Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Північний олень - Rangifer tarandus
( 8 Votes )
Написав Waldemar Oldak Переглядів - 6393   
Неділя, 12 жовтня 2008 08:02

reindeer.jpgПівнічний олень (Rangifer tarandus) — єдиний представник роду північних оленів (Rangifer), парнокопитний ссавець родини оленевих (Cervidae) ряду китопарнокопитних (Cetartiodactyla). Живе в північній частині Євразії і Північної Америки (де має назву «карібу»). Всеїдна тварина — харчується травою, лишайником, інколи дрібними ссавцями і птахами. У Євразії північний олень одомашнений і є важливим джерелом прожитку і матеріалів для багатьох полярних народів.

  

Полювання на північного оленя має довгу історію, ця тварина мала значний вплив на іспорію полювання загалом.

Людина почала полювати на північного оленя протягом періодів Мезоліту і Неоліту, та навість сьогодні залишається для цієї тварини головним хижаком в багатьох областях. Норвегія і Гренландія мають традиції полювання на дикого північного оленя починаючи з льодовикового періоду і до сьогнішнього дня. У вільних від лісу горах центральної Норвегії, таких як Ютунхеймен, все ще можливо знайти залишки як, обкладених каменем, що використовувалися як пастки, та загорожі, що використовувалися для загону цих тварин. Зазвичай їх датують періодом Великого переселення народів, хоча не маловірогідно, що вони використовувалися і значно пізніше кам'яного віку.

 

reindeer_hunting1.jpgУ відсутності інших великих хижаків в області мешкання основних популяцій північного оленя, полювання сьогодні часто залишається необхідним для контролю чисельності тварин та заповігання виснаження пасовиськ та, в результаті, значних коливань чисельності популяцій. Зараз Норвегія готує звернення за номінацією на cnатус світової спадшини ЮНЕСКО області із слідами і традиціями полювання на північного оленя в Центральному Серланні (Південна Норвегія). На дикого карібу все ще полюють в Північній Америці і Гренландії. Для народів, що продовжують традиційний стиль життя, таких як інуїти, північних індіанців, тубільних мешканців Аляски і калаалліти Гренландії, дикі карібу все ще залишаються важливим джерелом продовольства, одягу, будівельних матеріалів та інших виробів.

 

Ареал

 rangifer_tarandus_map.gif

 

Північний олень широко поширений і численний на півночі Голарктичного регіону. Природний ареал включає Скандинавію, Східну Європу, Росію, Монголію і північний Китай на північ від 50-ї широти. У Північній Америці ареал включає Аляску, Канаду і північні штати США, від Вашингтона до Мена. У 19-му столітті зустрічався також до півдня штату Айдахо. Також зустрічається на островах Роял (в Мічигані), Сахалін, Гренландія і ймовірно за історичних часів існував в Шотландії та Ірландії.

 

Протягом пізнього Плейстоцену популяції північного оленя існували далеко на південь від сучасного ареалу, до штатів Невада і Теннессі в Північній Америці і Іспанії в Європі[1][2]. Сьогодні дикі північні олені зникли з багатьох областей в межах великого історичного ареалу, особливо його південних частин. Значні дикі популяції все ще існують в Сибіру, Гренландії, на Алясці і в Канаді.

 

Одомашнені північні олені здебільшого розводяться в північній Скандинавії, Росії і Ісландії (куди цей вид був завезений у 18 столітті), розведення північних оленів носить назву оленярства. Залишки диких популяцій північного оленя в Європі можливо ще мешкають на півдні Норвегії.

 

Також інтродуковані популяції північного оленя, завезені з Норвегії на початку 20 століття, існують на архіпелазі Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови, розмір цієї популяції складає біля кількох тисяч, що, проте, дозволило помістити північного оленя на герб території. Інша інтродукована популяція мешкає на субантарктичному архіпелазі Кергелен.

 

Будова тіла

 

Вага самок коливається в межах між 60 і 170 кг. Самці дещо крупніші, та можуть важити до 300 кг. Дорослі представники обох статей мають так звані оленячі роги[3], які не є дійсними рогами та (у скандінавського підвиду) відпадають у старих самців в грудні, у молодих самців навесні, а у самок влітку. Оленячі роги зазвичай мають дві окремі групи відгалужень, нижні і верхні. Одомашнені північні олені мають коротші ноги і важчі, ніж їх дикі сородичі.

 

Північні олені мають спеціалізовані носові порожнини, які значно збільшують зовнішню поверхню в межах ніздрі. Холодне повітря, що поступає до носу, нагрівається у носі тварини перед потрапленням до легенів, а вода повітря, що видихається, затримується в носі, зволожуючи поступаюче зовнішнє повітря і, можливо, поглининаєтьься через слизову оболонку.

 

Копита північного оленя пристосовані до сезону: улітку, коли тундра м'яка і мокра, вони стають губчастими і забезпечують додаткову поверхню контакту з грунтом. Узимку, подушки стискаються і напружуються, виставляючи обідок копита, яке врізується з кригу і вкритий крижаною коркою сніг, що утримує тварину від ковзання. Це також надає їй можливість розкопувати сніг[4][5] для отримання їжи, такої як ягель.

 

Хутро північного оленя складається з двох шарів, щільного нижнього шару і довгого завнішнього, що складається з порожніх наповниних повітрям волосків.

 

Харчування

 

Як і інші жуйні тварини, північний олень має чотирикамерний шлунок, що дозволяє йому перетравлювати жорстку трав'янисту їжу. Взимку ця тварина переважно харчується лишайником, особливо ягелем. Проте, вона може поїдати також листя верб і берез, насіння кедрів та трав. Існують свідоцтва і споживання тваринної їжи за умовами нестачі рослинної, наприклад, лемінгів, арктичних гольців і яєць птахів

 

Розмноження

 

Спаровування відбувається починаючи з пізнього вересня до жовтня або початку листопада. Самці зазвичай вступають в бійки за самок, при цьому два самця зцепляються один з одним рогами і намагаються повалити суперника. Найсильніші самці здатні отримати до 15-20 самок. Протягом цього періоду самець припиняє їсти та втрачає значну частину жирових запасів свого тіла.

 

Оленята народжуються наступного травня або червня. У віці 45 днів вони вже здатні самостійно пастися, проте продовжують харчуватися материнським молоком до отримання повної незалежності від матері.

 

Міграція

 

renifery_chmara.jpgПівнічні олені мігрують найбільші відстані серед всіх наземних ссавців. Північноамериканські карібу можуть досягати швидкості у 80 км/год та щорічно подорожують на відстані до 5 тис. км. Міграції зазвичай здійснюються стадами, часто з кількох тисяч особин. Найбільші міграції відбуваються навесні на восені. Протягом осінньої міграції стада зменшуються, а олені починають спаровуватися. Взимку, олені перемішаються до лісових районів. Навесні олені прибувають до районів вирощування потомства. Під час міграцій північні олені можуть і плавати, що вони роблять досить швидко, та що дозволяє їм долати озера та широкі річки.

 

Північний олень в сільському господірстві

 

Використання одомашненого північного оленя в скотарстві протягом століть практикувалося кількома арктичними і аубарктичними народами, зокрема саамами, ненцями, евенками, хантами, юкагірами, чукчами і коряками. Вважається, що приручення почалося на межі бронзового і залізного віків.

 

Олені вирощуються для отримання м'яса, шкір, оленячих рогів і, до меншого ступеню, отримання молока і транспорту (більші за розміром сибірські олені використовують для їзди вершки, менші карібу - лише в якості тяглової сили). М'ясо північного оленя популярне в скандінавських країнах. Тефтелі з м'яса північного оленя продаються консервованими в цих країнах. Тушковане м'ясо північного оленя - традиційне блюдо Лапландії. На Алясці ковбаса з північного оленя продається у місевих продовольчих магазиних. Оленячі роги, перетерті в порошок, продаються я якості афродізіаку та харчових добавок на азіатських ринках. Одна компанія з Уельсу навіть планує виробляти папір з целюлозних волокон, що отримуються з екскрементів північного оленя, - відома як Poo Paper[12].

 

Північні олені не вважаються повністю одомашнив, оскільки вони загалом вільно блукають на землях пасовища. При традиційному кочовому оленярстві, пастухи мігрують разом із стадами північних оленівміж узбережжям і віддаленними від моря областями, згідно маршрутам річної міграції цих тварин, і піклується про стадо протягом подорожі. Проте, північні олені ніколи не породжувалися в неволі, хоча вони і були приручені для доїння та для використання в якості робочої худоби.

 

Використання карібу в скотарстві було впроваджене до Аляски в кінці 1800-х років Шелдоном Джексоном як засіб забезпечення прожитку тубільних народів, що мешкають там. Зараз під час регулярний поштового пробігу в місті Уельс використовуються санчата, які тягнуть карібу. На Алясці сучасні пастухи використовують супутникову телеметрію для відстеження стад, використовуючи інтерактивні карти і бази даних для нанесення на карту їх пересування.

 

Господарство - Мадленські мисливці жили переважно в печерах, хоча відомі і житла просто неба. Мадленці часто кочували, переслідуючи стада північних оленів — основний засіб їх існування. Олень забезпечував м'ясом, жиром для освітлення, шкурами для одягу, сухожиллями для ременів і ниток, рогами і кісткою для виготовлень знарядь. Північний олень взимку жив на півдні, в околичній смузі лісів, влітку відкочовував на північ, на тундрові пасовища.

 

reindeer-snow.jpg

************************************ 

 

Північний олень - велике травоїдна тварина, на зріст близько 1,5 м. в холці і вагою до 270 кг. Він чудово пристосований до життя в суворому кліматі Північної Канади, його груба густа шерсть формує щільний покрив до 5 см завтовшки. Волоски порожнисті і містять повітряні осередки, які допомагають створити ізоляцію від холоду; вовною, краще захищає від холоду і вітру, ймовірно, не володіє ні одне ссавець. Це єдиний вид оленів, у якого і самець і самка мають роги, а їх відрізняють і широкі, плоскі копита, ідеально пристосовані для того, щоб таке велике тварина не провалювалося в сніг. Північний олень невередливий в їжі і харчується листям будь-якого рослини, що разом з лишайниками становить близько 30% його раціону.


Північні олені канадської тундри - арктичні (тундрові) карібу - зазвичай живуть групами близько 100 тварин і проводять зиму в добуванні листя, трави та лишайників під захистом хвойних лісів чи тайги. У цьому районі переважають канадська ялина, сосна, американська модрина і ялиця, а також береза, осика, бук, тсуга і клен. Тайга, як і що лежить на північ від тундра, взимку вкрита глибоким снігом, проте під укриттям лісу сніг практично не покривається твердою кіркою, а значить, олені цілком можуть розкопати його передніми копитами, щоб дістатися до зеленого листя і лишайників, похованих під ним. Частину тварин тут тільки зимує, інші ж проводять в лісі все своє життя, нехтуючи щорічної зворотного міграцією.


Щороку північні олені збираються разом для грандіозної міграції на північ, від своїх зимовий в тайзі до далекій північній  туундре, де вони розмножуються. Десь між лютим і квітнем невеликі групи північних оленів починають збиватися у величезні стада, чисельність яких може коливатися від 500000 до мільйона особин. Ці стада, що складаються з вагітних олені, молодняка і самців, відправляються на північ, дотримуючись маршрутів, за якими рухалися багато поколінь оленів. Вони долають від 24 до 48 км. на день, а значить 400-500-кілометрову подорож може зайняти у них до 20 днів. Що збираються стадо настільки велике, що минають дні й навіть тижні, перш ніж все воно пройде певну точку на маршруті.


Перші самки добираються до місць розмноження в тундрі, у Полярного кола, до кінця травня, там вони майже відразу ж народжують дитинчат. Оленята вже через кілька годин після народження можуть бігати, а через кілька тижнів здатні самостійно добувати собі їжу. Будучи в тундрі, олені жадібно харчуються, заповнюючи запаси, повністю витрачені за попередню зиму і готуючись до наступної суворої зимівлі.


Тундра пробуджується до життя раннім літом, демонструючи різноманіття кольорів і достаток соковитих молодих пагонів. У цей період довгих днів і ночей коротких температура може різко підвищуватися, оленів ставлячи під загрозу перегріву. Але віковий досвід допомагає їм відшукувати височини, де прохолодний вітерець або що зберігся в улоговинах сніг допомагає їм охолонути.


У вересні, коли дні починають зменшуватися, а температура падає, олені відправляються в зворотний шлях на південь. Виходять вони зазвичай невеликими групами, по дві-три особи, поступово збиваючись у все більш крупні стада в міру наближення до лісів. Південна міграція проходить швидше, оскільки олені можуть покривати приблизно 60 км. на день.


 

 

Протезирование зубов поможет сберечь Ваше здоровье и вернуть красивую улыбку, а это несомненно приведет к позитивным изменениям во всех сферах Вашей жизни. Цены на протезирование зубов могут быть разными. Но если Вы обратитесь в клинику "Пора на прием" то протезирование зубов будет сделано по лучшим технологиям, качественно, надежно и долговечно.

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com