Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Спадок прадідів великих
( 10 Votes )
Написав Олег Мірошниченко Переглядів - 5386   
Понеділок, 13 січня 2014 10:36

Сергій Васильківський, сторожа запорожських вольностейКоли мова заходить про український живопис кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя, на згадку обов'язково спадають такі імена як Микола Самокиш та Сергій Васильківський. Ці постаті є знаковими не лише в мистецькому, а й в історичному контексті. До того ж творчість кожного з них певною мірою була пов'язана з темою полювання, що не може не викликати належного зацікавлення з боку нашої ловецької громади.


Долі Миколи Самокиша (1860-1944) та Сергія Васильківського (1854-1917) були багато в чому схожі. Їх обох – талановитих вихідців з України (з Ніжина на Чернігівщині та з Ізюма на Слобожанщині) – життя звело у Санкт-Петербурзькій імператорській академії мистецтв. Саме там вони шліфували свою майстерність у володінні пензлем, здобули перше визнання й обзавелися доволі широким колом шанувальників. Творчий доробок Миколи Самокиша було відзначено сімома академічними медалями, а Сергія Васильківського – аж тринадцятьма. Згодом, у 1885 році, обидва скористалися стипендіальною програмою для продовження навчання у Франції. Після кількарічних практичних студій українські митці вже мали міцну репутацію майстрів європейського рівня.


Микола СамокишАле надалі кожен з друзів обрав свій життєвий шлях. Микола Самокиш оселився в столиці – Санкт-Петербурзі. Спілкування в академічному середовищі, виконання вигідних замовлень на картини від аристократії та «грошових мішків» – ось яким було його повсякдення. Поміж тих, чиї палаци прикрашали твори нашого земляка, були граф І. Воронцов-Дашков, Я. Бутович. У 1890 році – тридцятирічним – Микола Самокиш отримав звання академіка імператорської академії мистецтв, пізніше його вшанували лаврами визнання на престижних виставках у Мюнхені, Брюсселі та Копенгагені. Його репутація художника-баталіста і анімаліста була загальновизнаною, а філігранні графічні малюнки викликали щире захоплення у сучасників.


Разом з тим Микола Самокиш хоча і виглядав для свого часу вельми успішною людиною, маючи безліч можливостей користатися всіма перевагами власної популярності, іноді робив те, на що від нього ніхто не очікував. А саме – позиціонував себе українцем. Це була дійсно – позиція. Тоді все українське в очах столичного істеблішменту вважалося чимось меншевартісним і другорядним. (Як тепер кажуть – жлобським.) Чимало митців-вихідців з України воліли не згадувати про своє походження, явно страждаючи на комплекс меншовартості. Натомість Микола Самокиш був не таким. Про виразні мотиви його життєвих переконань достеменно невідомо. Хоча поміж висловлених друзям думок якось виокремлено виглядає його дитячий спогад про козацьку шаблю, що висіла на стіні в дідівській хаті... Якась семантика тут явно присутня. Щось схоже на слова пісні рок-гурту «Кому вниз» - «А під горою тихо пригрілася рідна стріха, стріха ховала тихо тверду ту сталь...» Загалом про причини несподіваного прояву українського духу гідності можна говорити багато. Інколи стається, що навіть повністю зденаціоналізована людина, давно затиснена в лабети системи, випадково почувши звук від падіння крапель води на дно придорожньої криниці, ніби прозріває й починає жити інакше... Серед іншого Микола Самокиш продовжував підтримувати контакти з другом молодості Сергієм Васильківським. Удвох митці створили чудові художні альбоми «З української давнини» (1900 рік) та «Мотиви українського орнаменту» (1912 рік).


Якщо торкнутися теми полювання у творчості героя цієї оповіді, то одним з найліпших прикладів є його участь у підготовці видання масштабної праці «Великокняже, царське та імператорське полювання на Русі». Цей тритомник з мистецької точки зору – просто шедевр. А графічні роботи Миколи Самокиша додали книгам неперевершених рис індивідуальності. Напрочуд тонке відчуття стилю і виразна передача прикмет епохи неначе оживляло сцени стародавнього полювання. (Бажаючі можуть ознайомитися з ними в електронному варіанті.)

Микола Самокиш, Хорти

Микола Самокиш, Лось

Микола Самокиш, Олень

Микола Самокиш, Пейзаж

Микола Самокиш, Рись

Микола Самокиш, Сокира

Микола Самокиш, Три звіра

Микола Самокиш, Ведмідь

Микола Самокиш, Ведмідь

Микола Самокиш, Зубр


На схилі віку Микола Самокиш опинився в лабетах історичного моменту. Після приходу до влади більшовиків йому була несила залишити Батьківщину й жити десь у статусі вигнанця. Але нові господарі життя ставили нові вимоги. Тому довелося продовжити творчу роботу, перебуваючи в ідеологічних (чи то б пак – у пролетарських) рамках. Однак отримані за нові картини нагороди та премії навряд чи змушували радіти серце старого художника. У 1944 році, самотній і занепалий духом, він помер.


Сергій Васильківський, Портрет Уварова...Сергій Васильківський ще на початку своєї творчої біографії зажив слави неперевершеного пейзажиста. До певної міри тому, що його твори немов дихали щирою любов'ю до України. (І дійсно, дивлячись на рідну природу, який українець не вважатиме її гідною пензля великого майстра?) Його, слухача імператорської академії мистецтв, справжні поціновувачі живопису визнали доволі швидко. У 1885 році за одну з картин Сергія Васильківського відомий цукрозаводчик П.І. Харитоненко виклав тисячу карбованців. (Тоді вчитель сільської школи на Наддніпрянщині отримував зарплатню в 30 карбованців на місяць.) Важливою віхою в становленні слобожанця як художника були кількарічні студії у Франції. Творча атмосфера, мандри Європою і нові враження від навколишнього світу якнайкраще сприяли розкриттю його таланту, додали манері працювати більшої розкутості. Написана в той період картина «Околиці Хелоса, в Іспанії» незабаром опинилася в колекції московської цариці Марії. Хоча дійсно європейське визнання прийшло до нього передовсім завдяки таким творам як «Ранок у Безансоні». (До речі, саме в ті роки декілька робіт українця придбав і москвич-колекціонер П.М. Третьяков.) Відтоді перед Сергієм Васильківським неначе розкрився обрій, подальше життя обіцяло чудові перспективи, але... Він здивував усіх. Замість вирушити до Санкт-Петербурга, до міста неймовірних можливостей самореалізації та набуття капіталу, наш співвітчизник 1888 року зупинив свій вибір на провінційному Харкові. І пояснив це просто – бажанням бути вдома, зі своїм народом. Працює, не покладаючи рук, неодноразово звертається до мотивів з української давнини. Полотно «Козак у степу» було далеко не єдиним у серії, присвяченій героїчним сторінкам нашої національної історії... Його хата й водночас майстерня були побудовані в традиційному українському стилі. Він ніколи не крився зі своїми думками, навіть у приватних розмовах не толерував чужинців, які панували в Україні. Багато кому з числа замовників явно не подобався світогляд митця, однак бажання мати його картини зазвичай переважало над ідейними упередженнями.


Сергія Васильківського – виняткового реаліста – сучасники називали небесним художником. Принагідно слід розповісти про картину, яка ніколи не залишить спокійним серце любителя ловецтва. Її назва – «За перепелами»... Неймовірної глибини блакить неба над степом, десь ближче до обрію видніє курган, а проміння сонця легко торкається хмар і робить усю сцену дивовижно реалістичною. Здається, що мине мить – і почуєш, як під ногами мисливця шелестить підсохла трава. Він неквапно йде вперед. І раптом крізь розігріте повітря долинають такі очікувані звуки перепелиного бою. Лягава застигла, повернувши голову в бік сіножаті. До птаха вже близько... Загалом картин, присвячених полюванню, Сергій Васильківський написав чимало. «За зайцями», «На качок», «Полювання з хортами», «За вальдшнепами» - перелік можна продовжувати довго. Осібно виглядає дійсно шикарний твір «Осінній вечір», де зображено трьох мисливців з парою лягавих. Зрештою, за спогадами знайомих, художник проводив достатньо часу угіддях з рушницею в руках, тож пошук сюжету не був для нього проблемою.

Сергій Васильківський, Човен на березі річки

Сергій Васильківський, Геленжик

Сергій Васильківський, Козача левада

Сергій Васильківський, Козачий двір

Сергій Васильківський, Козачий пікет

Сергій Васильківський, Козак

Сергій Васильківський, На полюванні, Мисливці

Сергій Васильківський, Полювання на качок

Сергій Васильківський, Український пейзаж

Сергій Васильківський, Запорожець на посту


Понад тисячу своїх картин Сергій Васильківський подарував музею у Харкові, заповівши до того ж на розвиток цього закладу величезну суму (як на ті часи) – 130 тисяч карбованців. Проте зла доля жорстоко повелася зі спадком видатного художника: під час другої світової війни музей згорів разом із більшістю експонатів. Помер Сергій Васильківський восени 1917 року. Але його очі все ж таки встигли побачити початок відродження любої Батьківщини, заради якої він жив і творив.


Такими співвітчизниками як Сергій Васильківський та Микола Самокиш ми повинні пишатися. Вони силою свого таланту відкривали Україну для навколишнього світу і залишили по собі слід не лише на полотнах, а й в історії свого народу. Саме вдячність нащадків має стати для них найвеличнішим із пам'ятників. Стосовно ж майбутнього, то слід вірити, що поступ обов'язково ще подарує нашій Вітчизні нових герої і нових митців. А живопис, як і колись, посяде належне місце в національній ловецькій культурі, бо кожне гідне явище життя має бути передане в естетичних категоріях.


Олег Мірошниченко

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com