Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Стрімкий політ яструба // справжні соколярі
( 2 Votes )
Написав Waldemar Oldak Переглядів - 9401   
Субота, 30 серпня 2008 18:43

nemgrav.jpg

Сонце в жовтні ще лагідне, але вже не припікає. В цей час всі справжні соколярі вже мають виношених, видресируваних птахів. Їх турбує лише одне - щоб випала годинка для випробування мисливських якостей своїх пернатих годованців.

Щоб отак зустрітись усім разом, випадає дуже рідко. Завжди хтось з нас був зайнятий. Але цього разу, як на замовлення зійшлись нарешті товариші, об”єднані однією але щирою любов”ю до ловчих птахів та полюванням з ними.

 

У кожного з моїх друзів на шкіряній рукавиці сидить яструб. Найстарший за віком птах у Євгена. Це чотирьохрічна середніх розмірів самка. У Тараса - молодий, невеличкий, але напрочуд в”юнкий самець. А у Віталія красива, крупна молода самка. Вона вже встигла впіймати досить дичини, щоб вважатись здобичливим, перспективним птахом. Сьогодні, власне, надія саме на неї. Вона має показати свої найкращі мисливські якості. А ми порадіти за неї та її господаря і побачити все на власні очі.

Для того, щоб жити поряд і полювати з гордим птахом, затятих соколярів ніщо не зупиняє - ні троднощі з житлом, ні робота, ні інші обставини, які в значній мірі впливають на розмірене життя міського жителя. Кожен все влаштував у своєму житті таким чином, щоб ніщо і ніхто не заважали всепоглинаючій, жагучій любові до найдревнішого зайняття справжніх мужчин - до полювання у парі з крилатим товаришем.

jast-zaj1.jpgЛюдині з найдавніших давен вдалось реалізувати всі свої фантазії - вона все у світі збагнула, до всього дотяглась її владна рука. От тільки в небо сягнути без пристосувань та складних механізмів вона не змогла! Але й тут її буйна фантазія стала у пригоді. Вона покликала собі на допомогу птаха. І пернатому нічого не лишилось, як допомагати своєму далекому двоногому але безкрилому родичу. А він при допомозі єзуїтських хитрощів не лишив своєму пернатому другові вибору. Такою своєю поведінкою людина завжди хотіла довести всьому світові, що вона є цар природи. Насправді ж вона лише дуже схожа на кмітливу мавпу, якій, при допомозі не дуже чесних маніпуляцій часто вдається досягати бажаного результату. Отак і з ловчим птахом сталося. Потрапив до рук людині - маєш служити! Іншого не дано. Він красивий, він гордий. Саме тому прагматична людина обрала його собі за товариша. Звісно, краще дружити з красенем ніж з Бо”зна ким! Горда птаха ніколи не зрадить! Вона може віддати перевагу свободі і відлетіти, але не зрадить!

Ми йдемо по полю поблизу Києва, яке ще кілька років тому було роздільною смугою між столицею і селом. Через близькість до міських жителівів, що мешкали у багатоповерхових панельних комірках, тут ніколи нічого не сіяли. Всім було зрозуміло, що трудова біднота, яка вимушена нидіти у одній з “найщасливіших країн планети”, однак розкраде врожай для задоволення своїх нехитрих харчових потреб, які через недогляд з Москви, ще не встигло знищити партійне начальство. В період так званої “Перебудови” воно приклало багато зусиль з метою збороти звичку населення вживати алкоголь, носити спідню білизну, чистити зуби та інші релікти буржуазного життя.

Без особливого сорому протягом десятиліть царі природи, що мешкали поряд у великому місті звозили будівельне сміття на пустуюче поле. Його краї були завалені цеглою, уламками бракованих залізобетонних плит, скаліченими придорожними стовпами та іншими витворами повсякденного процесу виробництва техногенного суспільства. Згодом цю захаращену територію у кілька десятків гектарів заселили сірі куріпки та зайці - мешканці сусідніх перелісків, ярів та полів. Важко собі уявити краще місце для їх безпечного життя без лисів та мисливців з автоматичною багатозарядною вогнепальною зброєю. Кожному, хто обирав це місце для вигулу собаки, чи передвечірніх прогулянок, обов”язково випадало побачити косоокого вуханя, на якого мало не наступила декоративна, абсолютно немисливська собака, чи здригнутись від несподіваного лопотіння крил майже перед самим обличчям.

Безтурботне для мисливської дичини життя райської оази порушували лише повелителі пернатих хижаків, які сидять на шкіряних рукавицях і готові в будь-яку мить злетіти навздогін жертві, щоб здобути собі життєво необхідний харч. Вряди-годи ми з”являємось сюди, щоб нагадати мешканцям чарівного поля, що життя це боротьба.

Про те, що популяція куріпок надто збільшилась до розмірів, які перевищували природні можливості середовища їх прогодувати і дати схованки, говорив той факт, що майже всі добуті екземпляри сірих куріпок мали ознаки патологічних змін оперення та кінцівок. Власне це і стало причиною того, що яструб чи сокіл зміг їх наздогнати. Здорові у всіх відношеннях птахи та зайці практично не стають здобиччю ловчих птахів. Це закономірність природи. Нежиттєздатний має загинути, а не передавати нащадкам генетично успадковані патології.

Якщо порівняти полювання з рушницею, то воно у дуже малій мірі здатне сприяти регулюванню кількісних характеристик популяції. Рушниця вбиває все, що потрапляє під приціл. Вона без розбору знищує і каліку і здорову особину. При допомозі рушниці можна лише зменшити кількість дичини, але не сприяти підвищенню життєздатності популяції. Що ж стосується полювання з хижими птахами, то тут можна впевнено сказати, що даний вид мисливства безумовно сприяє поліпшенню структури популяції і її оздоровленню через спрямований відбір неповноцінних особин. Сильних, здатних до швидкого руху особин ловчий птах не може ні наздогнати ні зреагувати на їх потужні маневри при втечі.

Сонце виглядало з третини неба з-за сірих хмар. Але дощу не повинно бути. У височині зграї ластівок промишляли комашнею. Ми вчотирьох ланцюгом рухались через високі бур”яни у напрямку до села, час від часу перегукуючись між собою.

Ближче кількасот метрів до перших хат соколярі намагаються не наближуватись. Спів півнів, сокотання курей, та гострий зір яструбів можуть стати причиною того, що кількість несушок у селі зменшиться, а ми матимемо неприємні хвилини і перспективу розплачуватись за курей. І хоч таке ставалося дуже рідко, якщо вірити вбитим горем господарям, нашим хижакам з опутцями вдавалось закогтити найкращих, найпородистіших, а відтак і найдорожчих курей. За ціну однієї такої курки на базарі можна придбати аж п”ять. Але господарі добре знають, як треба торгуватись і впадати в удаваний розпач з приводу невиправної втрати. Вони також знають, що отримають гроші лише повернувши хижого птаха в цілості, живим-здоровим, разом із забитою куркою - такі склались правила. Отже наш шлях пролягав спочатку в бік села, а потім круто вліво до дороги.

 

3.jpgЦього разу, ніби відчуваючи можливість напуску, йшли мовчки. Через десяток кроків сподівання виправдались. Яструбиха мого товариша - молодого соколяра Віталія різко присіла на руці, узрівши зайця за кілька метрів збоку в траві. Соколяр зреагував миттєво і вивільнив опутці. Птах це відчув, зірвався з руки і по косій різко шугонув у бік озера відрізаючи вухатому шлях до високих сухих стебел бур”яну. Тому нічого не лишалось, як кинутись в інший бік в надії на раптовий спринтерський відрив. Але птаха вгадала напрям руху. Двома потужними змахами набрала швидкість, за п”ять метрів наздогнала і вхопила хитруна. Як норовистий кінь, вже осідланий пернатим вершником, заяць стрибнув убік, раптово зупинився, а потім стрімкко зірвався з місця в надії скинути з себе страшну напасть. Та яструбиха вже встигла міцно перехопити його тіло обома лапами. При допомозі потужних стрибків заяць намагався закинути задні ноги супроти нападниці. Це йому не вдалось, але був ще один шанс на порятунок - покотитись по траві і підім”яти під себе хижака. В цьому була надія, що птах ослабить тиск кігтів і тоді вдасться зробити потужний скид убік і вирватись з болючих обійм. З гучним шелестом клубок напружених м”язів прокотився у сухих бур”янах, але хватка була по місцю - однією лапою за верх голови, іншою за тулуб. Кігті глибоко вп”ялись в тіло і пухнастий трофей забився у міцних лапах. Всі швидко підбігли до місця боротьби, де в останніх безнадійних спромогах вирватись кричав і борсався у срашних стисканнях коричневато-сірий довговухий цьогорічок. Яструбиха розставила крила і міцно почергово зчавлювала кігті то однієї, то другої лапи. Такими рухами вона намагалась перешкодити борсанню впійманого звіряти. Яструбиха вже мала досвід боротьби з кількома молодими зайцями і поводилась, як і належить досвідченому мисливцю, вправно і без зайвих метушливих рухів.

Для соколяра в цій ситуації важливою вправою є вивільнення здобичі з лап свого пернатого напарника. Зробити це не так просто, як може здатись. Голодний птах міцно тримає зайця, який обов”язково втіче, тільки но звільниться від кігтів птаха. Втримати його досить непросто та ще й небезпечно. Удар його задніх лап є досить сильним. І той, хто цього не знає, може бути жорстоко покараний. Птах цього не відає, але в його генетичній пам”яті обов”язково присутня така інформація. Борючись з зайцем, він інстинктивно уникає позиції при якій може отримати небезпечний удар його лап. Він небезпечний не лише для птаха, а й для такого великого хижака, як лисиця! А тому яструб не повинен потрапляти в критичну ситуацію. Щоб запобігти цьому Віталій зв”язує зайцю задні ноги і тушка голуба з”являється перед очима яструбихи. З цього часу бажано, щоб птах більше не бачив під собою зайця, якого вже почав ощипувати. Закривають його звичною їжею. Птах відриває і жадібно ковтає перші шматки голубиного м”яса. Мисливський азарт змінюється вимогою організму поглинати їжу. Коли він клює м”ясо, апетитний голуб притуляється Віталієм настільки близько, що потроху зіштовхує птаха з зайця. Щоб мати змогу дзьобати м”ясо, він вимушений віддалятись від нього, а відтак і від здобичі, яку все ще міцно тримає у своїх кігтях. М”ясо тримає рука в рукавиці. Її вигляд для ловчого птаха є сигналом до їжі. Тут варто відхилитись убік щоб зазначити, що з сивої давнини у всіх соколярських школах світу процес підготовки ловчого птаха основувався на важливому фундаменті: рукавиця - “десниця дающа”! Вона втамовує голод, спрагу, дає силу жити. В свідомості ловчого птаха на рівні рефлексу рукавиця є місцем задволення однієї з найважливіших життєвих потреб - харчової. Отже, відпустивши зайця однією лапою, щоб поставити її на рукавицю, птах інстинктивно тримає свою здобич іншою. Але і її він відпустить заради того, щоб впевнено стати обома лапами на руку свого господаря. Так звично, так правильно, так було, так буде завжди!

 

4.jpgЩоб вивільнити зайця, соколяреві приходиться майстерно запропонувати своєму крилатому партнерові тушку голуба.

Через це дана фотографія, як і попередня, можуть здатися глядачеві, необізнаному з фальконерською справою, надто кривавими і навіть відразливими.

Поки птах жадібно доїдає голуба, заяць вже опинився в рюкзаку, де тихо принишк, чекаючи найменшої можливості, щоб втекти.

Сонце встигло спуститись майже до краю неба. Піднявся легкий вітерець. Він колише верхівки високого сухого бур”яну. Там серед трави сидять сірі куріпки. Вони злітають, якщо підійти до них майже впритул - за метр, а то й ближче. Щоб їх підняти без лягавої собаки, треба довго топтати поле. Вони злітають завжди несподівано, гучно б”ючи крилами. Тільки но вони з”являться над травою, настав час ловчого птаха. І він зривається з руки у стрімкому польоті. Це його час, це його здобич. Це також і наш час, бо цієї миті ми втішаємося красою стрімкої погоні хижака за своєю жертвою. Мабуть в цьому мало моралі і доброти. В стрімкій погоні лише сувора правда життя і первинна, краса природи.

 

 

Микола Рудь

президент "Ліги захисту права на життя та сприяння рівновазі в природі", головний редактор журналу "Натураліст"

фото автора, малюнок Володимира Кисельова

//http://win-ProEco.visti.net/naturalist/

 

 

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Powered by HuntingUkraine.com