Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Ласкаво просимо, госте!
Ім'я користувача Пароль: Запам'ятати мене
<--

ТЕМА: Старі фото книги традиції в ловецтві .

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 18/01/2012 22:22 #66313

IHOR написав:
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ !

Не так давно видав другу книжку мисливських спогадів о.Михайла Реваковича з Волосянки, вартість 20 грн. без пересилки;(перша книжечка про історію вузькоколійки, там є деякий матеріал про Сможе).

З повагою Ігор-Сколе-БОЙКІВЩИНА

Велике спасибі пану Ігорю за видавництво цікавої книги про спогади о.Михайла з Волосянки. Вчора прийшла ця книга бандеролькою. Батько говорив що прочитав її на одному подиху. Сам ще не читав, оскільки вже як 3 дні на навчанні. Тому коли приїду 28 додому, то розкажу про враження від книжки, хоча й так знаю що вони будуть на висоті.
П.С. Ще раз дякую пану Ігорю, за видавництво і праці в історії нашої країни, зокрема в мисливській сфері.
  • hanter39
  • Поза форумом
  • Ловчий професіонал
  • Постів: 2933
Закоханий у полювання!

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 26/01/2012 14:40 #67052

Щось минуло і Богоявлення, і вихідні, а ніхто нічого не каже про Волосянку, не звітує. То хтось був у Волосянці? Чи відправляли за о. Реваковичем? Може хтось робив знимки?
  • ivans
  • Поза форумом
  • Ловчий професіонал
  • Клуб "Ловецтво України"
  • Постів: 1312

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 26/01/2012 15:23 #67061

Бажаючі приїхати на зустріч і вдправу було і є,але отці були зайняті на минулі вихідні ,бо ходили псвячувати домівки.Можливо на наступі вихідні вийде.
  • strilok
  • Поза форумом
  • Ловчий професіонал
  • полювання,відпочинок на природі.
  • Постів: 928
ИЖ-18 МН (30-06)

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 03/02/2012 19:01 #67896

Цікаві історії зі Сколівських Бескидів.

З життя зайця.
Не так давно, в Сколівському держлісгоспі, після снігопадів,які засипали Карпати і зорема Сколівські Бескиди почув я кілька забавних історій з життя вухастого.
Одна з них для мешканця Карпат закінчилась нажаль трагчно... А було це так. Протягом однієї доби на Сколівщині випала місячна норма снігу в 30 см. до того,що був. Отож, загалом по горах в 1.5 м.В той час, білий,вухастий заєць, "мандрував лісом в пошуках щастя" та попавши в сніговий полон, не зумів вибратися, так і застивши присипаний снігом.
Скільки часу він там пробув не знає ніхто,але нажаль іхавший всюдихід,що віз бригаду робітників на лісосіку роздушив колесом нещасного.Ось так закінчилося земне життя того маленького,чудного створіння...
Інша історія переповідає не менш цікавий випадок з його життя.В той же час, інший вухастий мандруючи лісом, також зостався у полоні,присипаний снігом.А було це неподалік пилорами та дороги.Скільки не проїхало машин, не пройло людей по цій дорозі, як не гуділа пилорама,але заєць вперто вичікував свого часу.Але не тут то було!!! Хтось з робітників випадково знайшов зайця, визволив його з полону та випустив на волю. Ось так закінчились дві історії, одна трагічно,одна радісно...
  • IHOR
  • Поза форумом
  • Досвідчений ловчий
  • Постів: 133

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 09/02/2012 21:13 #68634

Враження від книги І. Чудійовича "Оповіді о.М. Реваковича про полювання на Сколівщині"
Прочитав книжу отриману від Ігора Чудійовича вже давно (як тільки попала до рук то пішла за один підхід, навіть не зміг відірватись).
Відкривши книгу, на першій сторінці мене приємно здивував підпис з побажання для мене від автора книжки. Далі для того щоб зрозуміти про що піде мова ідуть роз"яснення хто такий о.М. Ревакович, де і коли він жив. Далі читаємо короткі розповіді автора на основі чого була написана ця чудова книга, як збиралась по рядочках інформація - вражає яку кількість праці було затрачено для зібрання матеріалу. А далі я поринув у початок 20 ст. Можна сказати, що ти переносишся на тодішні небезпечні полювання на ведмедя, кабана, потрапляєш на риковиська. При розповідях вражає к-ть дичини, а також читач дізнається про закони і правила в тодішньому ловецтві. Коли інформація з записів о. Михайла закінчується (вміщено щоденники полювань отця, особливо сподобалось фото), подаються листи о.Реваковича з його знайомими, як йому допомагали і молились за нього в скрутні часи. В самому кінці книги подано де і як закінчив життя цей відомий на весь світ мисливець.
Сподобалось в книзі дуже те, що вона написана мовою оригіналу - гуцульською (спочатку було трохи важко читати, але в тому є своя ізюминка), раніше такі книги ніколи не траплялись мені до рук.
Тому велике спасибі автору за вложену працю при написанні чудової книги на мисливську тематику, яких доречі, майже ніхто не випускає. Тому ця книга займе достойне місце в моїй бібліотеці. А іншим мисливцям раджу прочитати цю книгу і підтримати автора в написанні подібних, адже за таку роботу зараз візьметься не кожен!
  • hanter39
  • Поза форумом
  • Ловчий професіонал
  • Постів: 2933
Закоханий у полювання!
За пост подякували: roman11


 

 

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 12/02/2012 22:27 #69201

hanter а книжку де можна замовити???
  • marik
  • Поза форумом
  • Ловчий
  • Постів: 64

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 13/02/2012 19:48 #69267

Книжку-Оповідання о.Михайла РЕВАКОВИЧА про полювання на Сколівщині можна замовити поштово:

адреса-Ігор Яр.ЧУДІЙОВИЧ
вул.Гайдамацька,15а
м.Сколе
Львівська обл. УКРАЇНА,82600
зв"язок-телефоном -096-30-56-450
Їдете на пошту,робите телеграфний переказ на суму в 52 грн. на моє ім"я(за дві книжки з доставкою, менше висилати не вигідно),вказуєте своє призвіще і адресу і чекаєте до отримання книжок.
Ось і все.Це зовсім просто.
З повагою Ігор Ярославович -Сколе-Карпати
  • IHOR
  • Поза форумом
  • Досвідчений ловчий
  • Постів: 133

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 13/02/2012 21:54 #69277

Пропоную всім скинутися по пару гр.і дати Ігору випустити одну гарну книгу з всім упорядненим матеріалом з цих усіх виданих книжочок,добавити дещо,а також масу фотографій з тих часів.То пасувало би до фестин зробити.У Львові вона би пішла на ура і ще може щось для форуму підзаробили б.
Ми маємо також як потепліє,чи може перед Великоднем поїхати на могилу о.Реви і віддати шану.Зробимо в Славську малу форумівку.
  • ярий
  • Поза форумом
  • Ловчий професіонал
  • Постів: 1932
За пост подякували: vasyl eger

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 13/02/2012 21:54 #69278

Марік, Ігор все правильно написав, книги прийшли за 3 чи 4 дні після переказу коштів. Варто замовити: одна собі інша комусь на подарунок.
  • hanter39
  • Поза форумом
  • Ловчий професіонал
  • Постів: 2933
Закоханий у полювання!

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 14/02/2012 10:43 #69317

До сколівського ресторану «Вівчарик» з гір спустилася голодна лань…А по селах все частіше «приходять у гості» вовки.
Іван ФАРІОН
Цієї морозної пори очевидцями незвичної картини стали жителі гірського райцентру Сколе. Серед білого дня по місту чимчикувала лань – так бойки називають самку карпатського оленя. Бачили її у двох місцях: поблизу ресторану «Вівчарик» і біля приватних будинків директорів Сколівського і Славського лісгоспів. Очевидно, виснажена голодом лісова красуня спустилася з гір у пошуках корму…
Великі сніги у горах і низька температура (у деяких сколівських селах вона опускалася до -38о) створили великі проблеми дичині. За таких екстремальних умов їй тяжко добути поживу – мох, листочки ожини. Особливо сутужно парнокопитним. Замети змушують їх спускатися у низини і надіятися на допомогу людей. Добре, якщо натраплять на справжнього друга природи…

Ще одна небезпека підстерігає травоїдних мешканців лісів – вовки, їх чимало зараз у Карпатах. Через негоду раціон сіроманців став біднішим, отож підстерігають знесилених голодом оленів і сарн. Не бояться навідатися і у села, крадуть там собак. Розбійницькі напади на тузиків були нещодавно у селах Плав’є, Хітарі, Задільську.

Несподівано «санітари лісу» почали робити набіги і у рівнинних районах Львівщини, зокрема у Жидачівському. Ось що розповідає старший єгер із Бориничів Степан Жила:

«Вовків у наших краях не було ще з 1958-го, а цього сезону з’явилися. Появу їх пояснити просто - майже чотири місяці не падали дощі, річки Стрий і Дністер обміліли, тож вовчиця з вовченятами бродом перейшли до нас із Чорного лісу, що на Івано-Франківщині. У селі Дев’ятниках недавно мисливці, закриваючи полювання на зайця, підстерегли 50-кілограмового вовка, ще трьох сіроманців поранили. Вовцюра виявився нівроку сильний!

Хоч поцілили у нього, ще 400 метрів втікав, огризаючись, кидався на людей. І зараз сіроманці десь близько біля наших угідь ходять. Коли розвожу корм козулям, кабанам, кінь мій вовчий дух здалека чує - дибки стає, фурчить, не хоче йти. У таких випадках припинаю гнідого, беру рушницю і йду у той бік, куди він дивиться. Але вовк - хитрющий, нехай лис з його хитрощами перед ним сховається. Настільки адаптувався, вивчив повадки людини, що наперед прогнозує її дії – навіть запах пороху від патронів здалека чує…

Проблемні часи настали і для птахів. Навіть у міських парках можна надибати тільця замерзлих ворон, сойок, яких підкосив голод. Рятується хто як може. Один з тернопільських мисливців розповів таку історію: на новий рік домашній пес задушив на його подвір’ї молодого лиса, який підкрадався до курей. Щоб не пропадати добру, зняв з рудого злодія шкіру, натягнув її на дерев’яні розпірки і повісив під дашком – щоб доходила кондиції. Коли вдарив 30-градусний мороз, «вичиняти» лисячий комір взялися синички. Обліпили шкіру і зсередини вичистили її геть чисто від залишків лисячого жиру…

На фото: Коли взимку звірям стає тяжко, вони вимушено ідуть ближче до людей.
  • IHOR
  • Поза форумом
  • Досвідчений ловчий
  • Постів: 133
За пост подякували: roman11

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 01/04/2012 11:31 #73674

Stanislaw Pietruski- Станіслав Петруський

Уривки з книги:

Historia naturalna zwierząt ssących dzikich galicyjskich. Zawierająca dokładne opisanie zwierząt ssących tudzież ciekawe postrzeżenia nad sposobem życia i obyczajami tychże...
Lwów 1853

***

… З групи дуже рідкісних хижих крилатих, на перший погляд, своїм дивним виглядом носа виділялась летюча миша підковець, підкова-Rhinolopus Unihastatus.
Дивна хиж тварина, справжній чортик, величиною в мишу. Самець має красиве, синьо-попелясте забарвлення, а самка рижувате. Оболонка у вигляді крил з”єднює пальці передніх і задніх ніг, голівка відносно велика, вушка завдовжки голови. Але найбільше вражає його ніс: на вигляд він є як правдива кінська підкова виготовлена на обличчі звірятка, а над тією підковою підноситься тригранна піраміда у вигляді листочка, більш менш складеного хвилями і який має смішний вигляд,-і треба розуміти,що це все представлено в мініатюрі, бо звірятко є маленьке, хоч грізного вигляду. Я бачив підківця в Підгородцях тільки два рази.
В 1844 році я п”ять днів мав того звірятка в своїй спальні. Вдень він сидів на ганку під суфітом, а ввечері літав. Не раз лежачи в ліжку я дивувався тій вправності з якою він умів в кімнаті, заповненій меблями, свій політ вимірювати, піднімаючись вгору, то опускаючись вниз. І ніде нічого не зачепивши вільно і вправно плив в повітрі над моєю головою. Жодного корму він приймати не хотів, хоч мух у кімнаті було достатньо. Я навіть сам йому навмисно хрущів і метеликів давав, проте він загинув на п”ятий день, напевно з виснаження.
Підковці є дуже чутливими на холод, а тому під час перших приморозків лізуть до пивниць, хлівів і подібних сховків-туди, де не доходить великий холод. А там повиснувши і тулячись один до одного, перебувають у летаргічному сні всю сувору пору року, не приймаючи жодного корму. В таку зимову сплячку впадають не тільки летючі миші, але і сурки, їжаки, суслики, а також хом”яки і борсуки. Правда два останні впадають в сплячку не завмираючи на цілу зиму…
***

… Норка або мала видра – Mustela Lutreola, Schreber)- рідкісна і дуже гарна, трохи менша за тхіра тваринка, з препишною своєю соболиною, коричневою шубою, з двома білими плямами по боках, які часом, хоч і досить рідко появляються на біло-рожевому носику. Норка любить глибокі потоки,які пливуть через карпатські ліси. Але її часом можна також побачити біля людських помешкань, ставків, каналів, річок,якщо такі мають шлюзи, греблі, запруди по яких вона вправно лазить.
Колись підгородецький звіринець, правда недовго мав норку,яку зловили зимою біля теплиці в бориславському лісі, в Самбірському повіті. Я сказав зробити для неї велику клітку з заглибиною в яку ставилось корито з водою і я туди щоденно кидав живі рибки. Вдень вона висипалась, тільки вночі пливаючи і пірнаючи в воду хапала рибку і з”їдала її на сухому місці. Спочатку була дуже дикою, але не сумніваюсь,що з часом вона би зовсім приручилась. Але одного разу я її знайшов дуже подушеною і тому довго нею не милувався. З її зимового вбрання шиють чудові шуби…

***

… Колись мій батько в в Ямельницькому маєтку в селі Підгородці мав гарний звіринець, де між різнобарвними ланями-самцями утримував старого оленя-рогача. З роками той олень став дуже небезпечним. І без супроводу наглядача звіринця з грубим дрючком в руці, до якого олень ставився приязно, ніхто з домашніх не насмілювався підходити до нього. Той же наглядач мав суворий наказ , щоби всіх приїжджих застерігати від нещасних випадків. Але не зважаючи на те, все ж таки трапився трагічний випадок.
Якийсь пан проїзжаючи в неділю вранці повз звіринець дуже захотів побачити ланю-самця і оленя-рогача. Але так, як не було наглядача, він незважаючи на пересторогу економа сказав, щоб йому відчинили звіринець. І коли він лише зайшов всередину, на нього тут же напав олень, який перекинув його і почав колоти рогами. На щастя, в той момент з маєтку прибігли люди і оборонили пана, більше переляканого ніж покаліченого.
В Любінцях, які знаходяться на відстані півтора десятка миль від Підгородців в 1825-1827 роках були два молоді оленятка, які росли в стодолі і яких інколи випускали на прогулянку, вони навіть заходили в кімнату. Спочатку їх годували молоком, потім їм давали хліб, булки,траву, сіль і таке інше. Від собак вони оборонялись тим, що тупали перед ними ногами. Одне оленя незабаром загинуло, проколовшись на дишель від саней, а другого подарували тодішньому місцевому губернаторові, князю Лобковіцу до Львова.
Олень може жити 30-35 років і довше. Добре згодоване м”ясо, досить смачне. Особливо м”ягка печеня і філе, теж добра і копчена грудинка. Добре виправлена шкіра дорога і міцна. З рогів оленя витягують ароматичну олію і освіжаючий оцет. Ба навіть м”які ріжки молодих оленят, покраяні кубиками і тушковані на вогні з маслом і корінням мають дуже зміцнюючи властивості для виснажених осіб.
Олені живуть у великих лісових хащах Європи і північної Азії, а у нас вони є ще в досить малій чисельності в гірських полонинах біля Сколього, Велдіжа і Перегінська. А може вже і там вигинули. Раніше і в інших лісах зустрічалися повсюдно, а зараз ані слухом, ані духом.
Боже, де поділись ті часи, коли 50 років тому, у вересні місяці, під час гону оленів на підгородецьких брамах в Сколівському повіті щорічно висів один, а часом два олені-рогачі. А коли у Сколівській місцевості однієї осені було вбито кільканадцять голів: то били і били без жодної потреби, бережливості, без дотримання порядку і мисливської господарності, і майже зовсім винищили тих найкрасивіших і найшляхетніших звірят. Останнього оленя-рогача вбито в Підгородцях навесні 1836 року. Філе з нього я відіслав доктору Завадському. Отримав навіть листа від нього, як підтвердження подяки…


Переклад з польської Олега Мацьківа
  • IHOR
  • Поза форумом
  • Досвідчений ловчий
  • Постів: 133

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 06/07/2012 20:10 #80969

Stanislaw Pietruski- Станіслав Петруський

Уривки з книги:

Opisanie zwierząt ssących tudzież ciekawe postrzeżenia nad sposobem życia i obyczajami tychże...
Historia naturalna zwierząt ssących dzikich galicyjskich. Zawierająca dokładne Lwów 1853

***

… З групи дуже рідкісних хижих крилатих, на перший погляд, своїм дивним виглядом носа виділялась летюча миша підковець, підкова-Rhinolopus Unihastatus.
Дивна хиж тварина, справжній чортик, величиною в мишу. Самець має красиве, синьо-попелясте забарвлення, а самка рижувате. Оболонка у вигляді крил з”єднює пальці передніх і задніх ніг, голівка відносно велика, вушка завдовжки голови. Але найбільше вражає його ніс: на вигляд він є як правдива кінська підкова виготовлена на обличчі звірятка, а над тією підковою підноситься тригранна піраміда у вигляді листочка, більш менш складеного хвилями і який має смішний вигляд,-і треба розуміти,що це все представлено в мініатюрі, бо звірятко є маленьке, хоч грізного вигляду. Я бачив підківця в Підгородцях тільки два рази.
В 1844 році я п”ять днів мав того звірятка в своїй спальні. Вдень він сидів на ганку під суфітом, а ввечері літав. Не раз лежачи в ліжку я дивувався тій вправності з якою він умів в кімнаті, заповненій меблями, свій політ вимірювати, піднімаючись вгору, то опускаючись вниз. І ніде нічого не зачепивши вільно і вправно плив в повітрі над моєю головою. Жодного корму він приймати не хотів, хоч мух у кімнаті було достатньо. Я навіть сам йому навмисно хрущів і метеликів давав, проте він загинув на п”ятий день, напевно з виснаження.
Підковці є дуже чутливими на холод, а тому під час перших приморозків лізуть до пивниць, хлівів і подібних сховків-туди, де не доходить великий холод. А там повиснувши і тулячись один до одного, перебувають у летаргічному сні всю сувору пору року, не приймаючи жодного корму. В таку зимову сплячку впадають не тільки летючі миші, але і сурки, їжаки, суслики, а також хом”яки і борсуки. Правда два останні впадають в сплячку не завмираючи на цілу зиму…
***

… Норка або мала видра – Mustela Lutreola, Schreber)- рідкісна і дуже гарна, трохи менша за тхіра тваринка, з препишною своєю соболиною, коричневою шубою, з двома білими плямами по боках, які часом, хоч і досить рідко появляються на біло-рожевому носику. Норка любить глибокі потоки,які пливуть через карпатські ліси. Але її часом можна також побачити біля людських помешкань, ставків, каналів, річок,якщо такі мають шлюзи, греблі, запруди по яких вона вправно лазить.
Колись підгородецький звіринець, правда недовго мав норку,яку зловили зимою біля теплиці в бориславському лісі, в Самбірському повіті. Я сказав зробити для неї велику клітку з заглибиною в яку ставилось корито з водою і я туди щоденно кидав живі рибки. Вдень вона висипалась, тільки вночі пливаючи і пірнаючи в воду хапала рибку і з”їдала її на сухому місці. Спочатку була дуже дикою, але не сумніваюсь,що з часом вона би зовсім приручилась. Але одного разу я її знайшов дуже подушеною і тому довго нею не милувався. З її зимового вбрання шиють чудові шуби…

***

… Колись мій батько в в Ямельницькому маєтку в селі Підгородці мав гарний звіринець, де між різнобарвними ланями-самцями утримував старого оленя-рогача. З роками той олень став дуже небезпечним. І без супроводу наглядача звіринця з грубим дрючком в руці, до якого олень ставився приязно, ніхто з домашніх не насмілювався підходити до нього. Той же наглядач мав суворий наказ , щоби всіх приїжджих застерігати від нещасних випадків. Але не зважаючи на те, все ж таки трапився трагічний випадок.
Якийсь пан проїзжаючи в неділю вранці повз звіринець дуже захотів побачити ланю-самця і оленя-рогача. Але так, як не було наглядача, він незважаючи на пересторогу економа сказав, щоб йому відчинили звіринець. І коли він лише зайшов всередину, на нього тут же напав олень, який перекинув його і почав колоти рогами. На щастя, в той момент з маєтку прибігли люди і оборонили пана, більше переляканого ніж покаліченого.
В Любінцях, які знаходяться на відстані півтора десятка миль від Підгородців в 1825-1827 роках були два молоді оленятка, які росли в стодолі і яких інколи випускали на прогулянку, вони навіть заходили в кімнату. Спочатку їх годували молоком, потім їм давали хліб, булки,траву, сіль і таке інше. Від собак вони оборонялись тим, що тупали перед ними ногами. Одне оленя незабаром загинуло, проколовшись на дишель від саней, а другого подарували тодішньому місцевому губернаторові, князю Лобковіцу до Львова.
Олень може жити 30-35 років і довше. Добре згодоване м”ясо, досить смачне. Особливо м”ягка печеня і філе, теж добра і копчена грудинка. Добре виправлена шкіра дорога і міцна. З рогів оленя витягують ароматичну олію і освіжаючий оцет. Ба навіть м”які ріжки молодих оленят, покраяні кубиками і тушковані на вогні з маслом і корінням мають дуже зміцнюючи властивості для виснажених осіб.
Олені живуть у великих лісових хащах Європи і північної Азії, а у нас вони є ще в досить малій чисельності в гірських полонинах біля Сколього, Велдіжа і Перегінська. А може вже і там вигинули. Раніше і в інших лісах зустрічалися повсюдно, а зараз ані слухом, ані духом.
Боже, де поділись ті часи, коли 50 років тому, у вересні місяці, під час гону оленів на підгородецьких брамах в Сколівському повіті щорічно висів один, а часом два олені-рогачі. А коли у Сколівській місцевості однієї осені було вбито кільканадцять голів: то били і били без жодної потреби, бережливості, без дотримання порядку і мисливської господарності, і майже зовсім винищили тих найкрасивіших і найшляхетніших звірят. Останнього оленя-рогача вбито в Підгородцях навесні 1836 року. Філе з нього я відіслав доктору Завадському. Отримав навіть листа від нього, як підтвердження подяки…


***
В 1841 році я два тижні у своєму домі утримував великого дикого кота (Felis Catus), якого в січні місяці сільська жінка зловила нагорищі своєї хати під час сильних зимових снігопадів. А це трапилось так: о 4 –тій годині ранку ї розбудили кури,які сильно кудкудакали і тріпались на горищі. Міркуючи,що це, мабуть крадеться тхір, вона вибігла з палицею і руці і побачивши в темряві досить великого звіра, довго не роздумуючи сильно вдарила його по голові, що той аж перекинувся.
Зразу ж після того, як вона наробила галасу до неї прибігли чоловік , діти і слуги. І приглушеного дикого кота вони принесли до мене.
Це був чудовий екземпляр, завбільшки як лис, сиво-сірого кольору, який переливався з бурого в польовий, але здебільшого смугастий, ясніший під животом. У нього також був товстий кудлатий хвіст, два останні кільця якого і сам кінець були чорними, а оксамитові підошви у стіп -мідного кольору .
Наші домашні коти походять від іншого азійського і африканського кота(Felis Maniculata), який живе в Сірії, Нубії і Єгипті.
Рисі (Felix Lynx,L.) про котрих я від 1825 аж до 1844 років нічого не чув,в останнє десятиліття почали частіше з»являтись в наших лісах, цьому напевно сприяло те,що в 1846 і 1848 роках було запроваджено надзвичайне становище і заборонено носіння зброї, а потім і скасовано винагороду за відстріл хижих звірів. Ще не так давно, за самку рисі уряд платив 25 ринських золотих корун. Це була, по правді кажучи, не найгірша винагорода і заохочення, особливо для простого люду, який не полював зі свого задоволення чи за бажання прислужитися зоологічним дослідженням.
Гайові, вуглярі,рудокопи цілими днями в кущах і гірських потоках дерли ходаки й чоботи в надії вполювати для себе корисного звіра.
В нинішніх часах той запал значно згас і рисі знову розмножились. В 1857 році я отримав пречудовий екземпляр рися, вбитого в підгородецьких лісах сала Сопіт. А це трапилось так: того року 11, 12 і 13 брезня в стрийських горах випали надзвичайно великі сніги,які засипали всі дороги і перевали, перервавши будь-які зв»язки з іншими населеними пунктами. І за жодні гроші не можна було послати посильного до Сколього.
13 березня 1857 року в с. Сопіт жінка, беручи сіно з оборога,який стояв в саді, не сподіваючись який там сидить гість, обняла руками замість сіна величезного , старого, дикого кабана,який відбився від стада. і треба ж було бачити як вони обоє перелякались! Вирвавшись з незвичних для себе обіймів дикий кабан заховався під млин, де його селяни зарубали сокирами.

Переклад з польської Олега Мацьківа
  • IHOR
  • Поза форумом
  • Досвідчений ловчий
  • Постів: 133
За пост подякували: hanter39, roman11

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 27/07/2012 20:22 #82372

Stanislaw Pietruski- Станіслав Петруський

Уривки з книги:

Opisanie zwierząt ssących tudzież ciekawe postrzeżenia nad sposobem życia i obyczajami tychże...
Historia naturalna zwierząt ssących dzikich galicyjskich.
Zawierająca dokładne
Lwów 1853

***

… З групи дуже рідкісних хижих крилатих, на перший погляд, своїм дивним виглядом носа виділялась летюча миша підковець, підкова-Rhinolopus Unihastatus.
Дивна хиж тварина, справжній чортик, величиною в мишу. Самець має красиве, синьо-попелясте забарвлення, а самка рижувате. Оболонка у вигляді крил з”єднює пальці передніх і задніх ніг, голівка відносно велика, вушка завдовжки голови. Але найбільше вражає його ніс: на вигляд він є як правдива кінська підкова виготовлена на обличчі звірятка, а над тією підковою підноситься тригранна піраміда у вигляді листочка, більш менш складеного хвилями і який має смішний вигляд,-і треба розуміти,що це все представлено в мініатюрі, бо звірятко є маленьке, хоч грізного вигляду. Я бачив підківця в Підгородцях тільки два рази.
В 1844 році я п”ять днів мав того звірятка в своїй спальні. Вдень він сидів на ганку під суфітом, а ввечері літав. Не раз лежачи в ліжку я дивувався тій вправності з якою він умів в кімнаті, заповненій меблями, свій політ вимірювати, піднімаючись вгору, то опускаючись вниз. І ніде нічого не зачепивши вільно і вправно плив в повітрі над моєю головою. Жодного корму він приймати не хотів, хоч мух у кімнаті було достатньо. Я навіть сам йому навмисно хрущів і метеликів давав, проте він загинув на п”ятий день, напевно з виснаження.
Підковці є дуже чутливими на холод, а тому під час перших приморозків лізуть до пивниць, хлівів і подібних сховків-туди, де не доходить великий холод. А там повиснувши і тулячись один до одного, перебувають у летаргічному сні всю сувору пору року, не приймаючи жодного корму. В таку зимову сплячку впадають не тільки летючі миші, але і сурки, їжаки, суслики, а також хом”яки і борсуки. Правда два останні впадають в сплячку не завмираючи на цілу зиму…
***

… Норка або мала видра – Mustela Lutreola, Schreber)- рідкісна і дуже гарна, трохи менша за тхіра тваринка, з препишною своєю соболиною, коричневою шубою, з двома білими плямами по боках, які часом, хоч і досить рідко появляються на біло-рожевому носику. Норка любить глибокі потоки,які пливуть через карпатські ліси. Але її часом можна також побачити біля людських помешкань, ставків, каналів, річок,якщо такі мають шлюзи, греблі, запруди по яких вона вправно лазить.
Колись підгородецький звіринець, правда недовго мав норку,яку зловили зимою біля теплиці в бориславському лісі, в Самбірському повіті. Я сказав зробити для неї велику клітку з заглибиною в яку ставилось корито з водою і я туди щоденно кидав живі рибки. Вдень вона висипалась, тільки вночі пливаючи і пірнаючи в воду хапала рибку і з”їдала її на сухому місці. Спочатку була дуже дикою, але не сумніваюсь,що з часом вона би зовсім приручилась. Але одного разу я її знайшов дуже подушеною і тому довго нею не милувався. З її зимового вбрання шиють чудові шуби…

***

… Колись мій батько в в Ямельницькому маєтку в селі Підгородці мав гарний звіринець, де між різнобарвними ланями-самцями утримував старого оленя-рогача. З роками той олень став дуже небезпечним. І без супроводу наглядача звіринця з грубим дрючком в руці, до якого олень ставився приязно, ніхто з домашніх не насмілювався підходити до нього. Той же наглядач мав суворий наказ , щоби всіх приїжджих застерігати від нещасних випадків. Але не зважаючи на те, все ж таки трапився трагічний випадок.
Якийсь пан проїзжаючи в неділю вранці повз звіринець дуже захотів побачити ланю-самця і оленя-рогача. Але так, як не було наглядача, він незважаючи на пересторогу економа сказав, щоб йому відчинили звіринець. І коли він лише зайшов всередину, на нього тут же напав олень, який перекинув його і почав колоти рогами. На щастя, в той момент з маєтку прибігли люди і оборонили пана, більше переляканого ніж покаліченого.
В Любінцях, які знаходяться на відстані півтора десятка миль від Підгородців в 1825-1827 роках були два молоді оленятка, які росли в стодолі і яких інколи випускали на прогулянку, вони навіть заходили в кімнату. Спочатку їх годували молоком, потім їм давали хліб, булки,траву, сіль і таке інше. Від собак вони оборонялись тим, що тупали перед ними ногами. Одне оленя незабаром загинуло, проколовшись на дишель від саней, а другого подарували тодішньому місцевому губернаторові, князю Лобковіцу до Львова.
Олень може жити 30-35 років і довше. Добре згодоване м”ясо, досить смачне. Особливо м”ягка печеня і філе, теж добра і копчена грудинка. Добре виправлена шкіра дорога і міцна. З рогів оленя витягують ароматичну олію і освіжаючий оцет. Ба навіть м”які ріжки молодих оленят, покраяні кубиками і тушковані на вогні з маслом і корінням мають дуже зміцнюючи властивості для виснажених осіб.
Олені живуть у великих лісових хащах Європи і північної Азії, а у нас вони є ще в досить малій чисельності в гірських полонинах біля Сколього, Велдіжа і Перегінська. А може вже і там вигинули. Раніше і в інших лісах зустрічалися повсюдно, а зараз а ні слухом, а ні духом.
Боже, де поділись ті часи, коли 50 років тому, у вересні місяці, під час гону оленів на підгородецьких брамах в Сколівському повіті щорічно висів один, а часом два олені-рогачі. А коли у Сколівській місцевості однієї осені було вбито кільканадцять голів: то били і били без жодної потреби, бережливості, без дотримання порядку і мисливської господарності, і майже зовсім винищили тих найкрасивіших і найшляхетніших звірят. Останнього оленя-рогача вбито в Підгородцях навесні 1836 року. Філе з нього я відіслав доктору Завадському. Отримав навіть листа від нього, як підтвердження подяки…


***
В 1841 році я два тижні у своєму домі утримував великого дикого кота (Felis Catus), якого в січні місяці сільська жінка зловила нагорищі своєї хати під час сильних зимових снігопадів. А це трапилось так: о 4 –тій годині ранку ї розбудили кури,які сильно кудкудакали і тріпались на горищі. Міркуючи,що це, мабуть крадеться тхір, вона вибігла з палицею і руці і побачивши в темряві досить великого звіра, довго не роздумуючи сильно вдарила його по голові, що той аж перекинувся.
Зразу ж після того, як вона наробила галасу до неї прибігли чоловік , діти і слуги. І приглушеного дикого кота вони принесли до мене.
Це був чудовий екземпляр, завбільшки як лис, сиво-сірого кольору, який переливався з бурого в польовий, але здебільшого смугастий, ясніший під животом. У нього також був товстий кудлатий хвіст, два останні кільця якого і сам кінець були чорними, а оксамитові підошви у стіп -мідного кольору .
Наші домашні коти походять від іншого азійського і африканського кота(Felis Maniculata), який живе в Сірії, Нубії і Єгипті.
Рисі (Felix Lynx,L.) про котрих я від 1825 аж до 1844 років нічого не чув,в останнє десятиліття почали частіше з»являтись в наших лісах, цьому напевно сприяло те,що в 1846 і 1848 роках було запроваджено надзвичайне становище і заборонено носіння зброї, а потім і скасовано винагороду за відстріл хижих звірів. Ще не так давно, за самку рисі уряд платив 25 ринських золотих корун. Це була, по правді кажучи, не найгірша винагорода і заохочення, особливо для простого люду, який не полював зі свого задоволення чи за бажання прислужитися зоологічним дослідженням.
Гайові, вуглярі,рудокопи цілими днями в кущах і гірських потоках дерли ходаки й чоботи в надії вполювати для себе корисного звіра.
В нинішніх часах той запал значно згас і рисі знову розмножились. В 1857 році я отримав пречудовий екземпляр рися, вбитого в підгородецьких лісах сала Сопіт. А це трапилось так: того року 11, 12 і 13 брезня в стрийських горах випали надзвичайно великі сніги, які засипали всі дороги і перевали, перервавши будь-які зв”язки з іншими населеними пунктами. І за жодні гроші не можна було послати посильного до Сколього.
13 березня 1857 року в с. Сопіт жінка, беручи сіно з оборога,який стояв в саді, не сподіваючись який там сидить гість, обняла руками замість сіна величезного , старого, дикого кабана, який відбився від стада. і треба ж було бачити як вони обоє перелякались! Вирвавшись з незвичних для себе обіймів дикий кабан заховався під млин, де його селяни зарубали сокирами.
*** ***
Декілька підгородецьких мисливців дізнавшись про те,що в селі Сопіт з”явились дикі свині, туи же подались туди, щоб там на них зробити засідку. А тим часом їм сповіщають про те,що з іншого боку Сопота вовк гониться за худобою. Тим уявним вовком, якого наступного дня буде вбито, був насправді рись (Felix Lunx.L).
Довжина його тіла становила 3 фути, 6 дюймів-хвоста-7 дюймів. Волосяний покрив хребта був сіро-рижого кольору, припорошений чорними цятками. Нижня частина живота біляво-червоно-рижа з чорно-коричневими смушками. Ноги червоняві, а короткий хвіст бурого кольору, по довжині рівний з головою. На кінці хвіст чорний, на вухах видно значні пензлики або китички з довгого чорного волосся.
Рись є страшним ворогом, як лісових так і домашніх тварин. Для прикладу, один рись здатен овечій отарі завдати страшенних втрат. Маємо такий приклад по селі Сопіт, коли однієї ночі він видушив біля 30–ти голів овець, випивши при цьому кров, як леопард, а решту залишив неушкодженими.
Мисливці розповідають, що рись чатує на свою здобич так, як кіт, який притаївся під деревом або на пні, колоді чи товстій гілляці і з неабиякою терпеливістю очікує приходу якогось звіряти. І якщо зловить щось дрібне, то з”їдає як кіт мишку, але як здобич більша, то тоді накидується на неї як росомаха ( Gulo borealis). Накидується на карк жертви одним стрибком, міцно чіпляючись своїми гострими пазурами, і гризе доти, доки не перетне горлянку, а потім висмоктує кров і виїдає мозок. А коли рись зморений голодом, то пожирає і смачні куски м»яса. Решту м»яса ховає, прикриваючи листям і про які пізніше найчастіше забуває. Полюючи зазвичай вночі, він одинаково добре бачить , як вночі, так і вдень. За свій прекрасний і гострий зір його прозвали гострозором.
І дійсно, око в нього дуже жваве, добре виражене, хоч сам вигляд не зовсім гарний, однак йому не бракує певної привабливості і чарівної форми.
Як і кіт, з яким він має подібну будову зубів, рись безмірно чистий, часто обнюхується і миє свою гарну шубу.
Взятий з малих літ і вихований між людьми, він приручається до такої міри, що робиться навіть облесним і любить бавитися.
Пригадую , мій батько колись мав молодого рися. Його виховували в кухні, він бігав за кухарем по подвір”ю як пес, був здоровим і все йшло якнайкраще. Але коли одного разу на кухні зробив шкоду, то кухар так сильно вдарив його палицею, що аж зламав йому хребет, внаслідок чого той і загинув. Годували його у нас сирим м”ясом, вареним рисом,живими пташенятами і курячими нутрощами.
Покійний граф Єжи Буковський, великий мисливець •
якось розповідав мені, що мав двох рисенят, а ті шмаркачі так між собою гризлися, що їх інколи важко було розборонити. І я в те дуже вір»ю , бо знаю з досвіду, що і молоді куниці часто між собою гризуться, причому страшенно верещать.
Гарний зимовий одяг рися постачає коштовні хутра, камізельки і муфти. Зі шкур рися роблять покривала на ліжка. Колись використовувались рисячі шкури для панцерів. Найбільш цінними є сибірські відрізи хутра рися- вони найм”якші і яскравіші. Але так, як вони занадто м”ягкі їх важко зшивати і вироби з них линяють.
Після того, як згорів мій звіринець я дуже зацікавився галицькими зміями і вужами. А це тому, що коли я жив в околиці яка кишіла отруйними зміями, мені вила нагода досліджувати отруту (яд) тих істот. Адже, їхнє утримання нічого не коштувало. Насмілюсь сказати, що я сподівався на те, що мої старання не будуть марними.
На перший погляд, змії- це холодні, скриті, понурі істоти , якими нехтують всі і які до сьогоднішнього дня викликають тільки огиду і страх, а насправді, це дуже цікаві і корисні види. І для підтвердження того може слугувати той факт, що на 27-28 видів змій, які населяють наш край, знайдеться заледве три види насправді отруйних, а отже, шкідливих і таких, що потребують знищення. А решта можна сміло віднести до корисних плазунів. Всі вони через свій спосіб життя, свої повадки і свою красу заслуговують на те,щоби наші дослідники звертали більшу ніж дотепер на них увагу . Зрештую, кожна наука є корисною і галицька герпетологія повинна би знайти також своїх послідовників, які наслідують приклад нашого , єдиного живого сьогодні дослідника доктора Яхни.
Зі згаданих змій маємо більше шести видів не отруйних, наприклад, звичайні, чорні як круки ужаки; прегарні і великі, хоч й такі рідкісні у нас оливково-жовті плазуни ( Zamenis viridiflavus Laup.). Мені за час мого 30-ти літнього перебування в Підгородцях тільки два рази вдалося такого ужака мати і то не живого. Але за те я мав одного звійного і верткого вужа. Той плазун кусає, але не шкідливо, бо не має отруйних зубів, але має ціпкий хвіст і може також вилізти на дерево. Кілька років тому той плазун наробив мені великого клопоту. Мешкаючи раніше у Львові, я зловив його на Холоску і приніс до свого помешкання на Галицькому, де я і поклав його в торбу і втомлений ліг спати. І що ж, коли, на моє нещастя плазун виліз із торби і просунувся попід поріг до чужої кімнати, і вмостився в ліжку. Наступного дня лакей застеляючи ліжко знайшов вужа звернутого в клубок між матрасом і сінником. Можна було собі уявити, яка почалась метушня і крики в домі. Тут слід відмітити , що у нас, на жаль є і три види отруйних змій, з яких змія чорна (Polias praester) є найнебезпечнішою.
Винятком в цьому випадку є лише те, що разом в одній околиці ба, навіть в тому самому зрубі живе вуж не шкідливий, також чорний, як крук, який відрізняється від змії тільки довшим хвостом і білою райдугою ока. Бо в нашої змії вона є кроваво-червона. Але , Боже мій, хто в лісі має час в поспіху звертати увагу на таку малу різницю! Тому слід бути дуже обережним, щоб бува часом не помилитись і дорого не заплатити за свою необережність. Що зі мною і трапилось.
Це було в травні місяці 1836 року. Шостого травня о дев”ятій годині вечора коваль з сусіднього лісу приніс мені чорну змію, обережно тримаючи її між двома патиками. А я добре не розпитавши, думаючи, що він подає мені чорного вужа, почав насміхатись з його надмірної обережності і я вхопив посередині гадину правою рукою, а та обернувшись, вкусила мене в мізинець. Спочатку я не відчув великого болю, мені здалося, щ ніби мене хтось вколов голкою і я з того нічого собі не роблячи поніс її далі в клітку. І тут вона кусає мене другий раз в середній палець тієї ж самої руки.
Посадивши змію до «в”язниці» я відчув, що мене болить рука і починає пухнути. Повернувшись до кімнати я запалюю свічку і тільки тоді бачу, що то не жарти: рука була вже як відерко, сильно посиніла і вкрилась червоними пухирями і при тому я відчував нудоту і озноб. Що тут робити?
Зразу ж шукаю поради в герпетологічних книжках, бо бачу, що вже запізно усвідомив свою помилку і в одному німецькому виданні вичитую наступне, хоч а і невтішне речення про укус чорної змії. « ЇЇ укус хоч не завжди смертельний, але є дуже небезпечним. В багатьох випадках при укусі допомагає свіжовидоєне молоко корови змішане з льняною олією і вжите всередину. Це дуже ефективний засіб».
Але Боже милий, де тут вночі о десятій годині вечора дістати молока, бо олію я навіть мав, так як тримав її як приманку для лову птахів. А так, як сіль і вода були під рукою і я довго не роздумуючи, перев”язавши перед тим руку хустиною, аби пухлина не розповсюджувалась далі, почав натирати місце покусу дрібною сіллю, а потім прикликавши людей я просив принести мені свіжовидоєного молока. А перев”яз ану руку я запхав в холодну воду і мочив цілу ніч. Свіжовидоєне молоко змішане з льняною олією я вживав так: на кварту молока я давав столову ложку свіжої олії- і випивав я її протягом 24 годин цілий гонець. До того я ще дотримувався цілодобової дієти. Незважаючи на все те, що я робив, рука далі впухала ж до ранку. Але вранці пухлина потроху почала сходити і біль минув, так що після 48 годин на руці залишився лише знак від укусу.
Другий подібний випадок трапився роком пізніше по сусідству зі мною. Двоє гайових із села Урич, які мені доправили різні види змій, влітку вийшли на їх пошуки. Один з них зловив велику чорну змію, а другий тим часом вибрав і чистив мурашині яйця для пташок. Перший гайовий переконаний, що тримає в руці не отруйного вужа , почав ним бавитись, а змія була досить лагідною і його не кусала. Але йому враз спало на думку лякати нею товариша , а при тих дурних жартах він боляче потиснув її і був покусаний в руку.
Ліс , в якому це трапилося знаходився за милю від села Урич. Покус виявився дуже небезпечним і доки бідолага прийшов додому, його рука страшенно напухла і почорніла. А так як корчма, на нещастя, була по дорозі до дому, то він не тільки напився горілочки, але й собі тими універсальними ліками наших селян, обмив хвору руку. В результаті його стан настільки погіршився, що він три дні тяжко хворів.
Вже потім, маючи за плечима гіркий свій і вищезгаданих гайових досвід я протягом 36 років лікував біля 200 осіб від укусів різних видів змій тими, здавалось би незавидними засобами, які завжди можна знайти і використати з ефективним результатом. Хоча з 200 людей, які я лікував, двоє померло, а це тому, що вони дуже пізно звернулись по допомогу і після нанесення їм покусу не дотримувались дієти.
Напевно, що не кожен покус буває одинаково небезпечний. Велику роль тут відіграють клімат, пора року ( в гарячу пору року отрута діє набагато сильніше ніж в негоду чи восени). Значення має і вид змії, її вік, бо як кусає стара, доросла , то болить більше ніж би вкусила молода, а також фізичний і психологічний стан пацієнта, навіть місце укусу. Наприклад, якщо когось покусано в ногу, то він може бути далеко спокійнішим за того, котрий спав в лісі і був покусаний випадково в обличчя, що трапляється не надто рідко.
Часом змійка потисне сильніше і випустить отрути більше, а часом навпаки і тому подібне. Закінчуючи свої спостереження за живою природою Петруський приводить слова з вірша свого сучасника, польського поета Карпінського:
Всесильний Боже, на землі і в небі,
Як подивлюсь я на Твої творіння,
А потім знову глянувши на себе-
-Яким нікчемним я є проти Тебе.



Переклад з польської Олега Мацьківа
  • IHOR
  • Поза форумом
  • Досвідчений ловчий
  • Постів: 133
За пост подякували: сірий, hanter39, roman11

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 21/03/2013 22:04 #97449

Доброго дня, шановні Панове !

Завершив підготовку нової книги.ЇЇ назва-МИСЛИВСЬКА АТЛАНТИДА ЛЬВІВСЬКИХ КАРПАТ.Об"єм книги майже 200 сторінок А-4 .Багато надзвичайно цікавих, старих фото та листівок. Це своєрідний екскурс в славну мисливську культуру та історію.
Найкращим для Вас подарунком - буде така книжка на Вашому столі, а пізніше її переосмислення на сторінках порталу. Отож, усім, кому не байдужа доля відродження нашої мисливської історії посприяймо в тому, станьке ,як було колись, менценатами даного видання. Нище, в листі(як зразок) подаю розрахунковий рахунок на який потрібно перечисляти кошти.
УКРАЇНА
Сколівське науково-культурологічне товариство
БОЙКІВЩИНА

82600, Україна , Львівська обл..,
м. Сколе, м-н Незалежності,1,
2-27-00

Пану Ярославу ДУБНЕВИЧУ



Вельмишановний ЯРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ!

Керуючись засадами, що охорона,пам’ять і збереження культурної спадщини є понаднаціональним обов”язком і бажаючи внести свій непосильний внесок в її увіковічення
звертаюсь до Вас з наступним проханням.
Дуже приємно, що Ви присвятили хвилю уваги icmopiї Львівських Карпат, зокрема мисливства та рибальства.
Вперше, маємо сміливість , звернутись персонально до Вас, з проханням про допомогу. Тільки з Вашою підтримкою, втретє, в більш повному об”ємі, можна видати книгу, яка відображає історію нашої Бойківщини та красу Львівських Карпат.
Просимо Вас надати посильну, благодійну фінансову допомогу. Пожертвувані Вами кошти будутъ використані для оплати за видання та друк книги.
Ваше прізвище, за згодою, буде вписано в книгу, як менцената данного видання та подароване Вам з авторським підписом.

Щиро дякуємо Вам за розуміння та підтримку.
Кошти просимо перерахувати на р/р 29244825509100
МФО 305299
ОКПО 14360570
Призначення платежу- для поповнення картки 4405885017767317
ПриватБанк


Заступник голови
Сколівського НКТ «БОЙКІВЩИНА» З великою подякою Ігор ЧУДІЙОВИЧ

УСІ, ХТО ПРИЄНАЄТЬСЯ ОТРИМАЮТЬ НЕ ТІЛЬКИ КНИГИ З АВТОГРАФОМ, а величезне задоволення від нашої історії. Тираж заплановано провести в межах 3 тис. примірників.



Прошу заповнити профіль згідно Правил форуму!
=LСергій=
  • IHOR
  • Поза форумом
  • Досвідчений ловчий
  • Постів: 133
Останнє редагування: 21/03/2013 23:06 від LСергій.
За пост подякували: LСергій, ivans

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 22/03/2013 23:26 #97488

Організував зустріч Ігорка з товаришем директором видавництва "Піраміда".Добре було би випустити цю книгу.
  • ярий
  • Поза форумом
  • Ловчий професіонал
  • Постів: 1932
За пост подякували: ostt, roman11

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 23/03/2013 16:18 #97537

Не перший день блукаю сторінками даного форуму і чомусь тільки зараз перечитав оповідки які описані вище! Я ВЗАХВАТІ ! Обовязково придбаю оповідання М.РЕВАКОВИЧА.
Такі речі треба пропагандувати і підтримувати, було би непогано щоб до видання нової книги долучились ми як клуб. Ярий вже зробив перші кроки .(читай попередній пост)
Можна проплатити певну кількість книг вперед, наприклад хочаб 50 екземплярів, 25 учасників клубу по дві штуки, одна для себе а друга товаришу з яким полюєш! Можливо хтось захоче більше! Це капля в морі, але то непоганий початок.
  • roman11
  • Поза форумом
  • Ловчий професіонал
  • Постів: 468
За пост подякували: LСергій, MIchal, burkales

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 23/03/2013 21:23 #97563

Шановні Колеги !
Дякую за підтримку. Але найважливішим є не те,що ця книга обов"язково вийде з друку,а пропаганда ідеї-Славної історії мисливства,і не тільки.Таку справу не робив ще ніхто.

А видавати цю, повірте дуже цікаву КНИГУ, варто не менше,як 3 тис.тиражем. Хоч дороще заплатимо,але менша буде собівартість. І КНИГА залишиться для нащадків. Шануймо свою історію, то може хтось , колись пошанує нас.

З повагою Ігор-Сколе-БОЙКІВЩИНА
  • IHOR
  • Поза форумом
  • Досвідчений ловчий
  • Постів: 133

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 24/03/2013 09:40 #97579

Директор "Піраміди"сам з тих країв карпатських то запевнив,що з свого боку зробить все,щоб в друку було найдешевше і найкраще.Це видавництво багато цікавого друкує,хто читав,і робить гарне оформлення.
  • ярий
  • Поза форумом
  • Ловчий професіонал
  • Постів: 1932

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 24/03/2013 16:39 #97611

IHOR написав:
А видавати цю, повірте дуже цікаву КНИГУ, варто не менше,як 3 тис.тиражем. Хоч дороще заплатимо,але менша буде собівартість.

Пане Ігоре, тираж 3000 це забагато, враховуючи вузьку тематику і стан нашого книгорозповсюдження...
Видавець можливо Вас і спонукає до більшого тиражу, але навряд чи в кінцевому підсумку це буде вигідно...
Краще на ті гроші згодом видати ще одну книжку, ніж покласти їх на склад.
Практика показує що тираж книжки має продатися максимум за рік, якщо не продався, то тираж був вибраний невдало, а заморожені гроші знецінюються.
  • urban
  • Поза форумом
  • Ловчий професіонал
  • Постів: 958
"Ein schlechter Jagdtag ist immer noch besser als ein guter Arbeitstag"
За пост подякували: Aleksis

Re: Старі фото книги традиції в ловецтві . 26/03/2013 15:59 #97743

Ще раз дякую пану Ігору за роботу!

Вважаю, що Клубу "Ловецтво України" необхідно підтримати видання цієї книги.

Також думаю, що автору варто прислухатись до думки Урбана, оскілький цей чоловік знається у цій справі.
  • ivans
  • Поза форумом
  • Ловчий професіонал
  • Клуб "Ловецтво України"
  • Постів: 1312
Модератори: Myron
Час створення сторінки: 1.39 секунд

Останні оголошення

Коментуємі оголошення


  • Продано.Дякую. Далі...

  • нажаль не можу завантажити фото, якщо ко... Далі...

  • Реєстрація- ФМСУ. Цуценятам 3,5 міс. Щеп... Далі...

  • Ціна Іж-26 знижена до 500 $ (13500 грн.) Далі...

  • не можу добавити фото, кому цікаве дане ... Далі...

Популярні оголошення

Powered by HuntingUkraine.com