Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Пізнавальною для нашої ловецької громади буде інформація про доволі ефективне використання браконьєрів фашистською Германією в Другій Світовій. ЇЇ можна почерпнути з книжки Олексія Пішенкова «Штрафники СС. Зондеркоманда «Дірлевангер», випущеною видавництвом «Яуза-Пресс».

Зокрема, з неї можна дізнатися про те, що, як не дивно,  сама ідея створення підрозділу з засуджених браконьєрів належить самому Гітлеру, який, будучи вегетаріанцем, зневажав полювання  та мисливців. Так, ще до початку активних бойових дій  на Заході, навесні 1940 року ад’ютант рейхсфюрера СС Гіммлера группенфюрер СС Карл Вольф зв’язався з радником рейхсміністра юстиції й повідомив йому про те, що фюрер прийняв рішення амністувати засуджених браконьєрів з метою відправити їх спокутувати свою провину на фронті. Під цю програму могли потрапити лише люди, що займалися браконьєрством з використанням вогнепальної зброї і лише «професіонали»-рецидивісти, а не просто ті, кого випадково заарештували при спробі пополювати без дозволу.

На дворі було ще зовсім темно, коли Мар'ян вийшов на вулицю. Круглий, мов тарілка, місяць, вже зачепився за вершечок старої липи, що росла край дороги. Це вперше за останні два тижні небо розчистилось і зорі як тисячі діамантів, виблискували на фоні абсолютно чорного обрію.«Скоро розвиднюватиметься», - майнуло в голові у хлопця, - «треба вирушати, бо Вадим певно заждався».

Взявши на повідок Леді, п'ятирічну курцхааршу, хлопець попрямував безлюдними вуличками старого села. У вікнах знайомої хати виднівся м'який вогник, а з димаря ледь помітно струївся димок. Не спить вже, збирається певно.

Хлопець постукав у двері.

- Ну що, готовий?
- Авжеж!!

Нарешті і я дочекався миті, коли можу після довгого очікування відписатися в цій темі. Сьогодні ми вперше вийшли в угіддя з документами ГО ТМ "СІД", тобто нашого товариства мисливців. Зранку погода стояла чудова. Прохолодне і чисте повітря, смуга ранкової зорі на обрії і поля, що манили таку спраглу за полюванням душу мисливців.

Не встигли вийти в терени, як Ара одразу стала. Міцно стиснувши рушницю і з нестримним стукотом серця у грудях, я підійшов до собаки. Команда "Вперед" і красень-фазан, що розрухав ранішню тишу голосним ко-гок, здіймається в повітря. Рефлекс м"язів обігнав думки і перш ніж я почав більш-менш адекватно оцінювати ситуацію, стволи моєї ІЖовки вже встигли охолонути після двох позорних промахів .

Всім знайома сиуація, коли в першій  же загінці стріляють козу чи кабанчика, яких треба тут же швидко «розібрати» по рюкзаках, адже попереду ще цілий день полювання. І аж раптом, виявляється, що з усієї супер екіпірованої групи мисливців та єгерів ніхто не прихопив міцної мотузки, щоб підвісити тушу здобичі на гілляці. А потрошити та розбирати тушу на землі – і довго, і не гігієнічно.  Гадається, всі хоч раз потрапляли в таку халепу.

Старенька побілена хатинка Остапиної бабусі, з лелечим гніздом на крівлі, утопала в зелені дерев, що росли поряд. Сонце, що сідало за сусідський сад, ще відчутно пригрівало і трохи втомлений від дороги я залюбки присів з пляшкою пива на м’яку травичку.
Чогось згадались віршовані рядки Тараса:

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Збоку вже горів, потріскуючи жаринками, розпалений Остапом вогонь, а замариноване для шашличка м'ясо, приємно лоскотало ніздрі. Стемніло і потягнув холодний вітерець, та на душі було тепло і приємно, адже зранку на полювання, та ще й у колі справжніх друзів-мисливців… Задзвонив телефон і завівши двигун свого авто, Остап виїхав зустріти Вальдемара, що трохи запізнювався.

Зрештою Воллі приїхав якраз вчасно, шашлик якраз зажарився і перебазувавшись до хати, ми продовжили трапезу там.

Сьогодні, коли у багатьох користувачів мисливських угідь, закінчуються терміни користування і вони стоять на порозі «перепогодження» і разом з тим багато низових колективів роблять спроби «вийти» з УТМР, організуватись у громадські організації і самостійно вести мисливські господарства, думаю буде актуальною розповідь про той шлях який довелось пройти для досягнення мети - СТВОРЕННЯ І ВЕДЕННЯ МИСЛИВСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА.

В цій розповіді я не претендую на істину в останній інстанції, а просто cпробую, опираючись на свій 25 річний мисливський стаж і деякий досвід, в хронологічній послідовності викласти весь процес, випускаючі ті процедурні моменти які детально прописані в «Законі про полювання.....» і, навпаки, акцентуючи увагу на тих «скритих» моментах, про які не йдеться в жодних Законах і тим не менше вони виникають і потребують вирішення.

Соціальна незахищеність населення проявляється у багатьох сферах суспільного розвитку. Відповідно соціальна несправедливість спостерігається в ході розвитку мисливства. Так з давнини полювання і риболовля, насамперед, було способом добування їжі. Людина вже тоді намагалась захищати свої мисливські ресурси від правопорушників, адже від цього залежало їх життя. Вона могла пожертвувати навіть своїм життям чи життям своїх побратимів, ведучи кровопролитні війни за свої мисливські угіддя, де неодноразово траплялись смертельні випадки. [1]