Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Правові засади добування хижаків у Галичині кінця ХVІІІ – початку ХХ століття
( 1 Vote )
Написав Проців Олег Романович Переглядів - 6538   
Вівторок, 23 листопада 2010 13:14

В даній статті висвітлюється правове регулювання добування хижаків на території Галичини кінця ХVІІІ – початку ХХ століття. Проаналізовано вплив мисливського законодавства у частині регулювання добування хижаків на ефективність мисливства.

 

Ведення мисливського господарства у Галичині має свої особливості, на які вплинуло її географічне розташування, звичаєві норми галичан, соціально-економічні та політичні чинники. У процесі еволюційного розвитку суспільства виникає необхідність законодавчого забезпечення мисливської галузі для її ефективного господарювання.

 

Проведення історіографічного аналізу виявило різні групи вітчизняних та іноземних науковців, що досліджували питання ведення мисливського господарства на території Галичини. До цієї когорити належать Я. Зеленчук, який досліджував мисливство на території Гуцульщини, а також Тілл, Слотвинський, Павліковський, Павлік, Рожинський Шехтель, які в основному публікували матеріали досліджень у журналі «Ловець» - друкованому органі Галицького мисливського товариства.

 

Державне регулювання галузі мисливства у Галичині досі ще не стало об'єктом цілісного синтезного дослідження. Недостатньо дослідженні системи державного регулювання мисливства конфлікти соціальних верств при проведенні полювання на території Галичини з ХVІІІ по ХХ століття.

 

Метою даної статті є дослідженні системи державного регулювання мисливства, впливу на нього суспільних відносин, розкриття еволюції законодавства, яке регламентувало добування хижаків на території Галичини з ХVІІІ по ХХ століття.

 

Для раціонального ведення мисливського господарства необхідно регулювати чисельність хижаків у мисливських угіддях, які є антагоністами благородної дичини. Шкідливі та хижі тварини мають певне господарське значення. Практично з часу утворення Австрійської імперії у 1772 році встановлювались законодавством правові механізми регулювання чисельності хижаків. Вже у 1786 році був прийнятий патент (указ), пунктом 3 якого хижаків дозволялось добувати кожному, виняток становили хижаки, які знаходились у вольєрному господарстві. У випадку коли хижаки надмірно розмножувались, виконавча влада відповідно до статті 383 цивільного закону організовувала полювання на хижаків[1].

 

До хижих тварин у Галичині зараховувались кабани, ведмеді, вовки, лисиці, причому за відстріл вовка та ведмедя видавалась нагорода [2].

 

У подальшому правила відстрілу хижаків на території Галичини регламентувались законодавчо. Так, у мисливському законі від 5 березня 1897 року який діяв на території королівства Галичини і Лодомерії та Краківського князівства, визначалось, що відстрілювати собак і котів дозволялось у випадку коли вони знаходяться дальше ніж 300 метрів від найближчого будинку (стаття 43). На власників права полювання покладався обов'язок знищення хижаків та шкідливої дичини (стаття 44). Стаття 45 визначала, що диких тварин, які представляють загрозу для людської безпеки потрібно тримати у вольєрі. Вже в цьому законі, порівнюючи із попередніми, до хижаків не зараховувались дикі кабани, а було додано рись та дикого кота, тобто, ведмеді, вовки, рисі, дикі коти і лисиці. Ці види тварин мав право відстрілювати і виловлювати та привласнювати кожен мисливець. Але при цьому закон визначав, що полювання на ці види хижаків дозволяється лише за дозволом власника або орендаря мисливських угідь. Таких тварин як куниця, тхір, ласка, білка, хом'яки, видри, орли різних видів, яструби, сива чапля, крук, ворона можна було відстрілювати кожному у присутності власника мисливських угідь (стаття 46).

 

Стаття 47 встановлювала, що у місцевостях, де дикі кабани завдавали великих шкод сільському господарству, уповноважені до полювання були зобов'язані їх відстрілювати. При недостатньому їх відстрілі відповідальність за завдані шкоди покладались на власника права полювання. Повітова влада у таких випадках мала право сама видавати безкоштовні сертифікати на відстріл диких кабанів або інших шкідливих тварин, навіть без згоди власника полювань. Про видачу безплатних сертифікатів державна повітова влада була зобов'язана проінформувати власника полювання, а також місцеву поліцію.

 

Державна повітова влада мала також право і обов'язок організовувати на певний короткий час під своїм контролем відстріл шкідників, при чому спосіб добування вона мала право визначати самостійно. Мешканці гмін, на території яких проводились загальні облави, мали обов'язок відповідно до рішення повітової влади безплатно проводити загінку (стаття 48). При організації полювань на хижаків не дозволялось відстрілювати іншу дичину крім хижаків. Якщо при організації полювання на хижаків було відстріляно іншу дичину крім хижаків, то тоді така відстріляна дичина реалізовувалась через аукціон, який організовувала повітова влада, а гроші з продажу зараховувались у фонд бідних мешканців гміни (стаття 49).

 

Стаття 50 визначала, що для добування шкідників, власник полювання мав право використовувати капкани, сильця, та інші приспособлення , але при цьому потрібно було вжити заходів для безпеки людей, а саме поставити відповідні інформаційні знаки. У випадках, коли повітова влада визнавала, що дикі кабани і ведмеді завдавали великої шкоди, то власники землі мали право також виставляти різного роду капкани для відлову кабанів та ведмедів [3].

 

У наступному мисливському законі, який був ухвалений Галицьким сеймом 10 жовтня 1907 року, було запроваджено зміни: органи виконавчої влади встановлювали осіб, які б мали право до знищення ведмедів, вовків, рисів, диких котів, кабанів за рахунок коштів уповноважених до полювання, що позитивно вплинуло на інтереси селян, так як хижі тварини завдавали шкоди їхньому урожаю [4].

З 1918 до 1927 року на території Галичини діяв мисливський закон, який був прийнятий Галицьким сеймом за часів правління Австро-Угорської імперії, тобто, у 1907 році. В інших частинах Польської республіки мисливство велось відповідно до тих адміністративних одиниць, з яких утворилась Польська республіка. Відповідно до статті 50 такі тварини як вовки, видри, куниці, тхори, горностаї, ласки, кролики, яструби, сороки, ворони можна було добувати цілий рік. Також закон дозволяв знищувати яйця та пташенят від перерахованих птахів. Цих тварин власнику своєї землі дозволялось добувати на відстані до 100 метрів від своєї забудови (стаття 50). 72 стаття визначала, що у випадку завдання вовками і дикими кабанами великої шкоди людям, власник або орендар мисливських угідь не вживатиме відповідних заходів для її винищення, то воєвода мав право організувати облавне полювання на дані види [5].

 

Відповідно до статті 37 уповажнений до полювання мав право відстріляти немисливські породи собак і бродячих котів, які знаходились на території мисливського ревіру на відстані не меншої як триста метрів від житлових або господарських забудов, або на відстані не менш як тридцять метрів від дороги загального сполучення. Стаття 39 відзначала, що собаки, які знаходились при власниках, не вважались бродячими.

 

Спостерігалась гуманізація мисливського законодавства, так як відповідно до статті 51 використовувати капкани для добування шкідливих хижаків дозволялось лише Радою Міністрів республіки Польща за поданням міністра сільського господарства [6].

Відповідно до типового контракту про оренду мисливства, який затверджувався урядовою комісією фінансів і казначейства царства Польського від 9(21) листопада 1835 року статею 22 накладався обов'язок відстрілу хижаків. Про виконану роботу орендар повинен був представити одну пару кінцівок від пернатих хижаків або одну пару вовчих вух та ніс. У випадку невиконання цієї вимоги на нього накладався штраф у розмірі 1 злотий [7].

 

Визначалось, що шкіри всіх хижих тварин: ведмедів, вовків, лисиць, борсуків, рисів, диких котів, тхорів, куниць, ласок і видр, добутимх під час полювання в державних лісах, повинні були бути реалізовані лише через аукціон. Для стимулювання відстрілу хижаків відзначалось, що четверта частина вирученої суми йшла особі, яка добула дичину, а решта суми йшла до каси державного казначейства. Шкірки хижаків, які добуті не при облавних полюваннях, завжди належали тій особі, яка їх добула. Також була встановлена шкала винагород за добування вовків в залежності від віку та статі, а саме: за добування скаженого вовка, при якій мисливець наражався на небезпеку життя, встановлювалась премія у вигляді 20 рублів, зо добування скаженого вовка без наражання мисливця на небезпеку - 10 рублів, за стару вовчицю – 6 рублів, за старого вовка – 4 рублі, за молодого вовка або вовчицю – 3 рублі [8].

 

Як відзначав Микола Рейман у книзі «Мисливське господарство із стародавньою історією», що відповідно до права хижаки є власністю господаря мисливських угідь, на яких вони знаходяться. Виходячи із цих принципів, на власника мисливських угідь покладався обов'язок знищення хижаків, так як хижаки не лише шкідливі для мисливської дичини, але також і для свійських тварин. Законодавство царства Польського, яке регулювало знищення хижаків, визначало, що хижаки повинні винищуватись без огляду на час, для їх винищення дозволяється застосовувати різні способи і знаряддя, але лише особам, які мають право на полювання. До хижаків відноситься ведмідь, борсук, вовк, лисиця, рись, дикий кіт, видра, куниця, тхір, горностай.

 

Відповідно до постанови Адміністративної ради від 14 жовтня 1834 року Польського Королівства був організований фонд для преміювання осіб за знищення хижаків. Даний фонд, наповнювався за рахунок коштів отриманих за дозволи на право носіння мисливської зброї.

 

Кожен лісник або єгер був зобов'язаний представити на протязі року одну пару вух та ніс вовка, одну пару вух лисиці або дві пари тхорячих, кунячих вух. За невиконання цього розпорядження передбачався штраф у розмірі 6 злотих. Для звільнення від штрафу єгерові треба було доказати, що на території відповідальності лісника або єгера немає хижаків [9].

 

Велика чисельність хижаків негативно впливала на мисливство Галичини. С. Павлік у статті «Торгівля дичиною, рибами і раками в Галичині відзначав деякі негативні чинники для мисливства у Галичині, серед іншого - велику кількість хижаків, а також суворі кліматичні умови, вирубку лісів, недостатню кількість корму, бродячі коти та собаки, браконьєрство, торгівля дичиною особами, які не мають до цього права, незаконне володіння зброєю по селах, зловживання службовим становищем особами уповноваженими на охорону мисливських угідь, невідповідно підготовлена мисливська охорона та поганий контроль зі сторони виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за дотриманням мисливського закону [10].

 

Як відзначалось у статті С. Лобося «Мисливство польське в теперішній пресі мисливській», що однією з причин поганого стану мисливства у Галичині є велика кількість хижаків, холодні та сніжні зими.

 

Із всіх хижаків найпоширенішим залишалась лисиця. Так, на одному полюванні було відстріляно девять лисиць. Для підгодівлі лисиць навіть використовують загиблих коней, щоб лисиці мали що їсти і не виїдали зайців. А вовки розвелись у такій кількості, що навіть стали небезпечні для людей [11].

 

Негативний вплив на мисливство в Галичині мала Перша світова війна, бойові дії якої прокотилось територією краю. В результаті війни значно розмножилась чисельність хижаків, та стрімко поширилось браконьєрство [12].

 

Галицьке мисливське товариство, яке було утворене у Львові, відстоювало інтереси мисливства у Галичині і при обговоренні змін до мисливського закону лобіювало положення при якому особам, які займаються відстрілом хижаків, посвідчення мисливця повинно було видаватись безкоштовно [13].

 

Для стимулювання та мотивації мисливської охорони до відстрілу хижаків граф Йозеф Потоцький, як член Галицького мисливського товариства, організував нагороду для мисливської охорони ім. графа Йозефа Потоцького, яку отримували особи, які відзначились самовіданністю у справі охорони дичини і відстрілу хижаків та боротьби з браконьєрством. З цією метою було організовано шість нагород, а саме: дві по 30 корон, дві по 20 корон і дві по 10 корон [14].

 

Справа знищення хижаків набувала і політичного значення при прийнятті у Галицькому сеймі законів які стосувались мисливства. Так, Олександр Убиш серед доводів щодо користі мисливства відзначав, що мисливці спричиняються до знищення хижаків, які завдають шкоди селянським господарствам [15]. А депутат Галицького сейму Стадницький зауважив, що завдяки великим коштам мисливців, які йдуть на знищення хижаків, їх щоразу стає менше. Там де хижі тварини завдають шкоди, то власники полювань на цій території повинні виплачувати компенсації селянам [16].

 

Ф. Ружинській та Е Шехтель у своїй книзі «Економічне значення мисливства для нашого краю» провели історичний та економічний аналіз мисливства у Галичині і серед іншого відзначили, що у країнах, де мисливство ведеться найефективніше, там і відстрілюється найбільша чисельність хижаків [17].

 

Хоча хижаки приносили збитки мисливству, вони мали і деяке економічне значення. Так, у 1898 році країнами Австро-Угорської імперії було отримано 412 тис. крон від реалізації шкір дичини, в тому числі: 29 ведмедів, 142 вовків та ін. Детальніше подано у таблиці № 1

 

Таблиця № 1

Реалізації шкір мисливських тварин в Австро-Угорській імперії у 1898 році

Вид тварини

Штук

Вартість однієї шкірки в кронах

Дохід ( в кронах)

Олень

9,321

6.0

55.926

Лань

2.628

4.0

10.512

Козуля

54.782

1.0

54.782

Серна

6.529

2.0

13.058

Дикиі кабани

2.449

3.0

7.347

Зайці і кролики

1.175.259

0,2

235.051

Ведмідь

29

5.0

145

Вовки

142

2.0

284

Рисі

34

1.0

34

Лисиця

24.432

0.9

21.988

Куниця

8.515

0,5

4.257

Тхір

17.603

0.3

5.280

Видра

920

1,0

920

Борсук

2,928

1,0

2,928

Всього

 

 

393.512

 

Детальніше про кількість річного відстрілу хижаків в країнах Австро-Угорської імперії та умовно добутих хижаків в царстві Польському подано у талиці № 2

Таблиця №2

Річний відстріл хижаків

Вид тварини

На 1000 га території припадає гол.

По всій Польщі

Відстріляних у 1908 році у найрозвинутіших країнах Австро – Угорської імперії

Умовно добуто в Польщі

По всій Польщі на 46.508.000 га

голів

Лисиці

2.08

4

186.032

Куниці

1

1

46.508

Ласки

7.81

8

372.064

Тхори

3.48

4

186.032

Борсуки

0,40

0.5

23.254

Білки

21.80

20

930.160

Всього

 

 

1.744.050

 

Висновок

З утворенням Австро – Угорської імперії питання регулювання чисельності хижаків регулювались відповідними нормативно-правовими актами. До хижих тварин спочатку були занесені такі, як ведмеді, кабани. Вже відповідно до мисливського закону 1897 року до хижаків було долучено рись та дикого кота. У наступному мисливському законі 1927 року до числа хижаків було додано видру, куницю, тхора, ласку, яструбів, сорок, ворон. На даний час багато із зазначених тварин на території України є в малій чисельності і занесені до «Червоної книги». За нанесені хижаками збитки була визначена відповідальність власника права полювання щодо відшкодування збитків, а на даний час це питання законодавчо не врегульовано.

Для вдосконалення регулювання мисливського законодавства необхідно і в подальшому досліджувати питання правового регулювання добування хижаків на території Галичини в історичному аспекті.

 

Список використаної літератури

 

1.Till E. Wykład prawa rzeczowego ausriyackiego (prawo własności, prawo służebności i prawo zastawu).T.II., wyd. drugie – Lwów: Nakładem księgarni Seyfartha i Czajkowskiego, 1892. – s.177-184.

2.Słotwiński K.L. Katechizm poddanych galicyjskich o prawach i powinnościach ich względem Rządu, Dworu i samych siebie. – Kraków: zaklład nar. im. Ossolińskich, 1832. – s.132-135.

3.Nowa ustawa łowiecka dla Galicyi i W. Ks. Krakowskiego. – Kraków: Wisła, 1898. – s 27-31

4.Balko R.Kilka uwag o projekcie nowej ustawy łowieckiej dla Galicyi//Łowiec. – 1908. – № 9. – s.97-99.

5.Kałuski W. Prawo Lowieckie Warszawa: Wydawnictwo związku pracowników administracji gminnej rz.p.,1928. – s. 13.

6.Pawlikowski M.K. Prawo łowieckie: komentarz dla województw wschodnich z dołączeniem rozporządzeń wykonawczych i kalędarza myśliwskiego. – Wilno: Nakładem policyjnego klubu sportowego, 1929. – s 38.

7.Сборник административных постановлений Царства Польського.Ведомство финансов. т.12: О казенних лесах. – Варшава: типография С. Оргельбранда, 1867. – с 469-472.

8.Wydrzyński K. Przewodnik dla służby leśnej rządowej. T.1. – Warszawa: Redakcya Sylwana, 1853. – s. 382-397.

9.Reuman M. Gospodarstwo łowieckie z historią starożytną łowiectwa polskiego. – Warszawa: Drukarnia Orgelbranda, 1845.

10.Pawlik S. Handel zwieryzuną, rybami i rakami w Galicyi//Łowiec. – 1899. – № 1. – s. 2-6.

11.Łoboś S. Myśliwstwo polskie w obcej prasie łowieckiej// Łowiec. – 1910. - № 17. – s.204.

12.Stan zwierzyny w oswobodzonej Galicji//Łowiec. – 1915. – № 21-22. – s. 173-175.

13.Potocki R. W sprawie ustawy łowieckiej//Łowiec. – 1892. – № 4. – s.60-62

14.Konkurs na nagrody im. Hr. Józefa Potockiego dla straży łoweickiej//Łowiec. – 1904. - № 13. – s.147.

15.Sprawa ustawy łowieckiej w Sejmie zeszłorocznym//Łowiec. – 1904. - № 1. – s.5-6.

16.Sprawa ustawy łowieckiej w Sejmie zeszłorocznym// Łowiec. – 1904. - № 7. – s.79-80.

17.Rożyński F., Dr. E. Schechtel Ekonomiczne znaczenie łowiectwa dla naszego kraju. – Warzsawa:Nakładem polskiego towarzystwa łowieckeigo, 1921 s. 26.

18.Ekonomiczno-społeczne znaczenie łowiectwa //Łowiec Polski. – 1902. – № 24. – s.384-385.

19.Rożyński F., Dr. E. Schechtel Ekonomiczne znaczenie łowiectwa dla naszego kraju. – Warzsawa:Nakładem polskiego towarzystwa łowieckeigo, 1921 s. 27.

 

О.Р. Проців  

Правові засади добування хижаків у Галичині кінця ХVІІІ – початку ХХ століття // Науковий вісник НЛТУ: збірник науково-технічних праць. Вип. 20.12. – Львів, 2010. – с.73-79.

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com