Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Живий ліс
( 1 Vote )
Написав Оксана ЧУРИЛО Переглядів - 7904   
П'ятниця, 11 березня 2011 15:15

ЗубриЧули? Чули, що ліс прокидається? Капотить, наче сміючись, вода, даючи зрозуміти: скільки б зима не царювала, скільки б не лякала, що заморозить, завіє хурделицею, не має вона такої влади, не може зупинити життя. А воно вирує! У боротьбі струмка, який серед снігів біжить собі, радіючи, що живий. У дереві, яке навіть без листя скрипить так чутно, що можна зрозуміти його розмову з вітром. Звір, зіщулившись від морозу, напевно, найбільше від усіх чекає весни. І вона прийшла! Погрожуючи зимі розправою, потрохи вступає у свої права. Нехай ще лежить сніг, але сонце вже досить високо, відтак звірині є як погрітися. Але зима – довга. Тож зараз, коли вже навіть більшим особинам доводиться боротися за своє життя (у повному розумінні цього слова). І тут добрими помічниками є лісівники, які і приглянуть, і підгодують. Та й не тільки вони знають: про диких звірів треба дбати, а особливо – взимку.

 

...Іду засніженою стежкою. Озброєна фотооб'єктивом із надією на те, що побачу тих, заради кого приїхала в зимовий ліс. Мороз щипає, сніг рипить. Намагаюся ступати якомога тихіше. Шум у лісі не потрібен. Аж ось бачу стадо оленів, які розташувалися біля годівниці. Кілька справжніх красенів-рогачів обертають голови і дивляться просто у вічі. Здавалося: як можна вистрелити в таку красу? Нізащо. А от сфотографувати!.. Кілька звіряток, граючись, б'ють копитцем сніг. Вибігають на дорогу і наближаються до мене. Стою, сховавшись за стовбуром дерева, боюсь поворухнутися, а от вони, як на мене, – надто сміливі. Ось почувся свист – своєрідний знак тривоги –й олені кинулися вглиб лісу.

 

...Минулого року ми з телевізійниками їздили фотографувати красу зимового лісу. Вдалося зафіксувати на знімках диких поросят, оленів, козуль, лише зубр так і не трапився нам на шляху. Ми бачили його лежанку, простежили, куди він міг піти, а от побачити... Зате сьогодні мені вдалося натрапити на зубрів. 10-12 особин стояло незворушно! Велетні поволі оберталися в мій бік – і від того ставало лячно. Тварина ж бо велика і не передбачувана! Помічаю кілька зубренят. До речі, розмноження зубрів – окрема тема. В природі самка зубра приводить приплід зазвичай раз на два роки. Раніше, враховуючи більш-менш сталу кількість поголів'я українських зубрів, приріст мікропопуляцій цього виду був досить високим – до 15%. Але вже на початку 80-х цифра зменшилася до 8%, а з 2000-го поява в будь-якій сім'ї зубрів маленького нащадка вважається великою вдачею.

 

Тварини, пригрівшись на весняному сонечку, не поспішають розходитися і нерухомо стоять біля годівниць. Знають, що про них подбали, відтак долати кілометри у пошуках їжі не потрібно. Фактично, наповнюючи годівниці кормом, лісівники переслідують кілька цілей. По-перше, вони впевнені: що звірі не голодуватимуть через несприятливі погодні умови, а ще – не розходитимуться у пошуках їжі з певної території, тож не потраплять у пастку до браконьєра.

 

– Найголовніше завдання, яке покладаємо на користувачів мисливських угідь – охорона ввіреної їм території, підгодівля та відтворення диких тварин, – розповідає начальник мисливського відділу ВОУЛМГ Руслан Люшук. – Події останніх років свідчать, що кількість порушень правил полювання або навіть злочинів проти дикої природи не зменшилася, а продовжує зростати. Так, за минулий рік складено 425 протоколів на порушників правил полювання, вилучено 79 одиниць вогнепальної зброї. Тільки на охорону угідь підприємства облуправління витрачають більше п'ятисот тисяч гривень.

 

Руслан Володимирович каже, що впливати на порушників стає важче: вони все частіше чинять опір службовим особам, які охороняють державний мисливський фонди, зростає кількість випадків залякування єгерської та лісової охорони.

 

Для насичення угідь області дикими тваринами, визначено два мисливські підприємства як базові господарства з розведення копитних, хутрових звірів і пернатих – ДП «МГ «Звірівське» та ДП «МГ «Старовижівське».

 

Щороку проводиться облік дичини. Спеціалісти стверджують, що сам проект вимагає багато затрат – і людських, і технічних. Найдієвіше – анкетне опитування: якщо єгер чи лісівник працює відповідально і на совість, він знає, скільки, де і яка дичина є в його угіддях.

 

– Заповнюється анкета, але цифри ще потрібно довести. Мисливствознавцю мають показати докази, – каже Руслан Люшук. – Зазвичай оглядають підгодівельні майданчики, вивчають сліди. Залежно від результатів обліку складається план заходів, визначають потрібну кількість кормів. Основне для підтримки звірини – зернові та коренеплоди. Тож і кормові поля готуються, і закупляти харчі доводиться.

 

– Підгодівля служить вагомим чинником, що забезпечує нормальні умови перебування, а інколи і виживання багатьох видів тварин в екстремальних зимових умовах, – продовжує Роман Люшук. – Щорічно підприємства облуправління витрачають на влаштування кормових полів, реміз, заготівлю і придбання кормів 850-900 тис. грн. Зокрема, викладається близько 300 тонн зерна кукурудзи, 100 тонн коренеплодів, 100 тонн силосу, 90 тонн жому, 500 тис. штук гіллячкових віників.

 

А чи потрібно так дбати про звірів? Чи не втратять вони свої первісні інстинкти самозахисту, чи не перетворяться у свійських?

Мисливствознавець із величезним досвідом Орест Король, відповідаючи на таке запитання, зауважує, що в Німеччині підгодовувати тварин не прийнято. А от у Польщі та в Україні це – обов'язковий атрибут захисту тварин.

 

– Є зими, коли тварини можуть постояти за себе, а буває інакше, – розповідає Орест Євгенович. – Цьогорічна – відносно не страшна. Снігу – трохи, морози – не великі. Насту майже не було. Але навіть за таких, досить сприятливих для тварин умов, треба думати на перспективу. От, приміром, кабан. Його не так годувати потрібно, як підгодовувати, приманювати, аби він не розходився. Того й кажуть: кабана треба підкормлювати вже в серпні. У цей період зазвичай збирають урожай, і звір починає вставати з облюбованих місць у пошуках їжі. Така ж ситуація із зубром. Його треба підгодовувати, аби той не пішов шукати корм.

 

Від складних природних умов найбільше страждає козуля. Якщо сніг малий, вона, трохи прогрібши його, лягає на льожку. Під нею підтане, а земля ж холодна. Цього року такої ситуації немає. Сніговий покрив досить високий. Відтак можна сподіватися, що козулі перезимують без ускладнень, які дають про себе знати у квітні. Здавалося б, уже тепло, є трава, буяє весна, а тварина гине. Але мисливствознавці стверджують, що саме в цю пору хвороба бере гору – і козуля, яка захворіла взимку, не може захиститися. Зазвичай доводиться констатувати: козуля гине від запалення легенів.

 

– Для оленя такої проблеми немає, – каже Орест Король. – Ця тварина тримається стада (по 80, 100 особин) і фактично не боїться морозу. На відміну від травоїдної козулі олень – деревоїдний, як, до речі, і лось. Якщо олень іде до підгодівельних майданчиків, то лось здатен прогодувати себе самотужки. Єдине, чим можна його підтримати, – сіно й осика (як мінеральна підкормка). Коли ще працював у Біловезькій Пущі, ми спостерігали відпад молодняка оленя. Стадо йде стежкою: попереду – дорослі, молодняк – за ними. Старі хапають усе, що можна вщипнути, не сходячи зі шляху, а молодим – поживитися вже нічим. У результаті розтину в шлунку загиблого молодняка оленя благородного знаходили залишки гілочок ялини. Ці тварини полюбляють шпилькові, але якщо сосна перетравлюється прекрасно, то ялина – гірше. Молоді олені змушені були їсти те, що залишилося після дорослих.

 

Зима може підстерігати не тільки козулю, але й інших звірів. Сьогодні інтенсивно обговорюють питання збереження вовків. Подейкують, що варто їх занести до Червоної книги. За даними захисників навколишнього середовища, цих хижаків в українських лісах близько тисячі. Щороку відстрілюють приблизно 500. Екологи запевняють: так чинять переважно браконьєри, які продають вовче хутро, а це, мовляв, заборонено міжнародною Бернською конвенцією, яку Україна ратифікувала 15 років тому, тож вимагають перегляду українського законодавства про охорону диких тварин.

 

За інформацією Інтернет-видань, Володимир Борейко, директор Київського еколого-культурного центру, стверджує: „Згідно з нашим законодавством, вовка можна вбивати будь-коли, без жодних документів, тому наші мисливці прикривають своє браконьєрство нібито полюванням на нього. Якщо ми припинимо це, то будь-який мисливець, котрий прийшов до лісу зі зброєю не в сезон полювання, буде вважатися браконьєром».

 

– Заносити вовка до Червоної книги аж ніяк не варто, – стверджує Орест Король. – Ще в 60-х роках із вовка зробили санітара лісу. Нібито він лише хворих підбирає. Стали на його захист – зробили обмеження у відстрілі.

 

Чисельність хижака почала зростати і стала досить небезпечною. Одному вовкові потрібно тонну м'яса на рік, і це – тільки для того, аби жити. Але він використовує значно більше. Інколи навіть не для їжі, просто заради азарту полювання не пропустить здобич. А козуля важить кілограмів із 15. Відтак зграї вовків чистили ліс із неймовірною швидкістю. Тоді були змушені знову відновити інтенсивний відстріл хижака.

– Років чотири тому в Берестянах був виводок вовків (8 особин), – продовжує мисливствознавець. – То там усе пропало. Пан Борейко мислить дещо однобоко. Ми з ним сперечалися щодо цього питання ще в 70-х. Не можна вовка в Червону книгу.

 

Сьогодні за вбитого сіроманця платять мізер – менше ста гривень, а за часів Радянського Союзу 100 карбованців були великі гроші. За лисицю давали менше. А от у сусідній Польщі за руду дають чималу винагороду, оберігаючи суспільство від сказу – хвороби, яку визнано особливо небезпечною. Зараження людини інфекцією відбувається в основному через укуси хворого звіра чи внаслідок попадання його слини на свіжі поранення, подряпини шкіри або слизових оболонок. Як розпізнати скажену тварину? У неї змінюється поведінка. Насамперед, втрачається відчуття страху. Дикі звірі навіть вдень можуть з'явитися у населених пунктах, нападати на людей і тварин. Проте мисливці не люблять полювати на лисиць. Кажуть: шкіра нікому не потрібна, а м'ясо не смачне. Відтак, застреливши, можуть так і залишити в лісі, підвісивши на дерево. Ще кілька років тому природа сама слідкувала за кількістю лисиці, роблячи відбір. Коли кількість тварини ставала критичною, починалася епідемія корости, а під час хвороби багато лисиць гинуло. Ця циклічність продовжувалася через кожні 10-12 років. Сьогодні такого не спостерігається. Чи лиси адаптувалися, чи погодні умови змінилися. Але коростою лисиці більше не хворіють. А от про сказ цього не скажеш, що є досить небезпечним для людини.

 

Фахівці розповідають, як свого часу один мисливець застрелив двох лисиць. Очевидно, одна з них була хворою на сказ, бо за кілька місяців після полювання чоловік потрапив до лікарні, де йому поставили невтішний діагноз. Рятувати життя бідаки було пізно: надто багато часу минуло. Він помер. Але друзі й лікарі помітили досить дивну річ: хворий панічно боявся води. Навіть дзюрчання у крані викликало в нього судоми усього тіла.

 

Орест Євгенович пригадує випадок, коли неподалік с. Вільшанка, поблизу Світязя, з'явився вовк, хворий на сказ. Він запросто бігав вулицями села і за короткий проміжок часу встиг покусати більше семи людей. На пошуки хижака тоді піднялися всі. Шукали три дні і три ночі, проте облава нічого не давала. Слідів не було видно – літо. Вже хотіли вертоліт піднімати у повітря, аби з висоти вистежити поганця. Але він зовсім несподівано потрапив у пастку. Прийшов на обійстя до одинокої жінки, вкусив собаку, котра була на прив'язі, а господиня, перелякавшись, підняла крик. Сусід-мисливець якраз був на дворі, тож, довго не думаючи, вхопив вила і заколов сіроманця. А тоді, набравшись хоробрості, взяв мертву тварину за лапу і пересунув на своє подвір'я. Аж потім, коли слід, яким він пересував трофей, обсмалювали паяльною лампою, щоб убити всі мікроби, він зрозумів, що наражав себе на велику небезпеку. На щастя, хвороба його не вразила. Та й тих, кого покусав скажений вовк, вдалося врятувати. А собаку – застрелили.

 

Згідно із зимовим обліком, на Волині мешкає лише 16 вовків. А от лисиць дещо більше – понад 3 тис. Що ж до інших тварин, то, за підрахунками, у волинських лісах – багато козулі (її понад 8 тис. особин) і кабана, якого налічується майже 3,5 тис. Далі: олень європейський – 757 голів, 617 лосів, майже 500 оленів плямистих. Вуханя в мисливських угіддях також чимало – майже 39 тис. Також зафіксовано близько 100 фазанів та 17 тис. сірої куріпки.

 

Оксана ЧУРИЛО

Фото автора

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися
загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com