­шим шкі­д­ни­ком є лю­ди­на, яка ло­вить ри­бу за до­по­мо­гою рі­з­них при­сто­су­вань. Ка­та­с­т­ро­фі­ч­но ни­зь­кий рі­вень во­ди у 1930 р. при­звів у ве­ли­кій мі­рі до зна­ч­но­го уще­р­бу ри­бо­ста­нів рі­чок Ско­лі­в­щи­ни.

 

Ри­бо­ло­ве­ц­т­во в ма­є­т­ках ба­ро­нів Гро­е­де­лів в Ско­лів­сь­ких Бе­с­ки­дах під­по­ряд­ко­ву­ва­ло­ся від­ді­лу лі­со­вої ди­ре­к­ції краю і охо­ро­ня­ло­ся йо­го ор­га­ном - при­ся­ж­ним ло­ве­ць­ко-ри­баль­сь­ки­ми охо­ро­н­ця­ми в кі­ль­ко­с­ті 80 осіб.

 

У на­сту­п­но­му бло­ці ста­тей йдеть­ся про ри­ко­ви­сь­ка бла­го­ро­д­них оле­нів на Ско­лі­в­щи­ні пе­ред Пер­шою сві­то­вою вій­ною, опі­с­ля неї та в пе­рі­од до се­ре­ди­ни ХХ сто­літ­тя. Під­го­ту­ва­ли ці хро­ні­ки в свій час Пе­т­ро Зе­ле­сь­кий, Ян Ма­р­ці­н­ків, Ру­до­льф Ва­цик та Зі­гмунд Гро­н­це­віч. Ав­тор кни­ж­ки Ігор Чу­ді­йо­вич по­ста­ра­в­ся від­шу­ка­ти всі ці да­ні в ар­хі­вах та ви­да­ти їх в цьо­му дру­ко­ва­но­му ви­дан­ні. Всі во­ни чі­т­ко фі­к­су­ва­ли про­цес ви­ни­к­нен­ня лі­со­про­ми­с­ло­вої го­с­по­да­р­ки на те­ре­нах Ско­лі­в­щи­ни та ми­с­лив­с­т­ва й ри­бо­лов­с­т­ва. Та­кож у сво­їх пра­цях во­ни від­слі­д­ко­ву­ва­ли кі­ль­кі­с­ну таб­ли­цю ди­чи­ни, яка мі­г­ру­ва­ла го­ра­ми. Зо­к­ре­ма в стат­ті Пе­т­ра Зе­ле­сь­ко­го "Ри­ко­ви­сь­ка бла­го­ро­д­них оле­нів на Ско­лі­в­щи­ні пе­ред Пер­шою сві­то­вою вій­но­ю" де­та­ль­но роз­ка­за­но про іс­ну­ю­чу по­пу­ля­цію ко­ро­лів­сь­ко­го зві­ра — бла­го­ро­д­но­го оле­ня, її втра­ти в ро­ки вій­ни та від­но­в­лен­ня опі­с­ля неї: "Пе­ред Пер­шою Сві­то­вою вій­ною в око­ли­цях мі­с­те­ч­ка Ско­ле, ви­хо­ди­ло на ри­ко­ви­сь­ка, чи бра­ч­ні іг­ри 550 би­ків бла­го­ро­д­но­го оле­ня, 1921р. їх бу­ло чу­ти - 97, а в 1937 р. бли­зь­ко 300. Від­но­в­лен­ня по­пу­ля­ції ко­ро­лів­сь­ко­го зві­ра пе­ре­рва­ла Дру­га Сві­то­ва вій­на. Мі­с­те­ч­ко Ско­ле, яке на­ле­жа­ло кня­зям Лю­бо­мир­сь­ким, роз­мі­ще­не в гір­сь­кій мі­с­це­во­с­ті, в до­ли­ні рі­ч­ки Опір, в укра­ї­н­сь­ких Ка­р­па­тах. Ці зе­м­лі 1886 р. бу­ли ку­п­ле­ні Ге­р­ма­ном Гро­е­де­лем та Віль­ге­ль­мом Ада­мом Шмі­д­том у гра­фа Кін­сь­ко­го і ста­ли вла­с­ні­с­тю фі­р­ми «Бра­ти ба­ро­ни Гро­е­де­лі і Ком­па­нія». Ма­є­ток обі­ймав пло­щу 64 тис. мо­р­гів, з яких бли­зь­ко 55 тис. мо­р­гів за­йма­ли лі­си, а ре­ш­та при­па­да­ло на рі­ль­ни­чі ґру­н­ти та зе­м­лі під бу­ді­в­ля­ми. Но­ві вла­с­ни­ки бу­ли ри­зи­ко­ва­ни­ми і прак­ти­ч­ни­ми лю­дь­ми в пи­тан­ні екс­плу­а­та­ції де­ре­ви­ни. До­б­рій екс­плу­а­та­ції лі­сів спри­яв сплав лі­су по рі­ч­ці Опір та її при­то­ка­ми, ву­зь­ко­ко­лій­на за­лі­з­ни­ця до­в­жи­ною 40 км та три ве­ли­кі па­ро­ві та­р­та­ки. Три бра­ти Рі­чард, Бе­р­нард, Аль­берт Гро­е­де­лі бу­ли єв­ре­я­ми, на­ща­д­ки яких по­хо­ди­ли з Фрі­д­бе­р­га (Ні­ме­ч­чи­на), а ба­ть­ки з Ма­ра­ма­ро­ш­зі­ге­та (Ру­му­нія), ста­ли "при­я­те­ля­ми" на­шо­го бой­ків­сь­ко­го кра­ю. За­мо­ж­ні та впе­в­не­ні, во­ни при­не­с­ли в на­ші «не­об­жи­ті» го­ри, но­ву «про­ми­с­ло­ву» куль­ту­ру і ве­ли­че­з­ний роз­мах го­с­по­да­рю­ван­ня. Во­ни ство­ри­ли ри­бо­ло­ве­ць­ке го­с­по­дар­с­т­во в Гре­бе­но­ві, де ви­ро­щу­ва­ли фо­рель, збу­ду­ва­ли ву­зь­ко­ко­лій­ну за­лі­з­ни­цю, змо­то­ри­зу­ва­ли фа­б­ри­ку ме­б­лів, збу­ду­ва­ли лі­ка­р­ню, бу­ди­н­ки для сво­їх ро­бі­т­ни­ків, еле­к­т­ри­фі­ку­ва­ли усю око­ли­цю. Од­ним із їх­ніх най­бі­ль­ших за­хо­п­лень бу­ло ми­с­лив­с­т­во.

 

Шість ре­ві­рів по 10 тис. мо­р­гів, скла­да­ли ці­лі­с­ний лі­со­вий аре­ал. В ко­ж­но­му ре­ві­рі (ді­ля­н­ці) бу­ла по­бу­до­ва­на від­по­ві­д­на ко­ли­ба з ку­х­нею, пи­в­ни­цею для схро­ну в лі­т­ній пе­рі­од про­ду­к­тів (впо­льо­ва­но­го зві­ра) та ту­а­ле­том. Під­хід зві­ри­ни до ко­либ був чу­т­ний з усіх сто­рін, чо­му спри­я­ла ці­ла за­ду­ма­на си­с­те­ма опо­ві­щень, на­віть вмо­н­то­ва­них у сті­нах ко­либ. Ко­ор­ди­на­ція по­лю­ван­ня, від­бір та пе­ре­каз по­від­ом­лень між ре­ві­ра­ми від­бу­ва­лися за до­по­мо­гою дро­то­во­го те­ле­фо­ну. Фі­р­ма "Бра­ти Гро­е­дель" ма­ла вла­с­ний ор­кестр, яким ке­ру­вав Ба­н­ду­ро­вич, який при рі­з­них ве­ли­ких свя­тах та ре­пре­зе­н­та­цій­них по­лю­ван­нях де­мон­стру­вав свій ши­ро­кий ре­пе­р­ту­ар, а та­кож «ми­с­лив­сь­кі си­г­на­ли». В День Свя­та лі­су її го­ло­вним му­зи­ч­ним тво­ром був — «По­шта в лі­сі».

 

Чи­тач наш уже зба­га­ти­в­ся ці­ка­ви­ми іс­то­ри­ч­ни­ми фа­к­та­ми з ми­ну­ло­го Ско­лі­в­щи­ни. Упорядник кни­ж­ки «До історії мисливства та рибальства на Сколівщині» І.Чудійович ви­шу­кав ряд ці­ка­вих да­них з ми­с­лив­сь­кої хро­ні­ки Ско­лі­в­щи­ни.

 

Так, у стат­ті І.­Ве­ли­ко­го "Га­ли­ць­кі на­ту­ра­лі­с­ти — Ста­ні­с­лав-­Ко­с­тя­н­тин Пе­т­ру­сь­кий" є роз­по­відь про ді­я­ль­ність ве­ли­ко­го зві­ри­н­ця у с.Пі­д­го­ро­д­ці, за­сно­ва­ного у 1811 ро­ці. Нижче подаємо уривок з цієї статті.

 

"Без сум­ні­ву, най­гу­ч­ні­шу сла­ву здо­був сво­го ча­су зві­ри­нець у с. Під­го­ро­д­ці Ско­лів­сь­ко­го ра­йо­ну, за­сно­ва­ний Ко­с­тя­н­ти­ном-Ста­ні­с­ла­вом Пе­т­ру­сь­ким (1811-1866 рр.). Він на­ро­ди­в­ся, жив і пра­цю­вав у Під­го­ро­д­цях, зро­би­в­ши це се­ло ві­до­мим у ці­лій Єв­ро­пі. Ро­ди­на Пе­т­ру­сь­ких во­ло­ді­ла ма­є­т­ком на Ско­лі­в­щи­ні, до скла­ду яко­го, крім Під­го­ро­д­ців, вхо­ди­ли Яме­ль­ни­ця, Со­піт та Урич. Ба­ть­ко Ко­с­тя­н­ти­на Пе­т­ру­сь­ко­го збу­ду­вав у Під­го­ро­д­цях гу­ту, ва­п­ня­р­ку і це­ге­ль­ню, а та­кож за­про­ва­див чо­ти­ри яр­ма­р­ки в рік, чо­го не бу­ло на­віть у мі­с­те­ч­ку Ско­ле. Ним же був за­кла­де­ний не­ве­ли­ч­кий зві­ри­нець в се­лі Яме­ль­ня, опис яко­го не збе­рі­г­ся. То ж не ди­в­но, що Ко­с­тя­н­тин ще зма­л­ку за­хо­пи­в­ся при­ро­до­знав­с­т­вом. З 19-рі­ч­но­го ві­ку він роз­по­чав пе­ре­пи­с­ку з най­ві­до­мі­ши­ми зоо­ло­га­ми Єв­ро­пи, зо­к­ре­ма з Аль­ф­ре­дом Бре­мом, яка три­ва­ла до 1848 р. і на­ра­хо­ву­ва­ла 3 то­ми по 600 сто­рі­нок ко­жен. Пі­с­ля за­кін­чен­ня Бо­лон­сь­ко­го уні­вер­си­те­ту, Ко­с­тя­н­тин Пе­т­ру­сь­кий ра­зом із бо­та­ні­ком Оле­к­са­н­д­ром За­вад­сь­ким пред­ста­в­ля­ли Га­ли­чи­ну на єв­ро­пей­сь­ко­му з"їз­ді на­ту­ра­лі­с­тів у Від­ні (1832 р.). Са­ме пі­с­ля з'їз­ду у Пе­т­ру­сь­ко­го за­ро­ди­ла­ся ідея ство­ри­ти свій зна­ме­ни­тий зві­ри­нець у Під­го­ро­д­цях, який зго­дом став най­бі­ль­шим центром зоо­ло­гі­ч­них до­слі­джень у всій Ав­с­т­ро-­Уго­р­щи­ні.

 

Пло­ща зві­ри­н­ця ста­но­ви­ла бли­зь­ко 11 га, роз­ки­ну­в­ся він бі­ля лі­со­во­го уро­чи­ща "Со­ко­ле". Тут упро­довж 16 ро­ків утри­му­ва­лось 500 тва­рин і пта­хів рі­з­них ви­дів, зо­к­ре­ма рі­д­кі­с­ні ек­зо­ти­ч­ні па­пу­ги з Аф­ри­ки та Ама­зо­нії, ба­га­то з яких мо­г­ли роз­мо­в­ля­ти. Су­час­ни­ки зга­ду­ють про па­ру жу­ра­в­лів, які бу­ли на­сті­ль­ки при­ру­че­ни­ми, що ві­ль­но гу­ля­ли по па­р­ку, а ку­ни­ці та бо­р­су­ки бі­га­ли за го­с­по­да­рем, як со­ба­ки. У зві­ри­н­ці Пе­т­ру­сь­ко­го впе­р­ше у не­во­лі (1843 р.) роз­мно­жи­ли­ся ка­р­пат­сь­кі бу­рі ве­д­ме­ді, а де­що ра­ні­ше - у 1838 р., ди­кі го­лу­би-­гри­ва­чі. Цей факт був за­фі­к­со­ва­ний Аль­ф­ре­дом Бре­мом у од­ній з йо­го праць, оскі­ль­ки роз­мно­жен­ня у не­во­лі цих пта­хів не мо­г­ли до­би­ти­ся кра­щі зоо­ло­ги Бе­р­лі­на і Па­ри­жа. Се­ред ме­ш­ка­н­ців зві­ри­н­ця зга­ду­ють­ся та­кож ан­ти­ло­пи, бо­б­ри, са­р­ни, їжа­ки, ри­сі, ди­кі ко­ти, ли­си­ці (7 ви­дів), во­в­ки, ви­д­ри, бі­л­ки, хо­в­ра­хи, ди­кі сви­ні і на­віть кро­ти. Але най­бі­ль­шою ат­ра­к­ці­єю зві­ри­н­ця був 24-рі­ч­ний крук, що роз­мо­в­ляв ку­ме­д­ним поль­сь­ко-­ук­ра­їн­сь­ким су­р­жи­ком. Він вва­жав се­бе го­ло­вним з-по­між ін­ших пта­хів, да­вав їм рі­з­ні роз­по­ря­джен­ня, за­мо­в­ляв со­бі ка­ву, фа­мі­ль­я­р­но кли­кав го­с­по­да­ря по іме­ні, а ко­ли мав по­га­ний на­стрій, то на­зи­вав йо­го за­ну­до­ю.

 

Під­го­ро­де­ць­кий зві­ри­нець при­пи­нив своє іс­ну­ван­ня 6 сі­ч­ня 1848 р., вна­слі­док про­во­ка­ції (ско­ріш за все, сві­до­мої) упра­ви­те­ля ма­є­т­ку, який при­му­шу­вав мі­с­це­вих се­лян пе­ред Свя­т­ве­чо­ром та на пра­во­сла­в­не Рі­з­д­во чи­с­ти­ти клі­т­ки і во­ль­є­ри у зві­ри­н­ці. Ви­ник сти­хій­ний бунт. Обу­ре­ні та­ким при­ни­жен­ням і не­по­ва­гою, лю­ди під­па­ли­ли зві­ри­нець та де­які ін­ші бу­ді­в­лі, що на­ле­жа­ли Пе­т­ру­сь­ко­му. З усі­єї зві­ри­ни вря­ту­ва­ти вда­лось ли­ше па­ру го­лу­бів-­гри­ва­чів. Уці­лі­ла та­кож ча­с­ти­на на­у­ко­вої бі­б­лі­о­те­ки із 800 книг, ен­то­мо­ло­гі­ч­на ко­ле­к­ція з 6 тис. ко­мах, а та­кож де­кі­ль­ка опу­дал ка­р­пат­сь­ких ве­д­ме­дів (все це ста­ло вла­с­ні­с­тю ва­р­шав­сь­ко­го Ос­со­лі­не­у­му).

 

Пе­т­ру­сь­кий був у роз­па­чі, він на­віть хо­тів про­да­ти ма­є­ток і емі­г­ру­ва­ти до Бра­зи­лії, од­нак знай­шов у со­бі си­ли і упро­довж де­ся­ти на­сту­п­них ро­ків пи­сав на­у­ко­ві пра­ці за ре­зуль­та­та­ми ба­га­то­рі­ч­них до­слі­джень. Най­ви­з­на­ч­ні­ша з них - "Historia naturalna zwierzat ssacyh dzikih galicyjskih", на­пи­са­на у 1852 р., у якій мі­с­тить­ся де­та­ль­ний опис по­над 60-ти ви­дів тва­рин Схі­д­них Ка­р­пат».

 

Тетяна ЗІНКЕВИЧ

Для бажаючих придбати книгу  "До історії мисливства та рибальства на Сколівщині"

Звертатись за адресою
82600
Львівська обл.
м.Сколе,
вул.Гайдамацька ,15а ,
Ігор Яр.Чудійович,

телефон - 096-30-56-450

 

Також можете зв'язатись з автором книги у нас на сайті - IHOR

 



Коментарі  

 
#3 ярий 12.01.2011 21:30
Ігор -Ці­ка­во, що най­менше по­те­р­пі­ли оле­ні в Смо­же, оскі­ль­ки за ни­ми на­гля­дав лі­с­ни­чий Га­ль­чин­сь­ки й.

Це не лише тому.Сможе перебувало на лінії оборони,яку займали австрійці і Січові Стрільці.Вони не могли переступити основ європейської культури.
Де ступив москаль.там всюди було мародерство,гра біж і"безпредел",як в теперішньої влади.Азіати,здебіліз овані мутанти ;-) нічого не зробиш.
 
 
#2 IHOR 12.01.2011 16:07
Готую нову книгу з старими фото.Кому цікаво пишіть. Віповідь дам для кожного.Книгу можу надіслати передплатою.
З повагою IHOR-SKOLE
 
 
#1 s_kopylets 23.11.2010 13:56
Коли б отак кожен з нас дав таку картину про свій рідний край і в Галичині, і на Волині, і на Полтавщині, і на Київщині, о то б мали ІСТОРІЮ!!!
Велика дяка пане Ігоре!!!!!!!
 

У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com