Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
МИСЛИВСТВО ЯК ПРЕДМЕТ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ
( 4 Votes )
Написав Waldemar Oldak Переглядів - 20860   
П'ятниця, 22 серпня 2008 09:43

scena1.jpgЕволюційний розвиток всього живого на Землі завжди відбувався і відбувається зараз у конкурентній боротьбі за місце під сонцем. Не була винятком у цьому процесі і людина на всіх стадіях свого виникнення і розвитку. Вона знаходилась і знаходиться зараз у постійних і нерозривних зв'язках з природою, особливо з живою. Розглянемо тільки одну гілку цих зв'язків - мисливство, але не просто як процес добування їжі окремою людиною, а як екологічні відносини між людським суспільством і тваринним світом і пов'язані з цим глибокі пласти екологічної культури етносу.

Мисливство не завжди і не скрізь, навіть у глибоку давнину, в епоху палеоліту, було основним заняттям людини. На першому місці завжди стояло збирання харчових продуктів рослинного походження – дикорослих плодів, коренів, грибів, ягід, а також доступних продуктів тваринного походження. В залежності від зони проживання, ареалу поширення, традицій, навичок, вірувань, в кінці кінців ступеню потреби (голоду) це могли бути (і є зараз у різних етнічних груп населення) слимаки, молюски, плазуни, земноводні, комахи, яйця птахів тощо.

Продовжуючи логічний зв'язок, можна припустити поступовий перехід від збирання достатньо рухливих об'єктів у воді та на узбережжях водойм до рибальства, а на суходолі – до мисливства. При цьому людина завжди виконувала активну роль по відношенню до природи, до тваринного і рослинного світу, тобто можна сказати, у класичній екологічній системі хижак – жертва вона завжди була і зараз є хижаком, а природа та її елементи – жертва.

Приблизно півтора десятка тисяч літ тому людина від мисливства (вбивства жертви на місці) перейшла до приручення і одомашнення диких тварин (вбивство жертви з відстрочкою в потрібному місці і в потрібний час). Вважається, що одним з перших був приручений і одомашнений собака з різноплановим традиційним використанням і за наших часів. Це і м'ясні породи (Мексика, Китай, Корея та ін.) і тяглова сила на транспорті (народи Півночі Євразії та Північної Америки), і найпоширеніші обов'язки охоронця, пошукача та інші різноманітні напрямки дресирування.

Розселення первісних людей по території, придатній для проживання, могло відбуватись різними шляхами в залежності від роду занять і економіки харчової бази. Якщо основою життя було збирання рослинної та неактивної тваринної їжі, то після того як на певній території було все зібрано, певне людське угрупування було змушено перекочовувати на нове, ще не виснажене (не зайняте ніким) місце. Такий екстенсивний спосіб ведення господарства примушував людей до дуже активного розселення як по знайомій території (кочування), так і по незнайомій (відкриття нових земель).

scena2.jpg

 

Людські угрупування, основою життя яких було мисливство, оселялися на шляхах сезонної або добової міграції тварин. Мисливці з такого поселення споряджались у відомих заздалегідь напрямках з відомою завчасно тактикою поведінки. До речі, ця тактика неодноразово проходила репетиції під час ритуальних танців, свят тощо.

Вже тоді люди розуміли, що до кінця зібрати, зловити, з'їсти все без залишку не можна. Треба залишати якусь частину для подальшого життя і для розмноження. Ця традиція з часом була зафіксована навіть у Біблії: "А коли ти будеш жати жниво своєї землі, не докінчуй жати до краю свого поля, попадалих колосків твого жнива не будеш збирати; а виноградника свого не вибереш до решти, а попадалих ягід не будеш збирати, - для вбогого та для приходька позостав їх (Лев. 19:9-10).

Загалом традиція залишати щось із урожаю в полі мала своє продовження і в наш недавній час. Збираючи врожай не тільки з поля, а й з городу чи саду, за звичаєм, годиться щось залишити на пні, в землі чи на дереві. Збираючи садовину, наприклад, селяни залишали на кожному дереві по яблуку чи груші, а вишні та сливи залишалися самі собою на недоступних гілках та на вершечку дерева – "на розплід". Серед селян існувало повір'я, що коли забрати з поля чи саду геть усе до краю, то наступного року поле чи сад не вродить.

Разом з появою мисливства виникає і поширюється мисливська магія. Кожна група мисливців розробляла свою міфологію, в якій обгрунтовувала і відтворювала в деталях походження свого роду від тієї чи іншої тварини. Встановлювались суворі обмеження і табу по відношенню до свого уявленого родича, з яким рід має спільного предка. Він знаходиться під охороною роду, йому поклоняються, йому присвячуються різні ритуальні дійства.

У сусіднього роду може бути інший тотемний представник живої природи. Всі вони були наділені якимись привабливими для свого роду рисами, які б люди хотіли наслідувати. Це означає, що кожне плем'я мало стільки тотемних представників тваринного і рослинного світу, скільки в ньому було родів. А так як всі роди пов'язані між собою кровними зв'язками, то це вимагало шанобливого ставлення до всього навколишнього світу.

Стріляти і їсти деяких птиць вважалося гріхом, нечестивістю. Так, на Русі птицями, що особо пошановуються, були голуб і лебідь. Існували повір'я - хто вб'є голуба, у того не стане водитися худоба; а якщо вбитого лебедя показати дітям - вони помруть. Багато заборон існувало і відносно інших представників тваринного світу. Не можна розоряти гнізда ластівки під стріхою – згорить хата, гніздо лелеки на обісті – щастя в домі, не можна брати до рук жаб – на руках будуть бородавки, а на ногах ципки.

До наших часів збереглися в деяких місцях наскельні та печерні розписи, на яких можна бачити стилізовані зображення крупних тварин та сцени полювання на них. Пам’яткою мезоліту є печера поблизу с. Баламутівка на Буковині, стіни якої розмальовані зображеннями людей і тварин, мисливців, чаклунів, що танцюють. Очевидно, вона служила стародавнім місцем культових дійств.

Звичай споруджувати кургани серед скотарських народів у степах України і Північного Кавказу і з часом поширився по всій території Євразії. Племена‚ які жили в Криму‚ мали звичай розмальовувати стіни кам’яних гробниць‚ що знаходились всередині кургану‚ магічними орнаментами червоною‚ чорною та білою фарбами. Це одні з найдавніших зразків монументального поліхромного розпису в Євразії. На курганах ставили різьблені антропоморфні кам’яні стели – перші пам’ятники людині.

Учені не мають одностайної думки відносно призначення цих розписів. Найбільш вірогідною може бути думка про поліфункціональне призначення цих специфічних об'єктів: ритуальне, практичне, естетичне та ін.

І тоді, і зараз у деяких народів, які ще не встигли відірватися від природи, існує детально розроблений ритуал підготовки до полювання, проведення самого полювання, а також поведінки всіх учасників і причетних до цього полювання. Це можна спостерігати у народів Півночі, індіанців обох Америк, аборигенів Австралії та Африки і багатьох інших. Споріднює їх в цьому ритуалі відчуття провини за вимушене вбивство і спокутування цього гріха.

Так, наприклад, у народності саамі (Феноскандія) найбільшим подвигом вважалось уполювати ведмедя, якого вони пошановували за царя звірів. Тим не менше, всі чоловіки, що приймали участь у полюванні, вважались нечистими. На протязі трьох днів вони повинні були жити в спеціально спорудженій хатинці або чумі, де вони свіжували тушу ведмедя. Оленем, що привіз нартами цю тушу, протягом року не могла управляти жінка.

eskimosi.jpgЕскімоси Берингової протоки вважають, що мисливець повинен дуже обережно поводитися з тушами забитих ним тварин, щоб випадково не образити їх тіні і не накликати на себе і на свій рід всілякі напасті і навіть загибель.

Практичне значення цих явно культових об'єктів полягало в періодичному навчанні, тренуванні і розробці сценаріїв поведінки майбутнього полювання. Керівниками і вчителями молоді виступали досвідчені мисливці.

Зважаючи на величезне символьне значення кожного зображення, можна припустити, що наносити такі малюнки дозволялося тільки знаним умільцям, тобто існували певні естетичні уявлення відносно зображуваних предметів.

На більш досконалих стадіях суспільного розвитку призначення мисливства змінилось. Рельєфи з царських палаців Ассирії зображують сцени царського полювання на різноманітних екзотичних диких звірів. Зрозуміло, що проблема харчування і добування їжі перед царями зовсім не стояла. Полювання перейшло в розряд спортивних розваг і повсякчасної демонстрації правителем свого фізичного стану, здоров'я, кмітливості, а значить і здатності правити державою. При відсутності об'єктів для полювання влаштовувались спортивні розваги з демонстрацією фізичного здоров'я. Так, наприклад, єгипетські фараони двічі на рік для демонстрації свого здоров'я повинні були пробивати списом дерев'яну дошку певної товщини. Така традиція царських полювань дійшла і до наших днів.

За часів Стародавньої Греції полювання на диких звірів утратило своє первісне значення як спосіб здобування їжі. Потреба в полюванні на диких звірів виникала тоді, коли вони загрожували полям і посівам селян. Тому найчастіше в давньогрецькій літературі згадується полювання на диких кабанів і оленів. Відомо, що ці тварини найчастіше пошкоджують поля і тому селяни змушені від них захищатись. У такому разі селяни змушені самостійно полювати з надією здобути смачну дичину, або ж закликали для цієї справи професіоналів-воїнів.

Один з таких випадків відображений у міфі про один із знаменитих подвигів Геракла, коли герой був запрошений до Німеї, недалеко від Тиринфа, його батьківщини. Там місцеве населення страждало від зажерливого Німейського лева. Крім того, сцени полювання на левів збереглися на фресках і в розписах на вазах. Очевидно, леви були на той час достатньо поширені на території Греції. Цікаво, що в багатьох місцях археологи знаходять кістки лева в культурних шарах, датованих раніше першого тисячоліття до н.е. Інколи лев'ячі кістки знаходили у чоловічих похованнях, можливо, як талісман. Існує навіть гіпотеза про вживання лев'ячого м'яса як магічного джерела героїчної сили.

scena3.jpgЗа свідченням Геродота, в першій половині 5 ст. до н.е. левів уже не було ні в Південній, ні в Північній Греції, але їх було ще достатньо в Фессалії та Македонії. За Павсанієм, у другій половині 4 ст. до н.е. леви ще зустрічалися біля Олімпу. В першому столітті леви були вже повсюдно знищені в Європі.

Однак основним об'єктом полювання архаїчної і класичної Греції були зайці. Полювання на них було улюбленою жанровою темою для розпису ваз. Різноманітним способам полювання присвячені дуже детальні спеціальні твори того часу, наприклад, "Кюнегітик" (у перекладі з давньогрецької – "Мисливець"). Ксенофонт (середина 4 ст. до н.е.), автор цього твору, писав, що полювання приносить тілесне здоров'я, покращує зір і слух, є добрим засобом проти старості і є найкращим тренуванням у мистецтві ведення війни. Йому можна довіряти, бо він був свого часу професійним воїном і добре знався на військових навчаннях і тренуваннях.

romulus_et_remus_rubens.jpgЛегендарні Ромул і Рем, вигодувані вовчицею, ще до свого заснування майбутнього вічного міста Рима підтримували своє існування полюванням. Це заняття було настільки результативним, що вони ділилися здобиччю з бідними пастухами і селянами навколишніх поселень. Можливо, і тут крізь міф проглядає замовлення пастухів на професійний захист їхніх стад від вовків, а селян – від диких кабанів.

Після остаточного завоювання уламків імперії Олександра Македонського римська знать дізналась про грандіозні полювання малоазійських сатрапів. Ці звички спочатку шокували римлян, а потім вони поступово набули поширення серед громадян, які ніколи не служили у війську. Особливо великих розмірів досягло знищення диких тварин після появи звички політичних діячів добиватися прихильності народу безкоштовними роздачами хліба, влаштуванням грандіозних видовищ морських та сухопутних битв, ловами та полюванням на диких екзотичних тварин, боротьбу з дикими звірами на арені цирку спеціально навчених гладіаторів – бестіаріїв.

Особливо прославився своїми тріумфами Гай Юлій Цезар, коли під час тільки однієї постановки 46 р. до н.е. було знищено декілька сотень левів, биків і жирафів. Чим більш екзотичний був звір, тим більше захоплення викликала його смерть. За свідченням Плінія Старшого, під час тріумфу Помпея Великого (55 р. до н.е.) серед диких звірів одних тільки левів було забито 500 штук та слонів – 20 тварин. Серед освічених людей того часу вже знаходились люди, які ставились з жалем до загибелі цих благородних тварин, які, на їх думку, мали щось спільне з людьми.

Традиція змагання людини зі звіром дійшла до нашого часу у вигляді боїв тореадора (матадора) з биком під час кориди. Ці вбивства заради вбивства не може зупинити навіть сам папа Римський.

 

Басманов Є.І.

 



Коментарі  

 
#4 xxx 31.03.2009 00:15
Oj - TAK ;-)
 
 
#3 borkas 04.03.2009 19:44
гарно написано! уявляю, скільки матеріалу опрацював автор
 
 
#2 ulapacyga 03.02.2009 12:39
"Мисливство не завжди і не скрізь, навіть у глибоку давнину, в епоху палеоліту, було основним заняттям людини" - всім "зеленим" так "розясняю" :-*
 
 
#1 vasyl eger 22.08.2008 16:47
super stattya.
 

У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com