Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
На війні, як на війні
( 0 Votes )
Написав Пустельник Переглядів - 5542   
Вівторок, 22 лютого 2011 12:06

Всім  нашим громадянам, яким доводиться перетинати Західний кордон, одразу ж впадає в око величезна кількість дичини, яку видно прямо з вікна автомобіля.  Повз шосе походжають фазани, сидять зайці, а трохи далі - стада оленів, косуль та ланей. Тут же височіють мисливські вишки та годівниці. Дивина для когось та й годі.  І це при тому, що  там практично нема, за невеликим винятком, заповідних в нашому розумінні, тобто повністю закритих для людей природних резерватів. А секрет такого багатющого тваринного розмаїття за кордоном вже давно розкрили: опіка над дичиною в основному лежить на мисливцях, адже для прихильника Діани нема важливішої справи аніж збереження й примноження  дичини, бо ж якщо не буде звірини – не стане й самого мисливця!

 

 

Шлях до усвідомлення цієї простої істини в різних країнах був свій. Скажімо, в  Африці в минулому столітті дехто пішов огульною забороною полювання і це призвело до прямо протилежних очікуваним наслідкам. Популяції диких тварин, перед цим наполовину  знищені браконьєрами, почали  згодом деградувати через перенаселення  та хвороби без  науково-обгрунтованого цілеспрямлованого селекційного відстрілу мисливцями та належного фінансового забезпечення з боку держави для біотехнічних та охороних заходів. Від такої практики в більшості країн чорного континенту змушені були відмовитись і тепер, завдяки грошам білих мисливців та розвитку культурного ловецтва там відновлено природну рівновагу і чисельність звірини сягнула й утримується в оптимальній кількості. Чималу вигоду від законних полювань мають й  абригени, бо ж м’ясо добутої дичини безкоштовно роздається місцевим племенам, школам та лікарням. Виручені ж за ліцензії гроші становлять чималий відсоток державного бюджету і частина з них теж йде на охорону,  примноження та розселення дичини в ті краї, де їх ще не досить.

Не обійшли катастрофічні наслідки для дикої природи заборони полювання в Канаді. На догоду галасливим   жіночім організаціям «захисниць тварин» та противниць ловів, там взяли, та й заборонили відстрілювати бобрів. Вже за кілька років там сталася справжня еклогічна катастрофа. Бобри розплодилися настільки, що їхні греблі з розливами практично паралізували транспортне сполучення в країні,  почали затоплювати величезні лісові простори та сільськогосподарські угіддя. Безглузду заборону полювання зняли і тепер там планово полюють цього звіре ледь не цілорічно. Прикладів нерозумних зоборон ловів можна навести ще багато і втому числі й у нас в Україні.

У нас таке відбувається в основному через екологічну необізнаність, а інколи, правда й з метою заробити на цьому ореол непримиренного «захисника» природи. Наші можновладці та рядові громадяни здебільшого навіть не знають чим відрізняється миливець від браконьєра навіть попри те, що ці люди з рушницями є одвічними воргами один одного і їхні цілі прямо протилежні. Здається, усвідомити неважко, що мисливець бере лише невелику частку від  вирощеної ним дичини, а браконьєр,  на відміну від мисливця,–  губитель усього живого, який на догоду своїм хижацьким інстинктам винищує  до ноги усю дичину, що потрапить йому на мушку. Але як показує дійсність, Україна йде нині шляхом помилок і огульних заборон саме  культурного полювання, незважаючи на всесвітній досвід та те, що для трьохсот тисяч українців – законні лови не просто відпочинок, а стиль життя.  

Палки в колеса розвитку культурного ловецтва в Україні ставлять всі кому не ліньки, часто підтасовуючи факти та відверто обдурюючи громадськість.   

Взяти хоча б істерію псевдозахисників природи, яку ті підняли довокола нещодавно внесеного групою депутатів Верховної Ради від БЮТ та Партії Регіонів законопроекту, згідно з яким пропонується дозволити полювання  на частині заповідних територій, тобто у зонах антропогенних ландшафтів , які зазвичай межують із населеними пунктами. (До-речі, заповідні території в Україні щороку збільшуються, незважаючи на те, що в держави нема достатньо коштів на їхнє належне утримання.)
Цей законопрект зареєстрований під номером 7421 і називається “Про внесення змін до Закону України “Про природно-заповідний фонд України” щодо зони антропогенних ландшафтів”. Серед авторів законопроекту  Ігор Рибаков (Блок Юлії Тимошенко), Володимир Каплієнко (Блок Юлії Тимошенко), Геннадій Задирко (Блок Юлії Тимошенко), Валерій Камачатний (Блок Юлії Тимошенко), Микола Комар (Партія регіонів).


Пояснювальна записка
до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про природно-заповідний фонд України»


1.  Необхідність прийняття даного законопроекту.
Останнім часом, після заборони мисливської діяльності у зонах антропогенних ландшафтів, виник ряд проблем, які зумовлені об’єктивною специфічністю даної території. Як відомо, антропогенний ландшафт є природно-територіальною системою, для розвитку якої необхідний контроль з боку людини. Останній має поєднувати: заходи по природозберіганню та заходи по раціональному природокористуванню. Заходи по природокористуванні включають конституційне право Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони (ст.13 КУ), а звідси - право власності на мисливські тварини та користування ними (ст.3 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» 22 лютого 2000 року N 1478-III).
Мисливство є не тільки реалізація вищезазначених прав, але й одним із засобом для життя. Також, варто відзначить, що внесення даної поправки щодо дозволу мисливства сприятиме поповненню бюджету органів державної влади відповідного відання через видачу ліцензій на мисливство (п.3 , ст.36 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 року N 1478-III).
Територіальна організація  України  спрямована  на  поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. У вирішенні питань щодо заходів із природоохорони важливе місце відводиться регіональній та місцевій політиці. Враховуючи специфіку районів, на частині яких знаходяться природні комплекси, варто взяти до уваги, що при проектній організації цієї території мають бути реалізовані не тільки державні, але і місцеві інтереси та потреби. Одним із механізмів такої реалізації є поправка щодо включення до процесу проектування організації території органів місцевого самоврядування, а саме їх можливості погодження даного проекту. Тим більше, що це належить до виключної компетенції сільських, селищних та міських рад (п.22 та п. 37 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування»  від 21 травня 1997 року  N 280/97).

2.  Цілі та завдання законопроекту.
Даний законопроект спрямований на реалізацію права Українського народу користуватися природними ресурсами України, зокрема права власності на мисливські тварини. Дозвіл на мисливство у зонах антропогенних ландшафтів є механізмом реалізації цього права. Легалізація мисливства на даній території дасть змогу зменшити обсяг нелегального мисливства та браконьєрства, а також стане одним із джерел поповнення бюджету органів влади відповідного відомства через видачу ліцензій.
Даний законопроект спрямований на реалізацію повноважень органів місцевого самоврядування приймати рішення про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, що передбачено Законом України «Про місцеве самоврядування». Тобто, як механізм реалізації цих повноважень пропонується надати можливість органам місцевого самоврядування погоджувати проектування організації території.

3.  Основні положення законопроекту.
Законопроектом запропоновані зміни до змісту статті 18, статті 26, статті 40 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", які в межах унормованого контролю дозволяють мисливство на визначених територіях та зміни  до змісту статті 18, що забезпечать право погодження органами місцевого самоврядування проектів організації таких територій.

4. Стан нормативно-правової бази в сфері правового регулювання.
У даній сфері відносин діє Закон України «Про природно-заповідний фонд України». Для реалізації положень Закону не виникає необхідності прийняття змін до інших законодавчих актів України.

5.  Фінансово-економічне обґрунтування.
Прийняття даного Закону не потребує додаткових витрат Державного бюджету України та витрат іншого характеру.

6. Очікувані соціально-економічні наслідки.
Прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України  «Про природно-заповідний фонд України» дасть змогу органам місцевого самоврядування формувати порядок денний при розгляді питань, що стосуються використання зон антропогенного ландшафту, та погоджувати відповідні проекти організації території природних коплексів. Це забезпечує захист та реалізацію місцевих інтересів через органи місцевого самоврядування щодо політики природоохорони та природокористування.
Також прийняття даних поправок забезпечить формування легального механізму мисливської діяльності, що виключає можливість свавілля (зокрема, браконьєрства) у цій сфері на визначених територіях. Це забезпечує конституційне право представникам Українського народу на користування природними багатствами України, контроль за реалізацію цього права та недопущення нераціонального використання природних ресурсів.

«1» грудня  2010 р.
Народні депутати України                                                           

Законопроект днями перебував на розгляді Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Але, оскільки, мабуть через те, що там не знайшлося справніх фахівців з цього питання, то він виніс рекомендацію Верховній Раді відхилити прийняття цього законопроекту в першому читанні.


Чи не головним глашатаєм непримиренних борців за заборони ловів в Україні виступає нині такий собі Володимир Борейко - директор якогось там Київського еколого-культурного центру, який своїми безапеляційними заявами закидав і державні установи і ЗМІ. Зокрема, з метою залякування громадськості і надання ваги своїм словам, він, як основний аргумент,  каже , що за роки незалежності України до 70% дичини  нібито було вибито мисливцями! (Одразу зазначимо, що ця цифра взята просто зі стелі і фактично нічим не підтвердуєжться.) Якщо ж взяти серйозні документи, як наприклад відповідна звітність Держкомстату, відповідні цифри якої  перевірені  екологічною інспекцією, то побачимо, що  з гідно з даними точного наукового підрахунку з 1990  по 2009 роки популяція хутрових звірів  в Україні збільшилась з 2 мільйонів 134, 2 тисячі голів до 2 мільйонів 245, 6 тисяч, пепрнатої дичини – з 5 мільйонів 98 тисяч до 10 мільйонів 15,2 тисяч , копитних зменшилось – лише з 254, 6 до 232, 2 тисяч голів ( В ситуації з копитними, гадається, не останню роль відіграло  зменшення території мисливських угідь за рахунок збільшенння заповідних.)Хочеться ще раз пікреслити, що дані з щорічного обліку дичини – це серйозні документи державних органів, які не раз перевірені контролюючими органами.


Псевдозахисиники природи  доволі вміло дотримуються головного принципу пропаганди  для своїх ідей: одні факти вони вип’ячують, а інші – замовчують. Взяти хоча б ситуацію з зубром, у зменшенні чисельності якого знову звинувачують  мисливців. При цьому чомусь не звертається увага на висновки зоологів, які свідчать про те, що популяція зубрів в Україні просто деградувала через те, що стада були локалізовані на окремих територіях і не мали прилиття свіжої крові. Ще б трохи і вони б просто виздихали через близькоспордінене схрещування і, як наслідок, нежиттєздатне потомство. Ця ситуація дуже добре проглядається на прикладі Національного парку «Сколівські бескиди»,  де основні втрати зубрового племені, не рахуючи браконьєрства, якраз і були з вищезгнаданої причини.  І показовим в плані відродження зубрового покоління  є те, що справою завезення зубрів із-за кордону нині піклуються саме управління лісового та мисливського господарства.


Особливо кричущим обманом громадськості є заяви «захисників» природи про нібито необхідну охорону вовка та зменшення популяції дисиць. І це робиться в той час, коли у  ЗМІ постійно з’являються повідомлення про збільшення вовчого тероризму та зростаючу небезпеку поширення скажених лисиць, особливо на півдні України та Закарпатті.


Від нищення полювання в Україні псевдоекологічні організації отримують якесь патологічне задоволення, яке вихлюпують на сторінки газет, та екрани телебачення. Як довго це триватиме залежить від того як довго ще мисливська громадськість України мовчатиме. До-речі, українські мисливці –  це тридцять дивізій снайперів і, поки-що, чи не найбільш законослухняна верства населення, над якою просто знущаються, в тому числі й органи міліції , які замість того, аби боротися зі злочинністю, мордують нас непотрібними перевірками та оббирають нас перереєстраціями зброї для того, щоб створити видімість своєї «активіної» роботи. (Згідно ж з статистики, зареєстрована мисливська зброя практично ніколи не використовується кримінальним елементом). Але це вже тема для наступної публікації.

 



Коментарі  

 
#3 fanders 04.06.2012 17:13
Подорожуючи по Європі (Австрія, Угорщина, Словаччина) під час коротких переїздів мені довелось побачити через вікно автобуса стільки дичини, що за весь мій мисливський стаж я не наблюдав такої кількості звіря. Там навіть будують спеціальни мости через автостраду для переходів дикчини :sad:
 
 
#2 !!!! 22.02.2011 19:49
stattya garna! xiba zi snayperamy peregyn, moghe 1 dyviziya vid sylu naberetsya, reshta "luchnyky i prashchnyky"))))
 
 
#1 Стас Київ 22.02.2011 16:11
Цікава аналітично викладена стаття. Автор молодець!
 

У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com