Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
За диво-птицею...
( 10 Votes )
Написав Slavamaz Переглядів - 3522   
Четвер, 03 листопада 2011 10:55

Полювання на фазанаРозплющивши очі і зрозумівши, що вже не сплю, я кинув погляд на годинник тюнера. Мерехтливі зелені циферки висвітлювали четверту ранку. До світанку лишалось чимало, та сон вже не брав. На кріслі потягнулася Ара, відчувши, що я зібрався вставати. Стрибнула на підлогу і голосно стріпотіла своїми клапатими вухами. Підійшла з мого боку і два рази штурхнула лапою у бік. Вона завжди так мене будить. Я посміхнувся, погладив в темряві голову чотирилапої помічниці і піднявся з ліжка.

 

На подвір'ї було, що називається – свіжо. Надзвичайно глибоке чорне небо, всіяне мільярдами ясних зорь, заворожувало. У буденні дні ця краса якось не помічається, а перед полюванням я дуже часто отак стою вранці, вдихаю чисте прохолодне повітря, і дивлюся в небо...

 

 

 

На плиті збулькала кавоварка, запрошуючи скуштувати свіжозварений гарячий напій. З філіжанкою запашної кави я сів на порозі і розмірковував про майбутнє полювання. Поряд примостилася Ара і теж про щось замислилась. Дивлячись у її розумні і ясні очі можна лише здогадуватись про те, які думки рояться в головах цих Божих створінь. Не в силах більше чекати, я закинув спорядження в машину і поїхав порожніми вулицями. Переривчаста дорожня розмітка, мов безкінечний поїзд, виринала із темряви, пробігала повз машину і зникала десь позаду..

 

Ось і знайомі ворота. До дому Михайла, відомого деяким форумчанам із останньої зустрічі, приїхав ще затемна. Та у нього вже теж горіло світло. Не спиться мисливцю. Трохи посиділи у нього і поговорили про проблеми насущні. Оскільки час дозволяв, вирішили поїхати на нашу річушку, в надії, що десь на спокійній воді затримався табунець перелітки. На місці зустріли ще трьох молодих мисливців з нашого колективу, котрим так як і нам не спалось о такій ранній порі.

 

Небо якось непомітно посіріло, ще донедавна ясні мерехтливі зорі потьмяніли і одна за одною зникали з обрію. В темноті, мов якісь велетні, почали вимальовуватись тіні дальніх дерев і гущаки чагарникових переплетів. У полі срібною хвилею тягнулась полоска сизого туману. Тільки но ми спустились з мосту на пасовище і спланували маршрут, як Ара підбігла до річки, на секунду тормознула і в цей момент з кряканням у повітря здійнявся табунець крижнів. Михайло, якому було найближче, стрельнув навздогін, та постріл був в нікуди, оскільки відстань вже була завелика. Шкода, але винен був я сам, бо відволікся і не проконтролював собаку. Щоб більше не напартачити, я підкликав Ару і пішов пасовиськом у напрямку густого бур'яну, що темною полосою виднівся біля підніжжя сусіднього пагорба. Збиваючи з трави перлини вранішньої роси, Ара вимальовувала на пасовищі зигзагоподібні візерунки. Та от мов ударившись об якусь невидиму перешкоду, різко змінила напрям руху. Задерши голову і розбираючись у повітряних потоках, собака потягнула у напрямку острівця осоки, що ріс край невеличкої канави.

Зробила круг і застигла в картинній стійці. Якесь незрозуміле хвилювання перехопило подих. Посил - і красень-півень з голосним „когок" вилітає майже з під ніг. Два постріли порушують вранішню тишу, та фазан летить далі, перелітає гранку пагорба і ховається з виду. Винувато дивлюся в очі Арі, яка вже зібралася апортувати трофей.

 

- Ну що мала, давай знову в пошук, спартачив тато.

 

Собака зривається в галоп і щезає в бур'янах. Зліва лунає ще один постріл і в сірому небі, розрізаючи повітря, пролітає чирок.

 

„Це друг ОлегаП", - кричить Михайло – „Він по ньому минулої неділі разів 3 стріляв, а чиря йому лиш підморгнуло".

 

Знов згадали приємні моменти клубного полювання.

 

Отак, за розмовами, вийшли на старий міст. Качки більше не було. Хлопці запалили по цигарці. В кишені завібрував телефон. Дзвонив Електрик, щоб взнати в якій стороні нас шукати. Вирішили зустрітись біля старої Дубрівської ферми. Ферма не функціонує і все навкруги сильно позаростало. Біля невеликого каналу Ара знов стала. І знову я розрядився по вилетівшому півню у небо. Через 10м собака знов у стійці, проте знявшийся у небо фазан полетів просто на хлопців. Я опустив стволи. З боку хлопів пролунало два постріли, та трофей не добули. Здалеку мені махнув рукою Михайло, що стояв біля невеликої купки старої кропиви. Я підійшов до нього і ми ще про щось говорили хвилин 3-5.

 

Тільки но ми рушили далі, як я помітив що Ара стоїть в стійці на ту саму купку кропиви, біля якої ми щойно розмовляли. Дав знак Михайлу, той бува не повірив, та після того як з кропиви вилетів красень-фазан і він його професійно зняв гарним пострілом, тільки головою покачав. Я гордився своєю собакою. Віддаю принесеного Арою фазана Михайлу. Буквально через 20м собака в черговий раз стала. Михайло приготувався. Я чесно кажучи, після чотирьох ганебних промахів, стріляти не хотів. Посил собаки і півень знімається в повітря, постріл... падає, та тут з того самого місця злітає ще один, шумовий. Михайло тягне з іншого ствола, та фазан тягне в гущавину, що видніється в далині. Переводимо подих і йдемо забирати збиту птицю. Та не тут то було – підранок. Походили трохи, траву потоптали та марно. Завожу на круг Ару і о, хвостиком закрутила, повела і за якусь хвилину в 30м від місця падіння знаходимо в пожухлій траві нашого підранка. Слава Богу – дібрали.

 

Несу знайденого фазана Михайлу, та він взявши до рук трофей, без вагань віддав його назад. „Бери", каже – „Це по праву ваш із Арою півень".

 

Через деякий час підтягнувся і Владік. Походили по прилягаючих полях, та підняти вдалось лише декілька курок. Вирішили повертатись до машин і переїхати до відомого з форумівки дубового гаю. По дорозі зупинились біля одного з перспективних каналів. Не встигла Ара збігти вниз як стала в стійку. Не витримавши погляду собаки, курка здійнялась в метрі від пса. Розворот соби і знов стійка. Ще одна фазанка. Через сотку метрів ще одна. Загалом з каналу Ара підняла сім чи десять курок. Та де ж півень?

 

Коли до кінця каналу лишалось метрів 50, собака в черговий раз стала. Хлопці стояли по обидва боки каналу, а я поліз вниз на підйом. І ось голосно хлопаючи крилами з пожухлої трави злітає золотава диво-птиця. Владік, на чию сторону вилетів півень скинув рушницю і двічі вистрелив.

 

- Впав!

 

Та одразу знайти підранка не вдалось і вже вкотре за цей день, на допомогу прийшла Ара. Дібрали і цього.

 

Переїхали до дубового лісочка. Сонце вже досягло максимальної точки на чистому блакитному небі і приємно пригрівало в спину. Осінь своїм чарівним золотавим пензлем розмалювала навколишні пейзажі у невимовно яскраві і приємні оку кольори. Лісок і прилягаючі гущачки одяглися в золоті царські одежі і хизувалися своїми новими одіяннями. Легкий вітерець підхоплював тонюсінькі мережива павутинок і ніс їх кудись далеко за обрій. Я став біля нашого дуба. Його кора випромінювала якусь незрозумілу енергію, яку можна відчути лише тоді, коли стоїш отак, споглядаючи всі витвори мистецтва нашої Матінки-природи...

 

- Треба ще одного, - гукнув Михайло, Мишко (ще один мисливець з таким ім"ям) досі без трофею.

- Йдем на стару стерню з мишієм, - крикнув я, - В цей час мають там кормитися.

 

Ми перескочили через прилягаючий до лісу канал і потопали у напрямку золотавого поля. Собачка добряче притомилася, та все таки на черговій паралелі стала в стійку. Кричу Мишку щоб підходив, та злетівший з під собаки фазан полетів просто на мисливців. Стріляти не стали.

 

За деякий час Ара знов пішла на протяжці, та вже в протилежному від Мишка напрямку. Хлопці пішли прямо, а я відволікся на собаку і віддалився від них вправо. Ось кроки собаки сповільнилися і.. точно – стоїть, лиш кінчик хвоста нервово тремтів від внутрішньої напруги собаки. Підхожу ближче і посилаю собачку. Невпевнена підводка і півень, роздратовано гелготячи, здіймається у повітря. На фоні блакитного неба по прицільній планці хапаю багряний бік красеня, завожу мушку трохи наперед і натискаю спуск. Легкий поштовх в плече і Ара вже біжить до щойно здобутого птаха. Апогей полювання, високо і гордо тримаючи голову, помічниця несе мені до рук здобутий трофей. В такі хвилини серце ладне вискочити з грудей. Поправляю пера на боці чудо-птиці і несу трофей людині, якій сьогодні трішечки не поталанило. У відповідь з патронташа дістають і дають мені в руки патрона. Дарма що 12к – традиція є традиція! І наскільки приємно, що ще не перевелися поціновувачі справжньої етики і неписаних законів такого величного дійства – як ПОЛЮВАННЯ.

 

Автор - Slavamaz

Тема на форумі - Вісті з ужгородських угідь

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com