Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Аборигенний Афганський хорт
( 4 Votes )
Написав Ольга Нежникова, переклад - Сергій Копилець Переглядів - 2876   
Середа, 20 квітня 2011 11:51

aisha_ris_stАфганський хорт безперечно знайомий кожному. Та мало хто знає, що ті розкішні витончені істоти з густою довгою, майже до землі, вовною, яких ми бачимо на вулицях та виставках, насправді «окультурений», дуже видозмінений, завдяки довгій селекції, нащадок справжнього афганського хорта. Хоча він і дотепер зберігся у своєму первісному стані, аборигенний афганський хорт перебуває нині на межі зникнення. Про цю рідкісну та унікальну породу я й хочу розповісти.

 

Зовнішність, породні типи

Сучасні шоу-афгани надзвичайно гарні й на будь-якій виставці звертають на себе увагу глядачів. Вони часто виграють «Бест ін шоу» найбільших виставок, але вельми далекі від первісної форми своїх предків. Перше, що падає в око, це різниця в кількості вовни в «аборигенів» і шоу-афганів. Якщо селекція афгана була спрямована на максимальне збільшення прикрашального волосся, то в Автор фотографії -  Олена ЧирсковаАфганістані цінувалися хорти з розумною, обмеженою кількістю вовни, яка не заважала б собаці бігати й полювати. Взагалі виконувати своє первісне призначення хорта. В Афганістані ніхто ніколи не звертав значної уваги на кількість вовни на хортові і фактично цей признак було віддано «на розгляд» природі та природному відбору.

 

Існує кілька породних типів аборигенного афганського хорта, що різняться між собою в тому числі й довжиною волосяного покриву. Та всякий, навіть найобросліший аборигенний афганський хорт, ніколи не матиме такої кількості вовни, як декоративний афган. Але вовна це – не єдина різниця. «Аборигени» в цілому мають міцніший кістяк, ширшу та глибшу грудну клітину, масивнішу голову, візуально приземистіші (на відміну від високоногого афгана мають «класичні» пропорції – висота в ліктях дорівнює половині висоти в холці). В деяких лініях афганів можна зустріти собак з надмірно довгою шиєю, надмірно вираженими кутами кінцівок або непропорційною високопередістю. В «аборигена» у зовнішності нема нічого надмірного, зайвого – все гармонійно й збалансовано, адже це – аборигенна, напівдика порода, що сформувалася не лише завдяки культурній селекції, а й, не в останню чергу, природному відбору.

 

Різновиди аборигенних афганських хортів можна розрізнити в тому числі й за довжиною вовни.

 

Гірський тип – «бахмаль», як правильно називають його самі афганці, відомий у нас під спотвореною назвою «бахмуль», запозиченою в Казанського саме в такому виді. Він відрізняється найміцнішим кістяком, компактним корпусом, гарною, але не надмірною оброслістю на відміну від афгана. В собак гірського типу добре виражене довге убірне волосся по корпусу й на кінцівках. На вухах – «бурки» і «шапочка» зі здовженого волосся на голові. «Капці» - здовжене волосся між пальцями, що створює враження нібито собака взутий у капці, при цьому обов’язкове «сідло» - смуга з короткої, жорсткої вовни, яка щільно прилягає, на горішній частині корпуса, починаючи від шиї та закінчуючи верхньою частиною хвоста, а також коротке волосся спереду на ногах. В деяких собак зустрічається також коротке волосся спереду на грудях. На хвості – підвіс зі здовженої вовни.

 

Фотографія  з книги Степовий тип – «калах» відрізняється від бахмаля легшим кістяком, більшим зростом, але, насамперед, - значно меншою кількістю убірного волосся на корпусі. В цьому типові також виражені «бурки» на вухах і «шапочка» на голові, правда «шапочка» буває не завжди. Помітні очоси на плечах, голені, із заднього боку кінцівок, нижній частині грудей, але на корпусі волосся коротке. Звичайно, тут можливі варіації, кількість убірного волосся може індивідуально варіювати. Суки зазвичай більш «роздягнуті» й при цьому в них сильніше виражена линька, яка пов’язана з тічкою. Через два місяця після тічки сука бува скидає майже все убірне волосся, а до початку нової тічки знов «одягається».

 

В Афганістані існував і третій тип – «лучак» або «лачак» - повністю короткошерстий. Але в Європу такі собаки ніколи не завозилися і невідомо чи де зберігся цей тип взагалі. Тому, говорячи про аборигенного афганського хорта, ми маємо на увазі тільки його довгошерсті різновиди – «бахмаль» і «калах». Вони ніколи не існували в Афганістані ізольовано і часто змішувалися між собою, утворюючи проміжні типи. Така ситуація спостерігається й в сучасного поголів’я породи. Тому в середині породи зустрічаються як яскраві представники обох типів, так і собаки змішаного типу. Але в кожного «аборигена» обов’язково має бути присутня коротка вовна на п’ястях і плюснах, а також сідло на спині – первісний природний признак, що був утрачений декоративним афганом у процесі селекції.

 

Генетика забарвлень в «аборигенів».

Забарвлення аборигенного афганського хорта може бути практично будь-яким – від світло-полового, майже білого, включаючи всі відтінки рудого аж до темно-червоного, і до чорного, і до чорно-підпалого, і «доміно». Половий і рудий можуть бути, як з підласом, так і без, а також з чорною маскою і без неї. Винятком є: брунатний (шоколадний), рябий, плямистий, чепрачний, «справжній» голубий (тобто освітлений чорний, «дільют») і ізабела (освітлений брунатний) забарвлення, які ніколи не зустрічаються в цій породі. Небажаним для «аборигенів» вважається тигрове (чубаре) забарвлення, хоча цей пункт стандарту є достатньо суперечливим, адже серед перших імпортованих з Афганістану в Англію на початку ХХ ст. собак були й чубарі. Найчастіше зустрічаються половий та рудий усіх відтінків. Трохи менше – чорний та чорно-підпалий.

 

Автор фотографії - А. КалашниковМенш відомий той факт, що полове (руде) забарвлення буває двох типів: домінантний рудий (його ще називають – соболиний, оленячий, муругий), обумовлений геном «Ау» в агуті-локусі. І рецесивний рудий, обумовлений геном «е» в Е-локусі. Цей ген «забороняє» синтез чорного пігменту у вовні. Для того, щоб його дія проявилася, він конче має бути в гомозиготі – «ее». При цьому генетично собака може бути будь-якого забарвлення, хоча б і чорного. Візуально вони розрізняються тим, що «Ау»-рудий собака зазвичай має зачорнення на кінцях вух, іноді темний ремінь по спині (народжуються такі собаки сильно зачорненими). А «е»-руді собаки не мають жодної чорної волосини і, часом (але не конче), мають послаблену пігментацію мочки носа, губ та повік. В породі присутні й «Ау»-руде і «е»-руде забарвлення. Парування «Ау»-рудого з «е»-рудим собакою іноді може дати вельми несподівані результати в забарвленнях. Так «е»-рудий ген може приховувати під собою практично всяке забарвлення, у тому числі й чорне, чорно-підпале, «доміно», а ген «Е», який дістався від «Ау»-рудого собаки, дозволяє цим забарвленням проявлятися.

 

У той час, коли парування двох «е»-рудих собак дасть тільки рудих щенят. Варіації тут можуть бути лише в інтенсивності забарвлення – від світло-полового до темно-червоного.

 

Чим розрізняються східні хорти.

Нефахівець часто може сплутати аборигенного афганського хорта з його найближчими родичами – тайганом, тази й салюки. Тому тут до речі буде розглянути відмінності цих порід меж собою.

 

Найбільш подібні «аборигени» до тайганів – недосвідченій людині й справді досить складно розрізнити їх. Але відмінності все ж є. В афганських хортів легший ніж в тайганів кістяк. «Аборигени» мають менш розтягнутий формат, витонченішу голову й тоншу за структурою вовну. Не мають кільця на хвості, яке для тайгана є породною ознакою, а для афганського хорта, хоча й допускається, та все ж є недоліком. Крім того тайгани переважно мають чорне забарвлення, тоді як для афганського хорта чисто чорне забарвлення дуже рідкісне. Частіше можна зустріти чорно-підпалого «афганця» або «доміно». Найпоширеніше для них забарвлення – полове й руде всіх відтінків.

 

Автор фотографії - Ольга НежниковаВід салюки «аборигена» відрізнити в взагалі-то не важко – афганські хорти значно більші й масивніші, як правило, сильніше «одягнуті», мають іншу форму голови й хвоста. У салюки хвіст добре оброслий і опущений донизу. В афганського хорта підвіс на хвості є, та не такий густий як у салюки. Хвіст несеться високо піднятим у формі кільця. Приблизно так само відрізняється афганський хорт і від тази, хоча в тази більше подібності до афганців у формі голови та хвоста. Правда існує кілька типів тази. Більший та масивніший. У таких тази й голови не такої форми, як в афганських хортів – ширші в черепній частині. Є тази легші й витонченіші. В них голови ближчі до афганських. Хоча, без сумніву, всі ці породи є близькими родичами і мають спільне походження.

 

Походження породи

Більшість вчених, як найімовірніших предків всіх хортів взагалі й афганського зокрема, розглядають дві кандидатури – давньоєгипетського хорта тезема і арабського хорта слюгги.

 

Тезем – порода, що нині вже не існує, а слюггі й тепер існують в чималій кількості. На користь другої гіпотези свідчить форма вух та хвоста слюггі, в тезема вуха були стоячими, а хвіст закрученим у туге кільце, як в сучасних бассенджи. Слюггі має висячі вуха, а хвіст спущений долу й лише трохи зігнутий, що значно ближче до зовнішності сучасних хортів. Точних та вірогідних даних звідки виникли слюггі й тезем немає. Та, як би там не було, ті породи короткошерсті, а афганський хорт, як ми знаємо - довгошерстий.

 

Звідки ж взялася в хортів довга шерсть? Це могла бути й рецесивна мутація, яка, при накопиченні в поколіннях, призвела до народження довгошерстих щенят. Але більш імовірною та поширеною є версія метизації короткошерстої слюггі з якимись довгошерстими пастушими собаками. Ці метиси, напевно, виявилися більш пристосованими до умов існування у місцевостях з холоднім кліматом, горах тощо. Таким чином появився спільний предок усіх сучасних довгошерстих східних хортів. Скоріше за все це був собака близький до сучасного салюки. Подальший поділ цієї давньої породи на окремі групи й породні типи відбувався по мірі міграції та все ширшого розповсюдження тих собак.

Цікаво, що мусульмани собак традиційно вважаються нечистими тваринами, щось на кшталт свиней. Але на хортів таке ставлення не поширюється. Вони вважаються чистими. І таке ставлення не є дивним, враховуючи незвичайну красу, розум, охайність, гордовиту вдачу й повну відсутність запаху «псини». Додайте сюди їхню надзвичайну користь, як незамінного помічника на полюванні, а часом і єдиного постачальника їжі не лише для себе, але й для господарів.

 

Перша еміграція

У більш-менш незмінному стані афганський хорт існував кілька тисячоліть. І лише на початку ХХ ст., коли їх почали вивозити до Європи, переважно до Англії, почалася й культурна селекція цієї породи, що призвела до вельми значних змін у зовнішності цих собак.

 

Автор фотографії - Олена ЧирсковаПершими афганськими хортами, що були завезені до Англії, були пес Сахзада і сука Мооро. Їхні опудала й дотепер зберігаються в Британському музеї. Ті два собаки не привернули до себе широкої уваги публіки. Справжньою сенсацією став привезений капітаном Барффом пес Зардін. То був типовий представник гірського типу афганського хорта – компактний, костистий, дуже добре одягнений (порівняно з Сахзада та Мооро). Проте з типовими для аборигенних афганських хортів «голими» п’ястями та плюснами. Мав світле, майже біле забарвлення з чорною маскою на морді. Описи екстер’єру Зардіна лягли в основу першого стандарту афганського хорта в Англії. Але сам він потомства не залишив.

 

Планове розведення цієї породи почалося з привезених пані Емпс кількох собак гірського типу. Найвідомішими з них були Сардар і Хан оф Газні, а також, вивезених майором Белл-Мурреєм і Джин Мейсон, афганських хортів степового типу. Різниця між собаками пані Емпс і собаками Белл-Муррея було очевидним, що призвело до багатьох суперечок про те, який тип собак правильніший. Але, врешті-решт, все закінчилося логічно – змішенням собак обох типів. Родовід кожного сучасного афгана іде від тих собак.

Далі почалася тривала селекція на збільшення довжини та кількості вовни (багато, хто з нащадків Белл-Мурреівських собак, не могли похвалитися кількістю вовни) для надання собакам більш «ефектної» зовнішності. Як результат, багато особливостей аборигенного типу афганського хорта були втрачені, але народилася нова заводська порода – афган. На щастя, на той час в Афганістані ще існували собаки незміненого – аборигенного типу. Ці собаки, вивезені у 70-80-х роках в СРСР, і стали основою розведення афганського хорта, як окремої породи.

 

Сучасна історія афганського аборигенного хорта

Першими аборигенними афганськими хортами в СРСР були подаровані радянському урядові у 60-х роках Барг і Аху. Їх передали до розплідника «Красная звезда», де вони залишили кількох нащадків, зокрема – Сван і Шері. Від них народилася сука Шейла – родоначальниця швейцарського розплідника афганських аборигенних хортів «Регістан». В СРСР, на жаль, тоді не розділяли на різні породи західних шоу-афганів і аборигенних афганських хортів. Приблизно у той же час почали привозити й собак західної селекції. Всі вони реєструвалися як одна порода – «афганський хорт». Певна річ, почалося змішування «аборигенів» із шоу-афганами, в результаті чисельна популяція афганів повністю поглинула невелику кількість аборигенних афганських хортів.

 

Удруге аборигенні афганські хорти потрапили в СРСР уже під час Афганської війни. На той час стало очевидним, що різниця між «західною» та аборигенною популяціями вельми значна. Тому, 1985 року, було прийнято окремий Стандарт аборигенного афганського хорта, що є дійсним дотепер.

 

На жаль, кількість хортів вивезених у 70-80-х роках не було чисельним. До того ж не всі вивезені собаки використовувались для розведення. У породі виникла гостра проблема тісного інбрідінгу, яка існує й сьогодні. Більшість сучасних «аборигенів» мають близьких родичів у родоводах. На превеликий жаль, знаходяться окремі «ентузіасти», які вирішують цю проблему по-своєму, зокрема, шляхом метизації з іншими породами. Так, одна дуже породна сука була спарована власницею з псом тази, підібраним нею на вулиці. Не треба й говорити, що така практика абсолютно неприпустима й не вирішує проблем, а тільки збільшує їх.

 

На жаль, маємо приклади допуску до розведення хоча й чистопородних, але анатомічно порочних собак. Відсутність у заводчиків кінологічної грамотності, знання та розуміння Стандарту, анатомії, генетики, основ зоотехнії, призводять до плачевних результатів. Народжуються абсолютно нетипові собаки з багатьма анатомічними вадами. І вся ця ситуація згодом лише поглиблюється через відсутність притоку свіжих кровей, через неможливість придбання нового племінного матеріалу. А з тих не багатьох високопородних особин, що ще збереглися, багато взагалі не використовується у розведенні або, з незнання чи невігластва, паруються з собаками наднизької якості. Тому говорити про майбутнє породи з оптимізмом нині дуже складно. Сьогодні ще маємо невелику кількість яскравих представників «аборигенів» з використанням яких можна знайти вихід зі складної ситуації у розведенні цієї породи.

 

Олена ЧирсковаАфганський аборигенний хорт – який він?

Сьогодні афганських аборигенних хортів, в силу різних причин, зовсім небагато, про це вже писалося вище. Та існують і інші проблеми, що супроводжують цих собак. Одна з основних – надто мало відома ця порода та й невизнана на міжнародному рівні. Але ті люди, в кого вдома вже живуть ці хорти, закохуються в них назавжди!

 

Якою ж є в побуті ця – давня загадка Сходу? Чому з таким трепетом ставилися до своїх хортів самі афганці? Насамперед, це – надзвичайно розумні собаки. Поміркуйте самі – чи можуть бути глупими собаки, які, протягом своєї тисячолітньої історії, виживали у напівдикому стані і суворих умовах Афганістану? Собаки, що здобували їжу не лише для себе, але часто й для господарів. Від розуму та тямущості цих хортів, їхньої здатності миттєво орієнтуватися, залежав не тільки успіх ловів, але й саме життя!

 

Та не буває диму без вогню. Звідки ж взялося хибне уявлення про породу? Розповсюджують міти про «глупоту» хортів, і афганських зокрема, в основному безграмотні псевдо кінологічні сайти, що передруковують одне в одного «результати» такого собі примітивного «тесту на інтелект» різних собачих порід. Автори вищезгаданого тесту благополучно переплутали розум – інтелект собак з їхньою слухняністю та зорієнтованістю на господаря. Найбільш «рейтинговими», за цим тестом, певна річ, стали вівчарки та інші службові породи. А на самому споді – більшість мисливських. Чи треба говорити, що розум і слухняність – різні речі? І справді, який собака розумніший – той, що за командою господаря, тут же кинеться у прірву, чи той, що, оцінивши ситуацію, відмовиться таке робити? Незалежність, самостійність хортів сформувалися як слідство їхнього основного застосування, як мисливського ловчого собаки, що має сам вирахувати поведінку супротивника – звіра, і невчасно подана господарем команда тут може тільки нашкодити.

 

Коли говорити про східних хортів, треба завважити, що сформувалися вони як аборигенні, фактично напівдикі породи, що, ясна річ, у ще більший мірі визначило певну незалежність їхньої поведінки. Та чи означає це, що такі собаки не підлягають дресурі? Звісно ж, ні! Однак не всякий курс дресури для них підходить. ЗКД, що був створений для службових собак, і не враховує індивідуальних особливостей тієї чи іншої породи, тут не годиться. Вважаю, що саме ті невдалі спроби видресирувати афганів за курсом ЗКД і створили поширену несприятливу думку про породу. Відбувається це через те, що афганські хорти, миттєво засвоюючи те, що від них вимагають, при цьому чудово оцінюють ситуацію, і, проявляючи на повідку чи на майданчику ідеальну слухняність, навідріз відмовляються слухатись без повідка.

 

Звичайні ж курси дресури просто не передбачають коректури на подібну поведінку. Позбавитися такої поведінки не складно, ба більш того, просто необхідно в умовах міста. Існують певні досить прості методики, що дозволяють це зробити. Спираючись на власний досвід, можу порекомендувати школу дресури В. Варлакова. Власне сама школа вже не існує, але є дресирувальники, які працюють за цією методикою. Керуємий та слухняний афганський хорт, це – цілком реально.

 

Афганський хорт – не тільки розумний, але й надзвичайно інтелігентний та делікатний собака. Він обожнює господаря та його родину. До речі, ця порода абсолютно не схильна до домінування над власником. Афганець ні коли не нав’язуватиме йому свого спілкування, не буде метушитися та крутитися під ногами. У кращому разі, він може делікатно нагадати про себе, але тут же піде, якщо побачить, що Ви не схильні до спілкування. Ці собаки – спокійні, упевнені в собі, сповнені почуття гідності, не брехливі, при цьому недовірливі до чужих людей. Удома афганського хорта не видно й не чутно. Та, ясна річ, все це характерно лише для дорослих собак. Не варто чекати спокійної, «непомітної» поведінки від малого щеняти. Взагалі це – ласкавий і ніжний, вдячний за ласку собака.

 

Афганський аборигенний хорт ідеально підійде тому, хто захоплюється афганами, але не готовий до важкого й втомливого догляду за вовною, що його потребують представники шоу-афганів. Догляд за вовною «аборигена» не є складним, хоча певних зусиль від власника таки потребує. Необхідно раз-два на тиждень ретельно розчісувати довгу вовну, а для підтримання її в ідеальному стані приблизно раз на місяць мити собаку з шампунем. У весняний та осінній період бажано мити собаку частіше. Брудна вовна має властивість збиватися у ковтуни. Якщо ковтуни все ж з’явилися, треба розрізати ковтун ножицями вздовж і розібрати. У жодному разі неможна зрізати ковтуни упоперек росту вовни, це створює негарні «плішини» на собаці і не дає можливості брати участь у виставках.

 

Олена ЧирсковаАфганський аборигенний хорт – надзвичайно красивий собака! На відміну від шоу-афгана, має функціональний екстер’єр. У ньому нема нічого зайвого,занадто витонченого чи гіпертрофованого. Усі статі, лінії, пропорції відточені жорстким багатовіковим відбором – природним та штучним. Голова довга, в міру широка, чистих ліній, у жодному разі не груба й не масивна. Шия високо поставлена, за довжиною однакова з головою. Холка висока й довга, відразу за холкою є невеличке заглиблення через скорочення остистого відростка десятого( діафрагмального) хребця. Таке заглиблення мають усі собаки, але в більшості порід воно приховане підшкірно-жировою тканиною. Його у жодному разі неможна плутати з провислою спиною.

 

Одразу за тим заглибленням в афганського хорта, коли він не розгодований надміру, виступають три хребця, що виходять на нормальний рівень спини. Спина рівна, пряма, міцна та широка. Поперек широкий і трохи опуклий. Круп довгий, широкий, у міру спадистий. Хвіст, товстий на початку, звужується до кінця, знизу на хвості «підвіс» з рідкого довгого волосся. Інтенсивність підвісу може сильно варіювати в залежності від оброслості собаки в цілому. Під час руху хвіст несеться вище лінії спини у формі серпа або кільця, у спокійному стані опускається долу. Груди широкі та глибокі, живіт підтягнутий і утворює характерний для хортів «підрив». Кінцівки міцні, прямі й паралельні, з добре сформованими кутами.

 

Усупереч поширеним уявленням, хорти не потребують якогось надзвичайного вигулу по кілька годин поспіль. Вони «виплескують енергію» протягом перших 20-30 хвилин, а потім спокійно гуляють поряд із господарем. Певна річ, неможна спускати собаку з повідка поблизу доріг, у місцях великого скупчення людей, не кажучи вже про те, що поки не буде відпрацьований підхід по команді, краще не відпускати собаку з повідка взагалі.

 

В утриманні вдома афганський хорт нічим не складніший за інші породи. Зі складнощів можна відмітити хіба що незалежний характер, що потребує особливого підходу під час дресури. Собаки, що не мають належного виховання, можуть проявляти характер на вулиці й не підходити по команді. Але, як уже говорилося вище, ця проблема легко вирішується, було б бажання.

 

На жаль, є широко поширеним шкідливий міф про те, що хортів не можна дресирувати та що дресурі вони не піддаються. Це, звісно ж, не так. Хорти дресируються нічим не гірше всіх інших собак, але мають свої особливості, які має знати досвідчений дресирувальник. Не можна пускати виховання собаки без контролю і це стосується будь-якої породи. Ідеальних і слухняних від народження собак не буває.

 

Підбиваючи підсумки вищесказаному, можна констатувати, що афганський аборигенний хорт – вельми цікава, яскрава, своєрідна мисливська порода, що нині є незаслужено забутою. Чи буде в неї «друге життя»? Дуже хочеться у це вірити.

 

Журнал "Друг", №3, 2011 "ДАВНЯ ЗАГАДКА СХОДУ " 

Автор - Ольга Нежникова

переклад - Сергій Копилець

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com