Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Форумне полювання HuntingUkraine.com - перо 2011
( 17 Votes )
Написав Slavamaz Переглядів - 5075   
Субота, 24 вересня 2011 12:51

Форумне полювання HuntingUkraine.com перо 2011Не взмозі більше чекати, я позвонив Електрику.
- Ну що, може вже поїдем?
Владік і сам сидів вдома як на голках, тому буквально через 15 хв, червоний жигулик припаркувався біля моїх воріт. Закинувши немалі бебехи в багажне відділення машини, пхнувши в бардачок документи і карту, одягнувши на лоба світлодіодного ліхтарика, я сів на пасажирське сидіння. Було близько одинадцятої. Дорога предстояла неблизька.
Проїхавши з 50 км подзвонили Бригадиру, щоб потроху збирався. Коло 1.00 поопівночі машина зупинилася під хатою Михайла. Напівсонний газда запросив до хати і пригостив свіжозвареною кавою, яка була дуже доречною в такий час доби.


Фари час від часу висвічували круті повороти та темний гірський ліс на схилах прилягаючих гір. Долали перевал. До Дрогобича під”їзжали коли небо вже починало сіріти. Поблукавши трохи по місту, все ж таки виїхали на самбірську трасу і подолали останні, як нам здавалось, 80 км подорожі. Нарешті, відомий з форуму, орієнтир – ресторан „Господа”. На радощах успішно проскочили поворот на Луки.

 

 

Проїхали пару сот метрів, розвернулись і з”їхавши з траси, покотили тамтешнім бездоріжжям. Виїхавши за село набрали Тараса (Урбан), бо щось наш „Джі Пі Ес” втратив зв”язок з супутником. Як виявилось, їхати ще трохи требало. День прокидався. Було, що називається, свєжо. Навколишні поля окутував неймовірно густий туман. Доїхавши до наступного орієнтиру, знову набрали Тараса. В цей момент на зв”язок з нами вийшли волиняки. Як виявилось, їхній „Джі Пі Ес” теж барахлив. Можливо якісь „магнітні бурі” чи „електромагнітні хвилі”. Так чи інакше, на розвилці ми їх дочекалися, оскільки вони сунули в пару кілометрах позаду нас. Далі поїхали разом. Дякуючи зусиллям колег-мисливців, які впевнено вели нас по телефону через густу мглу, ми нарешті розгледіли форумний табір.
Міцні рукостискання з новими знайомими, та дружні обійми з вже знаними форумчанами – відчуття неймовірні. Сонце, яке насилу просвічувало все такий же густий туман, піднялось досить високо. На вранішню зорьку ми, на жаль, не встигли.








Зварили кави, нарізали холодної закуски, нашвидкоруч перекусили з дороги.







Сонечко пригрівало дедалі сильніше і нарешті туман, не витримавши натиску приємної осінньої погоди, почав розсіюватися. То тут то там було чутно постріли. Через деякий час з камишів потроху почали виходити ті, хто знайшов в собі сили зранку піти пополювати. От і перші трофеї.
Біля обіду, розділивши обов”язки, всі розійшлися по своїх справах. Хто трофеї скубати, хто за хмизом, хто багаття вже розводив, а хто готував інградієнти для гарячої страви. Оскільки було багато охочих скуштувати наш закарпатський бограч, ми ще вдома вирішили почастувати друзів цією стравою. Тож прихопивши все необхідне, ми з Владіком і Бригадиром заходилися куховарити.







Не знаю чи то дійсно було смачно, чи то просто хлопці дуже голодні були, але з”їли все. Що не могло не тішити.
Крім того, Іванс, паралельно з нами, зготував суперовий шашлик з дичини.



Повний шлунок і тепла погода трохи розморила і ми трохи покуняли. Хто в палатці, а хто й просто на розкладному стільчику. Дехто не встояв перед спокусою порибалити.





Як виявилось, рибалка була на висоті. Рибка клювала жваво. За пару годин насмикали чимало і тому на вечір вирішили зварити юшку.
Після обіду підтягнулися ще декілька форумчан. Зустріч набувала масовості.
На вечірню зорьку вийшли, коли багряне сонце торкнулось своїм промінням верхівок камиша. Сфотографувавшись перед виходом в угіддя майже всім складом, всі розійшлися по заплавах

 

 




Вода за останній тиждень сильно впала, проте завдяки відмінній роботі собачок, було добуто пару трофеїв. На золотаво-синьому небі від обрію до обрію не було жодної хмаринки, повітря стояло нерухомо. Сутінки повільно опускалися на землю. Над головою кружляли кажани і час від часу було чутно пронизливий крик чапель. Та от вухо вловило ледь помітний і такий бажаний звук – свист качиних крил. Боком пролетіла парка чирків. Я довго дивився їм в слід, аж поки вони не розтанули в повітрі. Над протилежним берегом розливів промайнув табунець крижнів. Почулось декілька пострілів, що гуркотом покотились сусіднім пасовиськом. В небо здійнялось трійко куликів, вимальовуючи в повітрі свої каскадерські зиг-заги.
До табору ми йшли майже в повній темноті. Владік розрядився по надлетівшому чирку. Той практично впавши на землю, в останній момент вирівнявся і перелетів рів. Влучний постріл Мирона поставив остаточну крапку, та без собаки взяти трофей на превеликий жаль, не вдалося.
В таборі горів вогонь. Стало прохолодно і посидіти біля жаркої ватри, над якою щось клекотіло в казанку, було неймовірно приємно. В компанії друзів-мисливців, яких знаєш „не перший день”, травили байки і анегдоти, сьорбаючи гарячу юшку, зварену турботливими руками наших волиняк. А коли до компанії долучився наш модератор ВАВА з баяном, час наче зупинився. Наш дружній, веселий і гучний спів, сусіднє село буде пам”ятати ще довго. Спати полягали далеко за північ.
Ранком мене розбудив будильник. Роздмухавши тлілі головешки я присів біля вогню. Надвичайна сирість відчувалась в повітрі і пробирала до кісток. Кругом знову все було в тумані. Прокинулись інші хлопці. Гарячий чай, кава і байки, добряче зігрівали тіло й душу.



Угіддя кликали. Вдягнувши комбінезони, гумові чоботи і оперезавшись патронташами, ми з Владіком подались у бік очерету, що ледь проглядав, крізь густу мглу, чорною смугою. Вода невеличких плес парувала. То тут то там попискували кулики, та благородної качки видно не було. Слухаючи тишу, ми вдивлялись у непроглядний туман, з надією, що от от звідтам вирине табунець крижнів, які заламавши крила і розбризкуючи кришталеві краплі води, плюхнуться на дзеркальну гладь сусіднього плеса. Та все було марно…
Повернувшись у табір ми застали Івана (і19-го), який вже шаманив біля казанка. Львівська сторона готувалась пригощати гостей відомим, на всю Західну, кулішем. НЕ дарма кажуть, що найкращі кухарі, це чоловіки. Куліш вдався на славу.







Підкріпившись смачною стравою перед дорогою, закарпатці пакували жигуля. На жаль, приємні години пролітають зі швидкістю світла. Два дні пролетіли мов дві хвилини. Попереду лежала дорога через суворі гірські хребти у рідне Закарпаття. По дорозі заскочили на горнятко кави до Стрілка. Проїзжаючи через його село, не змогли не подзвонити, щоб на пару хвилин не зупинитись і не познайомитись.



До своєї хати я зайшов біля першої години ночі. І хоч втома була непереборною, все одно, вже лежачи на ліжку, я вкотре переживав хвилини, проведені у колі друзів на прекрасній самбірській землі.
Дякую вам, товариші!


Ласкаво просимо на ФОРУМ про Форумне полювання HuntingUkraine.com - перо2011


Автор фото: Elektrik
Одне фото "вкрав" від ВАМ"а


 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com