Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Цей гончак  залишається непідвладним для течії часу і, безумовно, є найбільш відомим і найбільш прославленим серед французьких гончаків за свій голос, свій нюх і свою статуру.

Його  назва, перш за все, свідчить про благородність. З усіх старих французьких порід Великий блакитний гончак й направду  має найкраще збережені  генетично закладені дані та чистоту родоводу.  І це поза всякий сумнів, адже він має  головну заслугу доброго мисливського собаки.

Але, звісно ж, було б цікаво й захоплююче знати його точні лінії родоводу. На жаль, в нашому розпорядженні є тільки припущення, іноді досить суперечливі. Але великі  корифеї основ псового полювання, в першому ряду яких Лєкутель де Кантелє, сходяться на тому, що  порода походить від собак Святого Хуберта та місцевих порід гончаків, яких плекав Гастон Фоебюс(Сяючий) - граф де Фуа.

Показним є те , що Гастон Фоебюс сам описав  в деталях тип цього  гончака, який має великий і м’язистий тулуб на міцних і рівних (не дуже високих) ногах, з чорним  (з блакитним відливом) підшерском. Це змушує замислитися над тим, що Великий блакитний гончак був добре сформованою породою в епоху свого становлення як гончака,  а отже, є ще старішим, аніж це прийнято вважати. Тим часом не слід ігнорувати, що св.Хуберт сам народився в Аквітанії. Не зважаючи на круговерть легенд,  письмові свідчення  про блакитних гончаків зустрічаються  починаючи з ХІV століття. Зокрема дізнаємось, що Франсуа І-й  зпрезентував зграю цих собак до королівського двору Альберта. Король Генріх ІV перебуваючи в Беарне  також був шанувальником полювання з цією породою гончаків, сліди якої ми знаходимо безперервно, починаючи від графа де Фуа і аж до наших днів.

Селекція Півдня.

Над породою працювали різні  фахівці. Але тільки в ХІХ столітті деякі псові мисливці скористалися селекцією більш вдалою, яка й дала цьому гончаку його теперішню форму, з  більшою гармонією в будові скелету, разом з посиленням його. Так, наприклад, барон де Рюбель,  представив лінію, з якої нам став відомий “Мажор”, особливо відмічений під час виставки 1863 року в саду Акліматизації ( зоологічному) в Парижі. В розпліднику замку Брука біля Об’ї в Жерс - території пагорбів і розораних земель, цей талановитий собаківник облагородив  походження Великого блакитного гасконського гончака. Направду кажучи,  для прикладу об’єднання ліній достатньо скористатися  зграєю  барона Карейон-Латур, який побажав повторно долити крові  гончаків Сентонжуа і отримав ще кращу лінію гончаків.

Ця значна модернізація старої породи з Гасконі дозволила розглядати початок ХХ-го століття другим народженням породи Великого блакитного гончака.  Глибокі голоси блакитних гончаків лунали тоді у всіх лісах обох берегів Гарони, в Піренеях, Шаранті в усьому масиві Ланде, і зграї Великих блакитних гончаків були на той час дуже чисельними. Проводилися гарні полювання  блакитних гончаків з розплідників «Раллі Мерен», «Раллі Рімбоз», а також «Раллі Піндер». “Командор” пана Кутюра і “Калі” пана Гайраля відмітили свою епоху в собаківництві. Кров гончаків «Раллі Піндер» тече  в нинішніх псах і, власне кажучи, вона й дала  всім відомий блакитний окрас.

Потомство собак барона де Рюбля плекалось паном Гаске з Серіняк(32), потім паном Салобером з Мозак (82). До 1947 р. пан Тома теж в свою чергу розводив  великих блакитних, з яких завдяки псам «Люміно» і «Блюетте» й створив свій завод під назвою”Великий ліс”. Його вихованці полювали  зайця у виноградниках Монтобан і кабана в лісі Монтех.

У 1955 році пан Ескюди, з Бомонт-де-Ломань ( 82), купив сучку на ім’я “Герміона” в пана Аду, булочника з Лабарт Інар(31), що в підніжжі Піренеїв, і відкрив свій завод під назвою “Узбережжя Жімон”. Порода таким чином поширювалася ще й на Південний Захід.

68-й: рік відновлення.

Серед шанувальників цих  собак, було багато об’єднань і клубів, особливо зацікавлених цією породою. Спочатку був клуб «Гастона Фоебюса», створений в липні 1907 року (у складі його почесного комітету  були  генерал Амбуа Лармон де Везен, маркіз Малеон і барон Карейон-Лятур). Цей клуб організував у 1910 році перші випробовування зграй гончаків в Лобастід з Серу в Арьєоні. Потім були й інші об’єднання.

Одне з них у 1913 році, яка проіснувало тільки 6 місяців, а інше - з 17 січня 1928 року, під головуванням маркіза з Вільне в Ажен. Між двома війнами саме цей клуб видав багато переписів собак, які належали його членам, а потім й вони пішли в забуття. Потрібно відзначити, що протягом цього періоду «стандарт» був не таким суворим, як сьогодні. Документи  на собак видавалися після “екзамену”  породних якостей. Деякі цуценята народжувалися різного окрасу (і блакитного, і білого, і чорного крапу), іноді і в одному виводку. Потім був інший клуб Великих гасконських гончаків і він навіть став об’єктом у викладенні статутів префектури Альбі в лютому 1949 року, але це об’єднання  ніколи не мало справжнього активу.

 Нарешті 1967 року, лейтенант Етьєн Перрі,  мисливець на вовків і великий шанувальник мисливського горну, надіслав листа Роже Башала - селекціонеру паризького регіону, в якому була пропозиція створення нового клубу. Побоюючись, що доля породи потрапить в руки іноземців, Роже Башала з Гасконі вирішив й собі об’єднати селекціонерів цих собак і знову відкрити Клуб Великих гасконських гончаків.  Генеральна асамблея відбулася 5 лютого 1968 року, де він й став її президентом і очолював цю організацію 25 років.

Особливі ознаки.

Головний аcпект у цій породі - це її зріст. В холці від 65 до 72 см. для кобелів, і до 62 см. у  сучок. Звичайна для породи шерсть в чорних і білих мушках, які й дають блакитний відтінок позначений ( або ні) чорними плямами, що більше чи менше розтягнуті. Від цієї особливості й бере назву порода. Дві чорні плями в основному розміщені з кожного боку голови, вкриваючи вуха, оточуючи очі і зупиняючись на щоках. Вони не з’єднуються на вершині черепа, а залишають білий інтервал, посередині якого часто знаходиться  маленька чорна пляма, овальної форми, що є типовим для породи. Дивлячись спереду череп злегка випуклий і не дуже широкий, виражена потилична опуклість.

Подивившись зверху, задня частина черепа  - готичної форми. Лоб є сповнений. Вуха також характерні – довгі, тонкі і хвилясті,  прикріплені внизу лінії ока і можуть прикрити ніс собаки, якщо їх поставити вздовж щелепи. Внутрішня сторона, як сліди полум’яних язиків. Обвислі губи. Око заглиблене з зовнішньою повікою, трохи випуклою, яка часто дозволяє з’являтись червоній слизовій. Погляд трохи меланхолічний, але ніжний і довірливий. Шия середньої довжини, зі злегка вигнутим підгруддям.

Спина скоріше довга, але міцна, з добре поставленими боками, круп злегка скошений, стегна, що виступають ( колись кваліфікувалися як «стегна корови»).

Груди довгі і широкі, спускаються до рівня ліктя. Груди відкриті, боки середньо округлені і довгі, живіт плоский з добрим спуском. Хвіст скоріше грубий, досягає кінчика скакального суглобу. Несеться як тонка шабля. Пальці сухі, не дуже стиснуті.

 Через ці особливості скелету в собаки інколи проявляється алюр(біг) вовка.

Голос: дзвінкий, густий, глибокий по тональності, з добрим тембром та з варіаціями, дуже характерними для цього гончака.

Фізична характеристика: хода не швидка, але дуже витривала.

Психічна характеристика: наполегливий і стійкий, сильний мисливець. Сміливий без агресивності. Створений для зграї і слухняний.

Поведінка: повинна бути такою, як для собаки, що полює з мисливцем. Чудовий слідопит,  шукає нічні сліди і на землі і на гілках. Як тільки він став на слід – віддає голос і продовжує гнати звіра, працює в  зграї. Його наполегливість створює враження  довгого пошуку, але гарантує ефект у  важких умовах полювання. Він заслуговує усіляких похвал, це - спеціаліст важких умов полювання, єдине, що його лімітує –  швидкість. Коли його використовують при полюванні на велику копитну дичину – його сміливість дозволяє досить довго втримати  дичину на місці обгавкуванням, навіть якщо він її не атакує. Великий гасконський на полювання об’єднується  в зграю інстинктивно, і в ній він розкривається найкраще.

Винятковий гончак

Що одразу ж захоплює в цьому гончаку, то це його спокійна постава, його приваблюючий погляд і його загальний , в найкращому розумінні, французький тип, як у пісні Конте де Форнель: ”корсаж сірий з блакиттю, руді ступні, їхні батьки тяжкою працею дружньо полювали великих вовків”.

Його чудовий голос на низьких нотах, іноді трохи глухих, є дуже характерним. Обдарований непорушною любов’ю до полювання, він дуже в’язкий, іноді навіть занадто. Це не просто реклама для покупців щенят і свідченням цього є  виключне використання  цих гончаків в полюваннях. Він не має швидкої ходи, але бере реванш тим, що вона є неослабною і рівномірною.

Генріх де Лаказ  написав в своїх “Записках про полювання в піщаних рівнинах Гасконі“ який він наполегливий - ніс по сліду, сконцентрований, “як короткозора людина в читанні любовного листа”. Це гарний опис, який пояснює  наполегливість і  концентрацію гончака на переслідуванні дичини. Це просто величезне захоплення, яке не суперечить величезній прив’язаності до господаря, якщо той його розуміє.

На практиці цей пес є експертом у важких умовах полювання. В часи коли були вовки, він переслідував їх охоче. Після значного зменшення  кількості сіроманців, гончак став блискучим мисливцем на кролика, зайця, і таким  він залишається й понині. Тим не менше в полюванні  кабана -  Великий блакитний гончак викликає захоплення своїми винятковими здібностями, своєю витривалістю в можливості йти по сліду. Він тримається в роботі з кабаном дуже впевнено, але з розумом і на дистанції. В таких полюваннях цей собака є просто незамінним. Чи це не головне?

Однак, понад усе, Великий блакитний гончак є в своєму походженні поліпшувачем порід і патріархом великої сім’ї гончаків, тому що вона складається з трьох видів гончаків гладкошерстих і грифонів. І всі ці породи є визнані в полюванні  кабана.

Більше сотні представників цих порід занесені в список під назвою “наступність”. Потрібно пам’ятати й те, що в 1969 році, після відновлення клубу, є тільки 9 собак записаних в LOF (Кінологічна спілка Франції).

Клод Россигнол

Le Chasseur de Sanglier - Переклад Ostt, Юрій РУДЕНКО