Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
ДИКА ГУСКА
( 1 Vote )
Написав Остап Вишня Переглядів - 5088   
П'ятниця, 19 вересня 2008 18:19

ges.jpgДика гуска - це таки справжня гуска, тiльки - дика.
Її можна їсти, - так, як i свiйську гуску, - з пряженою капустою або з
яблуками, з гречаною кашею i так.
Рiзниця мiж дикою гускою й свiйською гускою та дикою качкою така, що дика гуска нiколи не плодиться в нас на базарах, i для того, щоб її смажити навiть так, без пряженої капусти й без яблук, - її обов'язково треба заполювати.
А заполювати дику гуску не легко, бо вона в нас на Українi дуже-дуже рiдко
плодиться, а тiльки перелiтає навеснi на пiвнiч, а восени - на пiвдень, - отже,
тiльки ранньою весною й пiзньою осiнню можна похвастатися, що:

 - Та, - мовляв, - гусей там набив! Приходьте!
Говоримо ми це без нiякої пихи, говоримо ми це iз скромнiстю, властивiстю, як ви
знаєте, притаманною кожному справжньому мисливцевi.
Полювали ми з приятелем пiзно восени дикi качки на рiчцi Оскiл, на Куп'янщинi.
Рiчка Оскiл - чудесна рiчка, з прозорою, лагiдною водою, з очеретами та пахучою
осокою по берегах, з затоками й рукавами, з широкими на лiвому березi луками, що  дивляться на свiт божий незчисленними очима-озерами, порослими зеленими-зеленими шовковими віями.
Та й не тiльки цим славна рiчка Оскiл, а славна вона найбiльше тим, що водиться
в нiй дуже рiдкiсна риба - верезуб.
А може, й не верезуб, а щось iнше, а тiльки я прекрасно пам'ятаю, що один
рибалка дуже давно нам розповiдав, що в їхньому Осколi таке плаває, що бiльше
такого нiде не плаває.
Ну, бог з ним, хай плаває.
Полювали ми, значить, полювали там дикi качки, довгенько щось полювали та й
заполювали дику гуску - казарку.
Правду, як i завжди, казавши, дика гуска ота повз нас i не летiла, i не пливла,
проте ми її заполювали.
Як це робиться, говорити не буду, бо у всякого мисливця у полюваннi єсть свiй
стиль, отже, трудно менi все це типiзувати, щоб зрозумiло було всiм.
Заполював гуску мiй приятель, бо в нього було бiльше набоїв, а я свого гаманця
забув удома.
Але вiн мене заспокоїв.
- Ти, - каже, - не хвилюйся i з заздрощiв не мiнись: їстимемо разом!
Казарка була бита на крило, а так бiльше нiчого в неї прострелено не було, i
вона собi ходила, і навiть доки ми збиралися їхати на станцiю, ходила по хатi й
почала вже їсти крихти з паляницi й пити воду.
Ми довгенько збиралися виїздити на станцiю, довгенько й дуже любо та мило
прощалися з хазяями, де зупинилися, бо дуже вони були симпатичнi люди, потiм
спiвали отiєї, як пак вона? - та отiєї, що ото:
Де ти, хмелю, хмелю, зимував,
Що й не розвивався...
Як їхали на станцiю, спiвали вже не про хмiль, а про огiрочки:
Сама буду поливати
Дрiбною сльозою...
А хазяїн, сидячи на возi, дуже голосно й високо-високо виводив:
...сльо-о-з-о-о-о-о-о-ю!
Так голосно й так високо, що вискакували з дворiв люди й дивилися нам услiд.
- Що воно таке? - питалися вони.
- Охотники поїхали!
Спiвали ми аж до самої станцiї.
На станцiї сердечно попрощалися з хазяїном i сiли у вагон.
Нам з приятелем хотiлося спiвати ще й у вагонi, але на бойовi й героїчнi пiснi в
нас не вистачало вже в голосах металу, i спромоглися ми тiльки на журно-мiнорне:
Думи мої, думи мої,
Лихо менi з вами.
Дiйшли до запитання:
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину? -
та й замовкли.
Позiхнули й сказали один одному:
- Будемо, мабуть, спати!
А гуска-казарка з нами.
Лаштуємося ми спати.
Кошика, куди б можна було посадити казарку, в нас не було, до авоськи у той час
людство ще взагалi не додумалось, - постала, отже, проблема, де гуску
приткнути.
Їхали ми у м'якому вагонi.
Приятель таки додумався.
- Я, - каже, - вiзьму її до себе, на верхню полицю! За мною вона й сидiтиме!
Сплю я не дуже мiцно, скорше - сторожко я сплю, от я її утихомирюватиму, як вона
занепокоїться!
- Ну, - кажу, - добре!
Полягали.
Прокинувся я вранцi, дивлюсь - сидить мiй приятель, спустивши iз верхньої полицi
ноги, й мугиче:
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?
- Чого, - питаю, - такої сумної та ще й зранку? Приятель, нiчого не кажучи,
простягає позад себе руку, щось таке бере й показує. Дивлюся: казарка. Але вже
не жива, а мертва.
- Упокоїлась, - питаю. - Як же це так?
- Виходить, - каже, - приспав! А я ж сплю не дуже мiцно, - скорше сторожко я
сплю! I от бачиш!
- Та бачу, - кажу. - То ти й спiвав би вже:
Чом вас лихо не приспало,
Як я дику гуску?
Дискусiї про те, як вважати тепер гуску: чи її забито на полюваннi, тобто вона
законна дичина, чи вона упокоїїлася власною смертю, тобто вона дохла, - тривали
недовго.
Ухвалено було вважати її за законну дичину, бо ж її таки було, хоч i на крило, а
проте пiдстрелено, i що вона, як дуже часто трапляється з пiдранками, потiм
потихесеньку дiйшла.
А про те, що казарка спала з приятелем на верхнiй полицi, у м'якому вагонi, в
поїздi Куп'янка - Харкiв, забути i нiкому не говорити.
Так i зробили.
Гуску з'їли по приїздi на другий день.
Усi крiпко хвалили смачну дуже гуску, а хазяйка одрiзала в неї крила, стулила
їх, нiби як вiялом, i заходилася прибивати їх якраз проти писемного стола в
кабiнетi мого приятеля, щоб i кабiнета прикрасити i щоб крила тi повсякчасно
нагадували йому щасливе його полювання на диких гусей.
Приятель дивився на таку до себе увагу та лагiдно й каже дружинi:
- Дякую тобi, моє серденько, за таку твою увагу до мене, але я дуже тебе прошу:
прибий цi крильця у себе над туалетним столиком, бо вони дуже красивi, вони так
оздоблять твою кiмнатку! Та ще до того це буде мiй тобi, моє серденько, скромний
подарунок.
Та й поцiлував мiй приятель свою симпатичну дружину.
А вона його поцiлувала.

Як вороги взагалi весняної охоти, ми здебiльша полювали дикi гуси восени, коли
вони летять у вирiй, зупиняючись у нас, щоб вiдпочити й попастися на смарагдових
врунах буйної озимини.
Вночi вони пасуться, а вдень прилiтають на озера i плавають собi, весело
гегочучи.
Одно кепсько, що нiколи вони не плавають бiля берега, а плавають серед озера,
озера вибирають великi, так що заполювати їх дуже й дуже нелегко.
Дика гуска - птиця вельми обережна й вельми сторожка, пiдкрастися до неї важко.
Випадково, ясна рiч, може на вас налетiти табун гусей, випадково iнодi можете й
натрапити на гусячу зграю, виткнувшись зненацька з-за очерету, - але що то за
полювання, коли воно випадкове.
Справжнiй мисливець на випадковiсть не розраховує, йому iнтересно полювати за
певним планом, за певною системою!
Випадково можна й тигра бахнуть, але з цього випадку нiхто не дасть вам назви:
- Тигряча смерть!
Одної благодатної осенi ми з приятелем вирiшили пополювати дикi гуси як слiд,
по-справжньому.
Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнiв зо два, а
то й бiльше.
Говорили ми про охоту на гусей, сидячи на лузi під ожередом сiна, увечерi,
пiсля того, як постояли на качачому перельотi.
Був iще з нами чудесний охотник, Йосип Явдокимович, у якого ми зупинялися,
приїздивши з города на охоту.
Слухав вiн, слухав нашi суперечки, а тодi й каже:
- Нi, хлопцi! Дика гуска не така вещ, щоб так легко було її встрелити. Дика
гуска - звiр дуже мудрящий i пiдлiзти до неї нiкоторого способу ніт! Сорок два
роки я охочусь, бачив тих гусей отут на озерi силу-силенну, а щоб хоч одну
встрелити, та так-таки й не встрелив. А один спосiб, щоб гусей настрiляти, знаю.
Пан один колись сюди до нас приїздив з города. Да! Це ще було, от не пригадаю,

чи пiсля турецької вiйни, чи пiсля гапонської. Нi, мать-таки, пiсля гапонської!
Так-так, пiсля гапонської, бо пiсля турецької я ще парубком був, а пiсля
гапонської Василя мого ми хрестили. Пiсля гапонської, значить. Да! Так пановi
тому дуже кортiло гусей настрiляти! От вiн i придумав. Узяв велику бочку,
обтикав її всю бур'яном та серед озера й затопив. Накидав на дно важкого камiння
та й затопив серед озера. Так, щоб можна було в неї влiзти, сидiти й стрiляти. I
зробив вiн це задовго перед тим, як гуси прилiтають, щоб птиця звикла, що щось
также стирчить в озерi. Тодi вона не боятиметься нi сiдати бiля бочки, нi
пiдпливати до неї, а озеро, ви ж знаєте, хоч i велике, так неглибоке, -
поставити серед нього бочку можна. Поставив вiн...
- Ну, й настрiляв?- з цiкавiстю запитали ми.
- Настрiляти вiн, що й казати, не настрiляв, бо в суботу перед недiлею, коли вiн
мав приїхати й у бочку сiдати, капоснi хлопцi з бочки камiння повикидали й цiлу
нiч з тiєю бочкою в озерi товклися! А спосiб, самi бачите, дуже хороший!
Ми вхопилися за цей спосiб.
Дiстали пiдходящу бочку, поставили її, накидавши на дно великого камiння й
обтикавши бур'яном, серед озера, за тиждень, приблизно, до того, як мали
прилетiти гуси.
Приятель на той час узяв собi вiдпустку й наглядав за бочкою, щоб, бува, й з нас
хлопцi не покепкували, як з того пана...
Поставили ми її в недiлю.
А на другу недiлю мав приїхати й я, - передбачалося, що за тиждень уже будуть
гуси.
Я приїхав у суботу надвечiр.
- Гуси вже, - каже менi приятель - появилися. I не дуже бочки бояться!
Пiдпливають до неї та й, летючи на озеро, не бояться бiля неї сiдати. Сьогоднi
можна вже в бочку сiдати. Так як ми будемо, - питає приятель, - жеребок
тягтимемо, кому першому сiдати, чи як?
- Сiдай, - кажу, - ти перший, а я завтра вночi сяду,. бо одпросився я до
вiвторка.
- Добре!
Так от ми й вирiшили.
Тодi, правду кажучи, не дуже ми додержувалися святого охотницького правила, а
саме: iдеш на озеро, так заряджай добре рушницю i не надто заряджайся сам.
Вискочило це правило у нас тодi з голови.
Перед виходом на озеро сiли ми вечеряти.
Довгенько вечеряли, бо йти сiдати в бочку треба було перед свiтом - не лягати ж
спати, а то ще проспиш! От ми собi й вечеряли!
Перед свiтом вийшли.
Рушницi, хоч i важко було йти, ми, проте, взяли, взяв приятель з собою в бочку
ще пляшку отого, що грiє (на випадок - змерзне!).
Прийшли ми до озера, чимало там пововтузилися, доки приятель у човна сiсти
поцiлив, а таки, кiнець кiнцем, поцiлив...
Одвiз я його до бочки.
Бiля бочки теж чимало клопоту було, доки я його в ту бочку посадив.
Посадив i поплив до берега.
Не встиг од'їхати метрiв з пiвсотнi, чую - гукає:
- За твоє здоров'я! Холодно! Доїхав я до берега, пiдтягнув човна й сiв пiд
копицею.
Надiйшов Йосип Явдокимович. Сидимо, куримо. Коли це:
- Рррятуйте! - крик з озера:- Перрекинулась! Рав-ненiя потеряв!
- Бреди, - кричу, - до берега!
- Не вибреду!! - кричить. - Мулько!
Ми з Йосипом Явдокимовичем на човна - I до бочки...
Пiд'їздимо, - бочка плаває, а приятель усе чогось поринути хоче.
- Чого ти нiби пiрнути хочеш? - питаємо.
- Р-р-р-ушниця пiрнула!
- Ну, вилазь уже на човна!
- А р-рушнпця?
- Потiм рушниця!
Втягли ми його на човна, транспортували до берега.
Сiв вiн пiд копицею, зубами цокотить.
А тут уже й сонечко виткнулося...
Роздягся Йосип Явдокимович, сiв на човна, поплив на те мiсце, де стояла бочка,
злiз з човна, побродив трохи й витягнув рушницю.
- Чого тебе, - питаю я в приятеля, - чорти перекинули?
- Ба-ба-ба-ла-лансу не вийшло!
- Ну, випий, то зiгрiєшся, в тебе ж там є? - кажу йому.
-- Нема!
- Пiрнула?
- Нi, ще до того, як перекинувся, пiрнула!
- Ага! Розумiю! - кажу.
А гуси летять, а гуси летять!
I все на тiм мiсцi, де була бочка, сiдають.
- Ну, що ж далi? - питає приятель.
- Кричи, - кажу:
Гуси, гуси, гусенята,
Вiзьмiть мене на крилята -
Та понесiть до матiнки.
- До матiнки, - каже вiн, - далеко! А от якби на гiiч!

1946 // Остап Вишня

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися
загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com