Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

 
Банер
Банер
Ласкаво просимо, госте!
Ім'я користувача Пароль: Запам'ятати мене
  • Сторінка:
  • 1

ТЕМА: Бувальщини

Ві:Старі фото книги традиції в ловецтві . 09/03/2010 22:35 #23590

БУВАЛЬЩИНА
заєць
Букові дрова у ватрі ropiли спокійно, не стріляючи вуглинками, а віддаючи багато тепла i яскравого світла, від якого niдl розлогою смерекою було тепло i видно як вдень. Була глибока осінь, небо засівали яскраві мерехтливі зopi, обітцяючи морозний ранок. Але ми виршили ночувати тут, бо до ближньої колиби було надто далеко.
Якщо сходяться до гурту вчителі,
то розмова точиться про дітей, коли
лiкapi, то про хворих, а коли мисливці
- то зрозуміло, що сну не буде,
будуть оповідки про неймовірні icтopiї
на полюваннях. Цього разу розгорілась
суперечка, як дрова у вогнищі, який
зі звірів в найсміливіший,
найрозумніший. Мисливці
розділились на два непримиренних табори. Bci розповідали icторії у захист свого героя. Одні віддавали перевагу вовчику-братику, a iнші лисичці-сестричці, зовам як у казках.
Перевага в суперечці переходила з кожною новою оповідкою, то до однієї ,то до другої сторони. Мовчки сидів тільки дід Микола. Він був небагатослівний, але працьовитий i вдома, i на полюванні, тому щастило йому частіше, як іншим. Під впливом щасливого випадку, природних обставин людина розкриветься, показуючи глибину знань, душевну чистоту, розум, допитливість, спостережливість.
- Я хочу розповісти i виставити на Ваш суд ще одного нашого звіра, розумного, кмітивого, обережного i хитрого.
Товариство змовкло, здивоване такою довгою вступною тирадою діда Миколи, який в житті, як електронна машинка, успішно обходився двома словами «так» або «нi», а дід продовжував
- Як відомо моя хата в центрі села, з вікон видно добрий шмат дороги біля річки, над моїм садом обширне поле з лозовими кущиками, а дальше потічок, береги якого заросли глодом, шипшиною i іншими непролазними кущами.
Минулої зими одного ранку я побачив, як зайчисько вскочив на дорогу від річки, npo6ir стометрівку по дорозі, a тоді вернувся своїм слідом, метнуся в бік з дороги до лозового кущика i зник під лапатими гілками смерічки, яка росла в цьому кущику. Цей кущик був у якихось п'ятнадцяти метрах від дороги. Я подумав, що сховок у зайця на цілий день надто ненадіний. Пораючи біля хати цілий час спостерігав, чи довго він там висидить. Мабуть до першого перехожого.
Першими дорогою пройшли голосно розмовляючи дві жінки, а за ними ціла зграйка галасуючої дітвори, що поспішала до школи. На них зайчисько не звернув жодної уваги. Toді проїхав автобус з робітниками, а через годину посунули до лicy лісовози.-подав на сайт-IHOR-Skole
  • IHOR
  • Поза форумом
  • Досвідчений ловчий
  • Постів: 133

Ві:Старі фото книги традиції в ловецтві . 09/03/2010 22:40 #23591

ПРОДОВЖЕННЯ БУВАЛЬЩИНИ про ЗАЙЦЯ
«Урали» гриміли двигунами, а «Мази» стріляли чорним димом, який стелився по полю i доходив до зайця. Я злорадно думав: тепер ти, вухатий, не видержиш, але він всидів там, під пластком смерічини.
Зайчисько втискався в сніг при наближенні небезпеки, притискав до спини свої довгі вуха. Коли небезпека меншала, він піднімав вуха, ставав стовпчиком, поводив вухами, оглядався i знов лягав.
Протягом дня біля зайця пройшло багато машин, проїхало фір,пройшло людей, снували по своїх собачих справах різномасті пси, а зайчисько дрімав у кущику. Сидів головою до дороги, слабо захищений від людського ока прутиками лози, ольхою та галузкою смерічки. Перед вечером з лicy потягнулася ціла колона. Земля здригалась від важких машин, проїхав автобус, а наш герой уже уваги не звертав на весь цей шум.
Накінець шум стих, але на дорозі показався лісник Михайло з своїм конем. Кінь йшов попереду, низько опустивши голову, з сумкою для вівса на шиї.
Він не поспішав, бо його господар плентався позаду. Ноги у лісника ніяк не слухалися. Він при зустрічі завжди казав: «Бачите, нанашку, я так в лici наробився, що ледве ноги додому тягну». У ліника, як i належить, на правому плечі висіла, хитаючись у такт ходьби i спотикань, одноцівкова рушниця, з якої Бог зна коли стріляв, а може, i патронів не носив з собою, але рушниця мусіла бути на плечі у лісника.
Я не мiг подумати, що цей мирний niшохід так злякає заєйця. Коли кінь минув його схованку, а Михайло був на підході, як від гранати взірвався сніг під смерічкою, а русачисько протягнувся по полю. Михайло, звичайно, не помітив його. Заяць чкурнув не через поле, та до мого двору. Проскочив у дірку в паркані, прогалопував біля мене в п'яти метрах, npo6ir перед Бровковою будкою, через садок i зник в чагарнику. От так! А ви кажете, лисиця, вовк. Заяць не боягуз, а
хитрий, смтивий, розумний звір. Тільки людина з рушницею зігнала його з місця. Скажіть, лис чи вовчисько мiг витримати таке? Цей кущик біля дороги він часто вибирав для сховку на день, але завжди тільки Михайлова рушниця виганяла його.
Bci були зачудовані, не стільки дідовою оповідкою , стільки тим, що саме мовчазний дід Микола виголосив на одному диханні таку довгу промову. Bci зашуміли. Кожен xoтів розповсюдити свій випадок, свою думку про розумові можливості i сміливість довговухого. Довго точилися npистрастні оповідки, поки сон не захопив нас всіх в свої обійми.
Два товстих сухих буки, покладених один на один, розпеклися, вкрилися червоним вугільним жаром i без полум'я віддавали стільки тепла, що ми спокійно спали, хоч під ранок кущі i трави кучерявились іскристим інеєм.
записано від М.О.МАЦЕВИЧ
с. Головецько 2000 р.,квітень-IHOR-SKOLE
  • IHOR
  • Поза форумом
  • Досвідчений ловчий
  • Постів: 133
загрузка...

Ві:Старі фото книги традиції в ловецтві . 09/03/2010 22:43 #23592

Панове МИСЛИВЦІ!
Сподіваюся,що Вам буде цікаво.Це звичайні розповіді,які варто фіксувати.
Продовження слідує.
З повагою
IHOR-SKOLE
  • IHOR
  • Поза форумом
  • Досвідчений ловчий
  • Постів: 133

Ві:Старі фото книги традиції в ловецтві . 09/03/2010 23:49 #23599

IHOR писав(ла):
Панове МИСЛИВЦІ!
Сподіваюся,що Вам буде цікаво.Це звичайні розповіді,які варто фіксувати.
Продовження слідує.
З повагою
IHOR-SKOLE

Гарно написано.Чекаємо продовження.
Наскільки я розумію це власно Вами пережитий і описаний момент полювання? Так?
  • ostt
  • Поза форумом
  • Ловчий професіонал
  • Клуб "Ловецтво України"
  • Постів: 5806
Waidmannsheil.

Бувальщини 10/03/2010 00:17 #23609

Польованнє на вовка...
Нинька їздив на останнє, в цьому (уже певно «в тому») сезоні польованнє. Їздилисмо в НацПарк проріджувати популяцію вовка. Вставйєм о п’ятій двадцять… Хороба, люблю польованнє, але ті ранні вставання… Добре, що піст і не маю роботи щоб сидіти до пізна за комп’ютером, а то бим зранку сліпав як то тижневе котє… Трохим щось вгриз, зладив гарбати та пару канапок в дорогу та і поїхав… По дорозі забрав єм колегу, потім ще п’ятьох… Ті вже були своїм автом, але троха сі спізнили, бо помагали горіти.., тьфу.., гасити хату у сусіда, яка сі займила десь о 2 ночи…
Тілько трохи як виїхалисмо, а дорогу вже перебіг величезний заєць: худий як ровер у вуйка Міська, лаби мав довгі як кенгуру і здававсі мені аж дуже великим, бо то був перший заєць, якогом увидів того року… Далі, після повороту на Урич, перед машинами дорогу перебіх лис. Підбіг до корчів і став на відстані коло 175 метрів від машин. Хтів гом «кропнути», але всі сі нагло спішили на вовка, холера, відобрали у мене фузію і заставили їхати далі…
Коло лісництва збиравсі помалу нарід, сонечко вже зійшло, над горами висів сивий туман, по дорозі верталисі домів сільські хлопці з кавалєрки… Снігу після дощів практично не було і я нагло сі злостив що взя білий камуфляж, а не хаккі. Тепер буду стояв посеред лісу, як той вар’ят серед поля, що гав пудит… Прийшло начальство, почалисі формальні справи: інструктаж єден, потім другий, записи і розпизи в журналах… Накінець то сі скінчило і поїхалисмо далі. Проїхали Урич, фортецю Тустань, за тим якийсь пам’ятник погиблим у 2 війну євреям і помалосмо вїхали в Східницю. Я ніколи раніше далі Тустані тутки не їздив і тому з цікавістю оглядав околиці. В Східниці звернулисмо на якомусь повороті і помалу почали підніматисі машинами до гори… Чим вище сі піднімали, тим більше біліло навколо. Мені то було як масло на груди, бо теперкам не буду виглядав у своєму камуфляжі як біла ворона. То всі решта будут виглядати як чорні ворони на снігу…ги…ги…
Сталисмо машинами на хребті коло великої електричної підстанції. Швидко розпреділили ролі, хто куди і з ким іде та пішлисмо на номери. Мені випало йти в напрямку уричських скель, верхні з яких я зі свого номера добре видів. На верхах ще лежав сніг з меншими чи більши проталинами, сонечко гріло чимраз ліпше, а в повітрі пахло веснов... Так як одна люфа у моїй фузії мала нарізи, то мене поставили за горбом від інших номерів (певно хлопаки сі боєли), коло великої галявини. Я став по лівому боці галявини так, щоб справа внизу видіти всьо то поле, а зліва міг бим стрілити до гори по дорозі. Передо мнов було кілька берізок, а коло них рідкий корч вільхи, за яким я сі і притулив. Так єм став, аби видіти чим надалі та аби, як ми сі здавало, міг вспіти прицілитисі… Стою… Передо мнов чудові краєвиди: справа уричські скелі, за ними ще засніжені хребти, спереду схил, за яким густі смереки. Чую, задримбав телефон на вібровиклику. Звонит один з колєгів: « Ти де став єс? Там де зайшов, чи де інде?» «Там де зайшов…», - кажу. Таки сі хлопака боїт …Ги… Але то ліпше, ніж був би безпечним та пхавсі під кулі…
Стою, витріщєюсі… Просто в писок світит сонце, якби не капелюх, то ніц би не видів. Знизу добре чути нагінщиків, чиї голоси луною віддають у розпадку горів. Стою і не киваюсі, хіба кручу головов то вліво, то направо, то вліво, то направо… Уже і руки від фузії затекли не рухаючись, а звірини ніякої не видко. Помало зачинают нити «старі рани», а ніц не видко, навіть миші… Уже нагінщики порвнялисі зі мнов, уже троха вище… і тут в прутиках щось блисло… Мене ніби током влупило, фузія си смикнула догори… е..еее…, кози… Фузія впала до низу… Троє козєт блиснули в корчиках і вискакуют з них просто передо мнов. Одна стає десь за 5 метрів від мене, а дві інші, видно сьоголітки, метер позаду… Я стою, практично серед поля, за 5-ти сантиметровим стовбуром вільхи і кліпаю очима на козу. Вона ж дивитьсі ніби скрізь мене. Потім повертає голову до галявини і уважно її вивчає … Таки камуфляж поміг… Далі моя рука повільно ковзає до кишені, намацує фотоапарат і так само повільно піднімається догори уже озброєна знимкарков. Кози весь цей час стоят і крутять вухами. Пові..і..льно підношу фотоапарат і натискаю кнопку включення… Апарат сі не включає… Ще раз… те саме… Кур……а…. Натискаю на ґудзик щосили і перша коза помічає цей рух. Кілька стрибків і вони уже поза сотню метрів від мене внизу… Серце калатає як зварйоване, і хоч я не зумів тих звірят сфотографувати, на душі співають солов’ї… Весна…
Друга нагінка. Мене ставлят так само коло великої галявини, тільки того разу зліва від мене зачинаєсі яр. Довго не чути нагінки… Накінець то з’являються голоси, які поступово наближаються.., минають мене… і затихають за горбом справа… Виходжу на дорогу і бачу розквітлі обличчя друзів, які один наперед другого оповідають що виділи. «А я дивлюсі, коза йде, а потім дивлюсі, а воно всьо ближче і всьо більше… Йой та то лань…» «Та до мене вона підійшла на пару метрів, я вже думав шо зуби виб’є…» «А я видів і лиса, але далеко,.. і кози, і лань…» «Та що ви..? На мене олениско як гора вийшов, з оттакими гулями на голові, а я на него руками махаю…» «Я видів трьох диків. Один з них як гора…» Так з оповідками, побрехеньками та жартами вертаємось до машин. Вовків того разу ми не вполювали, але позитивних емоцій набралися на довго…
  • ОлегП
  • Поза форумом
  • Ловчий професіонал
  • Постів: 3760
Нехай підождуть невідкладні справи
я надивлюсь на сонце і на трави,
наговорюся з добрими людьми,
не час минає, а минаєм ми.
© Ліна Костенко
Останнє редагування: 10/03/2010 12:06 від ОлегП.


 

 

  • Сторінка:
  • 1
Модератори: Myron
Час створення сторінки: 0.57 секунд

Останні оголошення

Коментуємі оголошення

Популярні оголошення

Powered by HuntingUkraine.com