Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Вовкулаки: а вони все ж таки є!
( 32 Votes )
Написав Пустельник Переглядів - 25107   
Вівторок, 13 травня 2008 14:08

wilkolak2.jpgЗустріти справжнього вовкулаку в лісових нетрях нині „щастить” не часто і не всім. Але все-таки вони є, і це можуть засвідчить представники ловецького коша, для яких полювання стало стилем життя. Звісно, не всім прихильникам Діани до снаги побачити таке, а лише тим, хто не втратив здатність бачити... вітер і чути, як росте трава. Загалом мисливці -- одна з небагатьох  категорій людей на Землі, які ще мають зв’язок з дикою природою.

Про те, що перед тобою не звір, свідчить низка факторів. По-перше, деяка відмінність у зовнішності, по-друге, поведінка, по-третє, традиційна мисливська зброя не становить небезпеки для цих істот, а про інші надприродні властивості годі й говорити.

 

У дослідженнях демонологів млжна знайти дуже цікаві факти. На випадки, пов’язані з людино-вовками, довгий час й учений світ дивився, як на казочки. Але після того, як у 1963 році доктор Лі Ілліс з Хемпшира подав до Британського Королівського медичного товариства наукове дослідження „Про порфірію та етимологію вовкулак”, це явище здобуло нарешті деяке наукове пояснення. В цій роботі на основі незаперечних документів і глибоких наукових дослідів доведено, що спалахи вовкулацтва мають достовірне медичне підґрунтя. Йдеться про важку хворобу, через яку люди геть чисто втрачають людську подобу, бува, позбуваються розуму. У своїх дослідження Лі Ілліс зафіксував майже сотню реальних випадків такого захворювання, описаних і вивчених поважними дипломованими лікарями. Всі вони одностайні в тому, що людина, звичайно, не перетворюється на вовка, але стає істотою, вельми й вельми далекою від людини, її звичного фізичного й психічного стану. 


Те, що ця хвороба, передається зі слиною, вчені вважають цілковитою нісенітницею, а от спадковість -- річ цілком реальна. Ба більше, в деяких випадках її дія цілком закономірна. На це впливають клімат, генетичні відхилення, продукти та спосіб харчування.

Доктор Лі Ілліс зазначив, що зовсім не випадково в Європі вовкулацтво іноді охоплювало цілі селища.

На думку демонологів, відкриття, зроблені англійським ученим, безумовно, можна вважати сенсаційними, адже вони багато в чому пояснюють природу феномена, який у вчених колах упродовж століть вважали щонайбільше страшною легендою. Однак це наукове дослідження не пояснило, яким чином вовкулака знову набуває людської зовнішності, причому лише за кілька годин? Попри все, сам Лі Ілліс вважає, таке зворотне перетворення теоретично можливим, але практично малоймовірне. Та все ж сама загадка людини-вовка до кінця не розкрита.


Щоб спробувати зрозуміти це явище ширше і подивитися на нього не лише як на хворобу, треба звернутися до нашої  історії.

Походження слова „вовкулака” не викликає сумнівів у численних вітчизняних демонологів: хто такий „вовк”, зрозуміло, а от „кудлак” старослов’янською -- шкура. В Україні розрізняли вовкулаків двох видів: відьмаки у звіриній подобі; звичні люди, перетворені чарами на вовків.


Відьмаки грасують вовками здебільшого вночі, а вдень знову набувають людської подоби. Вовкулак із простого люду вважають істотами не злими, а страдницькими і живуть вони в барлогах, вештаються хащами й виють, але, попри все, в них подекуди ще проглядаються людські риси.

werewolf1.jpg
В народі кажуть, що відьми, бажаючи когось перетворити на вовка, накидають на нього звірину шкуру, приказуючи при цьому магічні закляття. А ще вірять, що відьмак кладе пояс під поріг хати і хто через нього переступить, той обернеться на сіроманця. Знову стати людиною такий вовкулака може лише після того, як цей пояс перетреться на його шиї.


Подейкують, що здатністю перетворюватися на вовка карають за гріхи батьків, котрі мали тілесні стосунки перед Святами або ж працювали у ці дні. А ще стверджують, що коли вагітна жінка побачить вовка, або ж з’їсть шматок дичини, яку перед цим вполював вовк, то породить вовкулаку.


На вовка теща могла обернути зятя за те, що він погано поводився з її дочкою. Зраджена дівчина також могла це зробити, кинувши на хлопця стрічку. Отже, за народним віруванням, вовкулаком можна народитися або ж стати ним.


Вважають, що ставши вовкулаком, люди тікають до лісу і живуть там, як звірі,  аж доки знову не відродяться у людській подобі. Перевертні нападають на худобу, але не їдять її, а лише душать.


Демонологи, досліджуючи численні казки і легенди про вовкулаків, наголошують на тому, що там нерідко фігурує святий Юр, що, як відомо, був спадкоємцем бога війни і воїнів-звірів Одіна та слов’янського Перуна, і став покровителем середньовічного лицарства Європи. Святий Юр (Георгій) мав дбати про вовків як про своїх вірних воїнів-дружинників; він призначав кожному з них здобич і навіть особисто варив для них їжу, й тому, у свою чергу, завжди був оточений вовками, що вірно йому служили.


„Слово о полку Ігоревім” доносить до нас відомості про те, що перевертнем був князь Всеслав Полоцький. Він легко обертався на вовка: „Вночі волком рискаше”, і взагалі  міг „скакати лютим звіром півночі”. В Іпатіївському  Літописі за 1097 р. йдеться про половця Боняка: „І встав Боняк, от’їха от раті, і поча вити волчески, і отвися виттям ему волк, і начаша мнозі волци вити...”


Багато рис вовкулаки притаманні й Владу ІІІ Дракулі.


Про оборотництво чимало можна прочитати у Т.Шевченка, О. Стороженка, П.Мирного, А.Сухово-Кобиліна та інших відомих письменників.


Про вовкулацтво багато відомостей залишилися й з часів Запорозької Січі. Дослідники цього явища стверджують, що технічною базою козацької бойової системи так званих козаків-характерників прийнято вважати подібність до поведінки вовка під час сутички. Звідси -- ім’я славнозвісного отамана Сірка (сіроманець, вовкулака), тобто воїна, що манерою бою нагадує манеру вовка. У народних переказах ідеться про те, що отаман перевертався вовком, і ані шабля, ані куля його не брали. Якщо подивитися на таке вміння з точки зору сучасної психології, то, на думку фахівців, очевидно, йдеться про здатність козака впадати у бойовий транс, що характеризується вмінням битися у стані розслаблення, використовуючи навички на рівні  підсвідомих миттєвих реакцій, при цьому не відчуваючи болю від поранень. При цьому він не відчуває жодних інших емоцій, окрім страшної люті. Психологи кажуть, що такий стан можливий за умови „глибокого навіювання”.


Це деякою мірою пояснює легенди про те, що козака-характерника важко було вбити звичайною зброєю. Історичний факт: для знищення Нечая вороги зарядили рушницю не свинцевою кулею, а саме срібним ґудзиком. Вважають, що характерник міг накладати й заговір проти куль: „Назад Отче наш переговорив -- ступай сміло: куля не візьме”.


Чи не всі вітчизняні демонологи сходяться на тому, що загалом  в нашому фольклорі ставлення до вовкулаки не є ворожим, так само, як у балто-слов’янській демонології, де вовки поїдають чортів та іншу нечисть. Неспростовним доказом цього є наше стародавнє ім’я Володимир, яке пішло від слова „вовк”. Історики свідчать, що в первісні часи воїн-вовк уособлював в собі такі обов’язкові якості, як нещадність та надзвичайну силу, але при цьому поставав звичайним членом суспільства наших далеких пращурів.

 

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com