Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Вбили собаку, вбили друга...
( 7 Votes )
Написав Пустельник Переглядів - 3085   
П'ятниця, 29 серпня 2008 13:47
killed_dogs_1.jpgmn_dogs_killed01.jpgЦя історія трапилася кілька років тому на Львівщині, але вона, гадається, належить до розряду тих, які, так би мовити, не мають терміну давності і про них варто пам’ятати, аби таке не повторювалось. Того сірого зимового світанку сон жителів Перемишлян перервала оглушлива рушнична канонада. Вони подумали, що це, мабуть, «розбірки» між злочинними угрупованнями. Ті, хто спробував виглянути з вікна, змушені були одразу ж сховатися, бо довкола стояв шквальний вогонь, дзижчали рикошетом кулі, вила картеч, слух різав нелюдський зойк, а засніженими тротуарами струменіла справжня червона кров…

 І все це відбувалося за рішенням … міської влади! І за повного мовчання органів прокуратури та міліції! Хто не вірить, що таке можливе у наш час, нехай завітає у славне місто Перемишляни та розпитає його мешканців, деякі з яких ще й дотепер не можуть оговтатися від «сюрпризу» котрий вчинив громадськості тодішній міський голова.

Того дня, лише після обіду, в поштових скриньках городян появився черговий примірник районної газети «Галицький шлях» і всі дізналися, що таким чином міська влада вирішила боротися нібито з дикими псами і тим самим зменшити вірогідність поширення захворювання на сказ.

«Прийшла біда – відчиняй ворота!» - прийнято говорити в таких випадках. Горе зачепило не одну родину містечка, і вони змушені  були навіки попрощатися зі своїми кудлатими та хвостатими улюбленцями, які аж ніяк не вписувалися у категорію  «здичавілих».

Прийшло лихо і в родину Миколки Іващенка. Почувши  стрілянину, хлопець одразу ж занепокоївся: де його білий красень Дік, якого плекав вже 9 років. Собаку подарували тепер вже покійному дідові, і за минулі роки пес став справжнім членом сім’ї. Він був  дуже лагідним, а тому йому дозволяли іноді пробігтися довкола будинку самому. Пес завжди мав ошийник, а про його ігриву вдачу добре знали дітлахи сусідніх вулиць і не минали нагоди пригостити собаку чимось солоденьким.

Але, на жаль, Діку, як і десяткам інших  з його племені, того дня не поталанило. Як розповіли місцеві жителі Текля Гутник та Марія Кушнір, вони на власні очі бачили на вулиці Базарній, як до білого пса під’їхав легковик і з нього вийшли озброєний єгер місцевого осередку мисливського товариства Мирон Цап та член цієї ж організації Мар’ян Підцерковний. Перший, дивлячись на собаку, який дружньо помахував хвостом, гукнув довкола «Чий пес?», а коли відповіді не пролунало, інший холоднокровно впритул вистрелив у бідолашну тварину, при цьому ледь не зачепивши картеччю випадкового перехожого.

Люта смерть Діка змусила обливатися пекучими сльозами не лише Миколку Іваненка. У його матері тоді стався гіпертонічний криз і їй знадобилася медична допомога.

Потерпіла родина не стала «ковтати» образу, притамовувати біль втрати і звернулася до журналіста, який й попросив прокоментувати бійню в Перемишлянах тодішнього головного мисливствознавця державного лісогосподарського об’єднання «Львівліс» Василя Бурмаса.

- Загроза  поширення сказу серед лисиць та здичавілих собак на Львівщині є цілком реальною, - розповів п. Василь. – А тому для  зменшення їх чисельності в мисливських угіддях ловецькі товариства отримують спецдозволи. Слід підкреслити, що мова йде саме про мисливські угіддя, а не про міські та сільські вулиці.

Перед цим голови всіх ловецьких товариств відбувають відповідний інструктаж у приміщенні нашої установи і ми особливо наголошували на правилах безпеки проведення відстрілу, згідно з якими категорично забороняється стріляти ближче 200 м до будь-яких будівель, де можуть перебувати люди. Такі заходи проводяться за безпосередньої присутності працівників мисливських господарств, і єгері зобов’язані пояснити мисливцям всі належні при цьому обмеження, а останні мають ще й розписатися у протоколі з техніки безпеки.

Те, що сталося в Перемишлянах, якось не вкладається у розум нормальної людини. Міська влада ухвалила  протизаконне рішення, а ловецьке товариство взялося його виконувати. Просто дивно, що обійшлося без жертв серед людей, адже куля в місті дає множинні рикошети і може «знайти» собі зовсім іншу ціль.

В цілому ж проблема загибелі домашніх улюбленців досить багатогранна, бо ж тут можна згадати і про юридичне безправ’я пса як тварини «непродуктивної», і порушення законів деяким місцевими керівниками, і обкладання собаківників різноманітними податками, і про безжалісне ставлення тих, хто кидає напризволяще песиків, які чомусь стали непотрібними…

Але з усього цього печального, в першу чергу, хвилює те, що пов’язано з мисливцями. Аж надто очевидно, що визначення «здичавілий» не може стосуватися пса на вулиці і постріл по ньому завжди протизаконний. І все ж, на жаль, раз-по-раз спливають  такі факти. Чому? Вичерпна відповідь на це болюче питання, на мій погляд, є винятково важливою тому, що вона дасть нам надію на викорінення цього неподобства.

Почнемо з того, хто стріляє? Як не соромно мені, головному мисливствознавцю визнати ганебний факт, - переважно «мисливці» та «єгері». Такими їх, здебільшого, вважають (та й, можливо, вони самі схильні поділяти цю хибну думку), оскільки мають відповідні документи. В їхній стрілянині на вулиці й виявляється усі їхня антимисливська природа у всій своїй мерзенності. Вона не лише вилізає назовні, а й плямить усіх нас в очах громадськості. Їх небагато, і, перш за все, їх вирізняє надзвичайна тупість. Їм давати в руки зброю просто небезпечно. Дотримуватися вимоги про недопустимість стрільби в населених пунктах вони не хочуть, бо це порушення санкціонувало місцеве керівництво.

Як на мене, вбивство мисливських собак, як і будь-який відстріл дворняжок у межах населених пунктів має прирівнюватися до злісних порушень українського мисливського законодавства з усіма наслідками, що з цього випливають. Ось такою є думка фахівця ловецької галузі і з нею не можна не погодитися.

У тому, що сталося в Перемишлянах, насторожує й інше. Начальник міського райвідділу міліції Є. Смаль тоді відмовив у порушенні кримінальної справи проти Мар’яна Підцерковного. І зброя тоді залишилася не конфіскованою. Він і надалі з’являвся на вулиці з рушницею, а «невідомі» погрожували телефоном матері Миколки – Ользі Миколаївні.

Думається, якби в центрі Львова комусь закортіло постріляти з рушниці, то його одразу ж запроторили б  до найближчого райвідділу міліції. Але, очевидно, Перемишляни – не Львів, і тут якийсь інший погляд на правопорядок, будь-хто тут може нарватися на сліпу кулю. То ж вважайте та обминайте за нагоди славне місто Перемишляни десятою дорогою задля власної ж безпеки.

 

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com