Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Мисливство — це не тільки відстріл
( 3 Votes )
Написав Waldemar Oldak Переглядів - 12182   
Четвер, 19 лютого 2009 18:44

Природничий музей у ЛьвовіРозвиток лісової, мисливської та рибальської галузей Володимира Дідушицького мав системно-науковий характер. Його ліси і рибні господарства були по-європейськи зразковими. Граф особисто контролював свої фільварки. Уже в 23 роки він став почесним членом Галицького господарчого товариства.

muzeum2.gif


Як розповідає нинішній директор Львівського природничого музею АН України Юрій Чорнобай, з одного боку, мисливські угіддя дуже ретельно охоронялися, а з іншого — відстрілом регулювали поголів’я тварин.

Логічним продовженням наукових підходів до розвитку лісового, мисливського, рибальського напрямів підприємницької діяльності Дідушицького стало створення Природничого музею, для якого у 1868 році граф придбав власним коштом палац у центрі Львова на вул. Театральній, 18. Сюди після його реконструкції через рік було перевезено всі колекції і трофеї графа, які він тримав у різних своїх маєтках.

10 вересня 1880 року під час приїзду на Галичину австро-угорського цісаря Франца Йосифа I Володимир Дідушицький зробив меценатський жест, яким увіковічнив себе, — передав музей міському магістрату Львова. Але при цьому не припинив його фінансувати. Бо розумів, що для розвитку, а не животіння закладу потрібні нові регулярні дослідження, які коштують грошей. Довічне ж фінансове утримання музею граф забезпечив за рахунок прибутків від створеної ним «Ординації Поторицької» — юридично оформленої неподільної спадщини, яка була затверджена у 1893 році парламентом у Відні, а музей дістав офіційну назву — Природничий музей ім. Дідушицьких. Відтоді Дідушицький офіційно вважався працівником власного музею. Коли він виїжджав до Європи у справах, то як послідовний прихильник суворого контролю та обліку, повертаючись з відрядження, особисто писав докладний фінансовий звіт.

 

 

Граф Володимир Дідушицький – меценат

18 березня цього року “Газета” писала про графа Войцеха Дідушицького. Сьогодні йтиметься про представника іншої гілки Сас-Дідушицьких – Володимира.

У сучасній Польщі не існує популярнішого прізвища, ніж Дідушицький. Це ім’я символізує аристократичний маєстат нації, а перший наклад генеалогічної монографії професора Краківської педагогічної академії Казимира Карольчака – Dzieduszyccy. Dzieje rodu. Linia poturzycko-zarzecka – розійшовся впродовж року й отримав нагороду міністерства освіти як найкраща праця в галузі генеалогії 2001 року.

Володимир народився
22 червня 1825 р. в батьківському маєтку Яришів, розташованому по російський бік кордону. З дитячого віку хлопець виявляв замилування до природи, що особливо підтримувала та прагнула розвинути його матір, графиня Павлина з Дзялинських. Отримав домашню освіту, для чого батьки наймали відомих учених: Авґуста Бєльовського (директора бібліотеки Оссолінських, який викладав історію та літературу), Вінсента Поля (географія), Ернеста Шауера (орнітологія) тощо. Крім того, зібрана батьком бібліотека в Поториці (тепер село Сокальського району) налічувала тисячі книг, рукописи, ікони, картини. Виховання супроводжували поїздки за кордон, під час яких Володимира найбільше цікавили природничі музеї.

Тож граф Володимир був одним із найбагатших галичан. 1885 року подружжя Володимира й Альфонсини, з Мончинських, Дідушицьких володіло 78110 австрійськими моргами землі та нерухомістю загальною вартістю
7 млн. 839 тис. 674 золотих ринських. Їхні маєтки розташовувалися на території Австро-Угорської, Німецької та Російської імперій.

Високий аристократичний статус автоматично штовхав гр. Володимира в політику. Причетний до революції
1848 р., він був членом Національної Гвардії, сам скасував панщину в своїх маєтках, допомагав революціонерам матеріально. Проте здобутий тоді політичний досвід, схоже, мав гіркий присмак, бо згодом граф неодноразово демонстрував свою відразу до політики. Його тричі обирали до Галицького сейму (1861р., 1867р., 1877р.), але він відмовлявся від мандату. Все ж засідав після  додаткових виборів у 1865-1867 та 1874-1876 рр., 1876-го був маршалом Галичини.

У перший період свого життя гр. Володимир осів у Поториці, займався господарством, самоосвітою, полював, колекціонував пташині опудала, зоологічні, ботанічні та мінералогічні експонати. Одна з прижиттєвих карикатур на гр. Дідушицького зображає, як він на колінах зізнається в коханні соловейкові. Невдовзі вирішив створити природничий музей у Львові, який, на відміну від звичайних приватних, мав бути відкритим для громадськості. 1857 року гр. Дідушицький переніс свої скарби до Львова, а 1868-го розмістив їх у кам’яниці на вул. Театральній. 1880 р. граф подарував свій музей місту, а водночас, передавши музеєві Поторицько-Зарицьку ординацію, забезпечив йому фінансове підґрунтя. Невдовзі переїхав до міста Лева. За цей дар Львівський університет надав гр. Дідушицькому докторат honoris causa.

Музей гр. Дідушицького був найбагатшою інституцією такого роду в Східній Європі й унікальним прикладом цілісного образу природи, геології та фольклору Галичини. Оскільки граф прагнув відтворити гармонійну картину Галичини, розпочинаючи з доісторичних часів, то збирав також археологічні знахідки та предмети побуту. Багато з моїх ровесників пам’ятають враження, яке справляли експозиції скелета мамонта та скам’янілого носорога (нині Львівський природничий музей закритий для відвідувачів, перманентний ремонт там триває близько 20 років). На жаль, відомий михалківський скарб золотих прикрас VIII-VII ст. до н.е. – окраса колекцій гр. Дідушицького – 1940 р. вивезли до Москви; де він тепер – не відомо.

У музеї працювало чимало відомих учених, багато з них його коштом поглиблювали свої знання у провідних наукових центрах Європи. Гр. Дідушицький листувався з ученими з усього континенту, був членом десятків наукових товариств світу, належав до числа ініціаторів Вищої рільничої школи в Дублянах (тепер – Львівський сільськогосподарський університет) і Галицького мисливського товариства, неодноразово представляв Галичину на світових господарських виставках, зокрема у Відні та Парижі, а за активну участь в організації виставки 1877 р. у Львові отримав почесне громадянство нашого міста.

Саме гр. Дідушицький розшукав гуцульських майстрів по дереву Шкрібляків, фінансував їхні поїздки до Відня та Парижа, після чого вони та гуцули стали знаменитими. Взагалі Гуцульщина була його пасією. Мар’ян Роско-Богданович описав бал у графському палаці на Курковій (тепер вул. Лисенка, тут розміщено штаб Військово-повітряних сил Прикарпатського військового округу) у формі гуцульського весілля.

“Там, ген, аж в Чорногорі,

То річ людям знана,

Що ві Львові є хатина

Пеняцького пана.

Много таких хат най буде, запанує згода!

Тоді Татрам Чорногора

Щиру руку пода”, –

співали молоді княжичі та князівни, графи та графині, танцюючи гуцульські танці (Пеняки – один із маєтків
гр. Володимира, тепер – село Бродівського району).

Загалом граф був свідомий свого українського походження (згідно з генеалогічною легендою, Дідушицькі походили від князя Василька – брата короля Данила). Коли хтось надто патетично звертався до нього “як до поляка”, міг відповісти: “Я – Дідух!”. 1848 року серед інших галицьких аристократів зголошувався в єпископа Григорія Яхимовича з метою переходу з латинського на грецький обряд. Той їм відмовив: мовляв, русини своєї шляхти не мають і не потребують. 1861-го з оказії перших виборів до сейму в його палаці на Курковій відбувалися переговори польських та українських політиків щодо утворення єдиної галицької фракції в австрійському парламенті.

Граф Володимир Дідушицький помер 18 вересня 1899 року Його приватні збірки нині становлять основу колекцій Природничого музею та Музею етнографії та народних промислів у Львові. 2000 р. я познайомився з його нащадками. Вони проживають здебільшого в Польщі, а також у Франції, Іспанії, Україні, можливо, ще десь, усіх – близько сотні. Тоді Дідушицькі планували збирати свої родинні з’їзди у Львові щороку. Приїжджали ще раз. Якби єпископ Яхимович (згодом барон і граф Римський) не був таким короткозорим, хто знає, де нині видавали б генеалогію Дідушицьких. Можливо, у Львові?

Ігор Чорновол

 

 

 



Коментарі  

 
#3 borkas 04.03.2009 19:41
думаю, що домашні музеї в декого можуть похвалитись не гіршими експонатами
 
 
#1 vasyl eger 20.02.2009 00:06
а що тепер з тим музеєм і трофеями ? :-?

цікаво
 

У Вас недостатньо прав для написання коментарів. Можливо, Вам необхідно зареєструватися на сайті.

загрузка...
Powered by HuntingUkraine.com