Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Кризи в нашому мезозої. (Мисливські глузи)
( 3 Votes )
Написав Пустельник Переглядів - 9845   
Вівторок, 20 січня 2009 13:38

Почну здалеку. Інакше не можна. Все спочатку далеко, а потім – не позичиш, не втечеш, не сховаєшся, бо все спереду, ззаду і з обох боків. Взяти хоча б таку паскудну потвору, як криза. Колись вона з колежанками гуляла десь за межами краю. Ніби не мала закордонного паспорта, щоб і до нас завернути на часинку, аби ми глянули, що то за почвара. Цікавість, бачте, брала.

Але невдовзі з’ясувалося, що ми і своїх криз маємо по зав’язку – старих, свіженьких, постійних. До кольору, до вибору, як любить сказати собі вголос, розглядаючи марки пива в “Арсені”, вуйко Федір. Зрештою, він такий балакучий, що те ж саме говорить і на бічній вулиці в центрі, на якій сортуються шльондри.
Одначе нас не туди потягнуло. Повернемося до криз. Самі, мабуть, зауважили: слухаючи “колгоспника” чи дивлячись телевізор, за годину стільки раз почуєш це дурнувате слівце, ніби у словнику не знайшлося інших іменників, а решта – дієслова: підстерегла, охопила, лютує, позначається… Далі вибирайте їх самі.
Історія планети знає у своєму розвитку чимало ер. Приміром, палеозойська, мезозойська, кайнозойська… Ери різні, та завжди були страшенні кризи. То всеньке на світі летіло шкереберть, то вапніло, то ще якась трясця траплялася. Як нині у нас. Просто якусь нову еру започаткували – укразойську. Загинайте пальці: організовуємо енергетичну кризу, духовну, економічну разом з фінансовою… І будь мудрим, аби при цьому не звапніти. Я ще не згадав політичну, парламентську, управлінську. Але вони не варті такої уваги. Звикли до них, як до витівок збиточного щеняти – то капці погризе, то лапу підставе під вашу ногу, то налюрає на килимі у найвиднішому місці. Але звикли. І політики, і щенята наші улюбленці. Ми їх самі обираємо.
А ось демографічна криза гнітить, хоч я не дуже в неї й вірю. Поїдьте в метро, сядьте о восьмій ранку в маршрутку, зазирніть у папери біржі праці – скрізь люду, як у Китаї. Інша справа, зростають до потворних розмірів кризові явища серед передового загону людства, – мисливців. Число їх катастрофічно меншає. Ще вчора, наприклад, серед цих нащадків красуні Діани були програміст Вова і згадуваний уже ветеран ловецтва вуйко Федір. А нині їх у полі чи в драговинні боліт не здибаєш. І повірте, це не від того, що їх прибили непомірні ціни на членство в товаристві, ліцензії і таке інше. Нічого їх не спинило б. Вова, сам казав, грабував би жебраків, але платив би внески, а Федір Іванович продав би свою найсвітлішу завірену в ЖЕКу автобіографію завмага господарських товарів грабіжнику-рецидивісту, але купив би довідку для перереєстрації рушниці.
І ось їх немає серед нас. Криза. І нема на то ради. Уже не почуєш відповідей вуйка допитливим школярам, чи він свого часу полював на мамонтів. А Вова не почервоніє, знімаючи між ногами у зайця шкіру.
Криза почалася несподівано. По першій пороші пішли компанією на зайців. Вова знайшов слід куцого, який привів його до забутого Богом хутірця. Одначе той заєць був, певна річ, безсердечним провокатором. Чесний звір такого не встругнув би. Біля садка він зробив велику петлю, а Вова, економлячи час і сили, пішов прямо. І ледь не потонув у вигрібній ямі. Її викопали і заповнили, мабуть, у віддалені часи. Нині так ніщо не смердить, навіть найбрутальніша міжфракційна зрада у Верховній Раді. Вову витягнули довгими шнурами, заплатили великі гроші хлопові з хутірця, аби він завіз потерпілого до його машини на дорозі. Вову потягали по снігу, а потім вклали на воза, але тут здивувала поведінка господаря. Він не сів на воза. Нас явно ошукували і ми взяли хуторянина за петельки. Він заплакав, пославшись на те, що має двійко малих дітей і не хотів би, щоб вони називали його засранцем. І обнадійливо додав, що кінь знає сам, куди везти. Торік у цю ж яму провалився якийсь етнограф і кінь самостійно доставив його куди слід.
Кінь не справляв враження інтелектуала і тяглової сили. Та коли вітерець потягнув від Вови до нього, так рвонув з місця, що будь-які дебати стали зайвими.
Вуйко Федір не був свідком цієї драми, нишпорячи у високих травах. Аж раптом його наполохав грім коліс на замерлих грудках землі. Він підкинув до плеча рушницю. Але тут же зів’яло опустив. Мабуть, такими були останні рухи французької піхоти під Верденом, коли німці застосували гази.
Вуйко, щоправда, не знав про окопну трагедію Першої світової війни. Але він не забув, чому так скоро повернувся із заробітків в Англії. Там він влаштувався на молочарні, де виготовляли знаменитий  сир рошфор. Кажуть, що до його шляхетних пахощів звикають. Однак вуйко не зміг. Більше того, аромат легуміну дістав Федора Івановича до рівня підсвідомості. Отож, нічого дивного, що вуйко, занюхавши візок з Вовою, кинувся тікати, як колись з Британських островів. Він забіг у якесь село, куди маршрутки ходили через день, і змушений був у стіжку заночувати. Ганка, коли він повернувся додому, звинуватила його у подружній зраді, розбила при народі у дворі фузею і поклала край ловам. Тепер вони живуть у різних кімнатах, але вітаються.
Історія Вови складніша. Кінь таки доставив його на дорогу, де стояла його “Таврія”. Та на цьому все гірше не скінчилося. Того дня відповідні органи проводили масштабну операцію “Бандитам – тюрми” з ухилом до боротьби з наркобаронами. Коли Вову зупинили, пес, дегустатор наркотичних запахів, відмовився обнюхувати машину. Він завив і почав кидатися на правоохоронців. Тоді в останніх і виникла версія, яка залишила гіркий слід у Вовиному житті. Бійці з бандитизмом вирішили, що здатні на все наркобарони винайшли новий спосіб перевозити зілля, зводячи нанівець собачий талант. “Таврію” розібрали на гайки, а позаяк Вова щось лепетав про вигрібну яму, вирішили, що він “косить під дурку”.
То була кримінальна історія, з якої Вова вийшов чистим у прямому і переносному значенні. Залишилася тільки шкідлива чутка, що він глумився над силовими органами. Виникли проблеми з реєстрацією-перереєстрацією зброї. Рушницю довелося продати. І став Вова невиїзним.
Криза. А що поробиш? Ходимо біля вигрібної ями.

Володимир ПАЛЬЦУН

 



У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

Реєстрація






Забули ім'я користувача/пароль
Не маєш власного облікового запису? Зареєструватися

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com